Від поступок до опору: світові лідери та інституції США дедалі частіше кидають виклик Трампу — NYT

Епоха поступок президенту США, яка визначала повернення Дональда Трампа на посаду, можливо, починає відходити в минуле. Світові лідери та внутрішні інституції, принаймні в деяких випадках, виявляють меншу готовність підкорятися волі Трампа, пише NYT.

Це сценарій, який повторювався вже неодноразово: Трамп висуває вимоги. Коли протилежна сторона не йде на поступки, він посилює тиск, висловлюючи гучні погрози. Протилежна сторона капітулює.

Але прем’єр-міністр Канади Марк Карні, очевидно, не читав сценарію. Його відмова поступитися перед торговельним ультиматумом президента США, навіть ціною запровадження мит, перевернула сюжет другого терміну Трампа. Замість того, щоб поступитися, Карні перевіряє, чи є непокора дієвою стратегією проти Трампа.

Європейські лідери відмовилися приєднатися до війни США з Іраном. Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу категорично відхилив план Трампа щодо Гази. Арабські держави Перської затоки змусили Трампа відмовитися від планів стягувати мито за прохід суден у Ормузькій протоці.

Університети та юридичні компанії відкидають вказівки Трампа, а ринки облігацій бунтують проти його фіскальної політики. Навіть телемережа ABC, чий платіж у розмірі $16 мільйонів для врегулювання судового позову Трампа вважався одним із перших прикладів поступливості перед президентом США, зрозуміла, що цим вона не забезпечила собі спокою. Зараз ABC подає позов проти адміністрації Трампа за погрози позбавити її ліцензій на мовлення.

Це аж ніяк не означає, що Трампа слід недооцінювати. Хоча його рейтинги перебувають на історичних мінімумах або близькі до них, він залишається найвпливовішою постаттю на планеті, здатною за власним бажанням змінити вектор глобального діалогу одним дописом у соцмережах. Нинішній президент США не боїться застосовувати свою владу так, як цього не робили його попередники.

Він ще може примусити Канаду та Ізраїль підкоритися завдяки силі своєї особистості, митам чи іншим засобам. Верховний суд США надає йому одну “пільгу” за іншою, дозволяючи використовувати виконавчу владу на власний розсуд — чи то для встановлення контролю над незалежними відомствами, чи то для будівництва бального залу в Білому домі, чи то для спроб обмежити голосування поштою на виборах.

І щоразу, коли хтось прогнозує, що республіканці в Конгресі нарешті почнуть виявляти певну незалежність, соратники Трампа доводять, що прогнозисти помиляються. Хоча останнім часом республіканці в деяких випадках чинили опір тиску з боку Трампа, затвердження в Сенаті Тодда Бланша на посаді генерального прокурора чітко показало, що Трамп, як і раніше, домінує над своєю партією.

Але навіть серед республіканців для президента США спостерігаються деякі тривожні сигнали. Хоча йому вдалося покарати кількох відомих республіканських законодавців, яких він вважав нелояльними, мобілізувавши свою базу радикальних MAGA-прихильників на партійних праймеріз цього року, виборці Республіканської партії не підтримали кандидатів Трампа в десяти номінаційних перегонах. Опитування показують, що підтримка Трампа серед республіканців знижується.

“Я вважаю, що останні тижні стали своєрідною точкою перелому. Як у країні, так і за кордоном продемократичні сили та всі інші активніше протистоять йому”, — каже колишній юрист Білого дому Норм Айзен.

На думку Айзена, якщо й відбувся якийсь зсув, то частково це пов’язано з тим, що Трамп сам це спровокував. 

“Трамп став своїм найгіршим ворогом”, — сказав юрист.

Коли Трамп минулого року повернувся до Білого дому, йому не доводилося виправдовуватися за свої провали. У перші місяці президентства Трампа здавалося, що він перемагає у всіх аспектах. 

Трамп диктував приватним компаніям, як їм ухвалювати рішення, а університетам — як викладати. Він зробив програми з підтримки різноманітності настільки токсичними, що роботодавці по всій країні відмовилися від них. Трамп розвалив деякі федеральні відомства, не питаючи дозволу в Конгресу, взяв під свій контроль Центр Кеннеді та використовував уряд для переслідування своїх ворогів. Юридичні компанії, університети, медіакомпанії та технологічні мільярдери робили все можливе, щоб виявити повагу до Трампа, змінюючи політику на його користь або погоджуючись на багатомільйонні угоди, яких він вимагав.

