Він не повернувся в Україну навіть після смерті: де похований автор "Тигроловів" Іван Багряний

Багряний помер за тисячі кілометрів від рідного дому. Він не повернувся в Україну за життя, а після смерті його поховали в місті, яке стало одним із важливих центрів українського еміграційного життя. Щоб зрозуміти, чому остання адреса письменника опинилася за межами України, варто простежити його шлях від Охтирщини до Німеччини.

Що варто знати про Івана Багряного

Іван Багряний – літературний псевдонім Івана Павловича Лозов'яги; у документах і публікаціях трапляється також форма прізвища Лозов'ягін. Він народився 19 вересня за старим стилем, або 2 жовтня за новим стилем, 1906 року на Охтирщині, нині в Сумській області. Частина біографічних джерел називає місцем народження Охтирку, інші уточнюють село Куземин неподалік міста.

Багряний здобув художню освіту й розпочав літературну діяльність у 1920-х роках. У Києві він увійшов до літературного угруповання МАРС – "Майстерні революційного слова". Серед учасників цього середовища були Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник і Борис Антоненко-Давидович.

МАРС об'єднував письменників, які прагнули самостійного літературного розвитку в умовах радянської цензури. Багато його учасників згодом зазнали переслідувань, арештів і репресій.

Арешти та заслання Багряного

16 квітня 1932 року Багряного заарештували в Харкові. Йому закидали контрреволюційну агітацію та політичний "самостійницький ухил" у літературі й громадській діяльності. Після одинадцяти місяців ув'язнення його засудили до п'яти років таборів і заслання на Далекий Схід.

Покарання письменник відбував у системі БАМЛАГу. 1937 року він утік із заслання. Після втечі Багряний переховувався, однак невдовзі знову потрапив під переслідування.

1938 року його заарештували вдруге. Письменника утримували в Харківській в'язниці НКВС на Холодній Горі. Слідство тривало близько двох років. 1940 року Багряного звільнили через тяжкий стан здоров'я та недостатність матеріалів для нового засудження.

Обкладинка справи Івана Багряного / Фото з архівів

Твори про досвід терору

Досвід арештів, заслання та переслідувань став важливою основою творчості Багряного.

Роман "Тигролови" створювався у 1943 – 1944 роках. За поширеним авторським свідченням, основний текст було написано за 14 днів. Перший скорочений варіант надрукували 1944 року під назвою "Звіролови", а після війни твір вийшов під назвою "Тигролови".

Головний герой роману Григорій Многогрішний утікає з ешелону, що везе в'язнів через Сибір, і знаходить прихисток у родині українських переселенців. Роман має автобіографічні елементи, однак не варто сприймати його за документальний життєпис автора.

Інший важливий твір – "Сад Гетсиманський". Роман написаний у 1948 – 1950 роках, а його перше видання вийшло 1950 року в Новому Ульмі у видавництві "Україна".

У центрі роману – Андрій Чумак, який проходить через радянське слідство, допити та ув'язнення. Твір має автобіографічні елементи й художньо відтворює досвід людини, яка опинилася під тиском тоталітарної системи.

Також у 1946 році Багряний написав памфлет "Чому я не хочу вертатись до СРСР?". У ньому він пояснив, чому українські переміщені особи не бажали повертатися до Радянського Союзу після завершення Другої світової війни. Текст був виданий у Вінніпезі й став одним із найвідоміших політичних документів української еміграції.

Памфлет не був юридичним документом, який автоматично звільняв переміщених осіб від репатріації. Його значення полягало передусім у політичній аргументації та моральному захисті людей, які боялися повернення до радянської системи.

Розсекречені архіви "Тигролова" Багряного: дивіться відео каналу Культуртригер