Джейкоб Вайсберг, який описав цю тенденцію до покірності у новій книзі під назвою “Профілі боягузтва”, зазначив, що стимули почали змінюватися на протилежне, а поступки Трампу тепер можуть спричинити негативну реакцію. 

“Ціна капітуляції з іншого боку зросла”, — каже Вайсберг, вказуючи на хвилю критики після того, як Єльський університет розпочав переговори з адміністрацією Трампа.

Проте Вайсберг застеріг від переоцінки того, наскільки ситуація вже змінилася. 

“Є певні ознаки, але вони були й раніше. Люди тоді поспішали з висновками. Я вірю, що в якийсь момент ситуація почне змінюватися. На мою думку, це пов’язано з популярністю Трампа. Я завжди вважав, що коли його рейтинг опуститься нижче 30-відсоткового рівня, ми почнемо спостерігати іншу поведінку. Є певні ознаки того, що це відбувається”, — додав він.

Є ознаки зміни ставлення до Трампа за кордоном, принаймні в Європі та, меншою мірою, на Близькому Сході. Коли минулого року Трамп знову став президентом, союзники в НАТО поступилися його тиску та погодилися збільшити військові видатки. Але зараз вони загалом чинять більший опір вимогам Трампа — від прем’єр-міністра Іспанії з лівого крила до прем’єр-міністерки Італії з правого.

“Для багатьох із цих європейських лідерів протистояти Трампу — правильний політичний крок. Найяскравіше це видно в Іспанії, але також і в інших частинах Європи”, — сказав Метью Кроеніг з Atlantic Council.

Ситуація, здавалося, змінилася на початку року, коли Трамп наполягав на захопленні Гренландії, яка є частиною Данії — союзника в НАТО. Трамп навіть не виключав можливості застосування військової сили для захоплення арктичного острова.

Замість того, щоб намагатися заспокоїти Трампа, як це робили раніше, європейські лідери рішуче виступили проти президента США, а деякі навіть відправили невеликий контингент військових до Гренландії для проведення навчань, щоб підкреслити свою позицію.

“Гренландія стала поворотним моментом, частково тому, що це був напад на суверенітет самої Європи. Європейці в той момент почали розуміти, що жадібності Трампа та його вимогам просто немає кінця”, — каже колишній чиновник Державного департаменту Джеремі Шапіро.

Попри все це, зазначає Кроеніг, європейські лідери теж не прагнуть конфлікту з Трампом і дотримуються свого зобов’язання збільшити військові видатки. Наприклад, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц критикує війну з Іраном, але дозволяє американським військовим використовувати бази в країні.

Торговельний конфлікт США з Канадою виводить на перший план значну частину цієї історії. Обидві сторони продовжували ескалацію напруженості протягом останніх днів. Лідери з усього світу стежать за цим. 

“Вони зараз здебільшого вважають, що поступки перед агресією чи образами з боку Трампа лише підштовхують його до нових вимог. Гадаю, Карні створює шаблон того, як вони реагуватимуть на майбутні погрози Трампа митами”, — зазначає Шапіро.

Сам Трамп та його радники відкидають такі оцінки, вказуючи на незмінний вплив американського лідера. У серії дописів у соцмережах, опублікованих останніми днями, президент США приписав собі заслуги у зниженні рівня злочинності та наполягав, що він перемагає у війні з Іраном. Трамп заперечив результати опитувань, що свідчать про його непопулярність, та відкинув повідомлення про нещодавні поразки його кандидатів на праймеріз. Аналітики, однак, зазначають, що серія поразок кандидатів, яких підтримував Трамп, підірвала його репутацію переможця, викликавши нові питання щодо того, чи може президент США зберігати міцний контроль над виборцями власної партії. 

Низка досліджень свідчить про зменшення підтримки політики Трампа з ключових питань серед республіканців і навіть його ядерного електорату.  За результатами проміжних виборів у США в листопаді Трамп ризикує достроково перетворитися на “кульгаву качку”, писав експосол України в США Олег Шамшур у статті “Не лише рейтинг Трампа: що насправді вирішить результат виборів у США”.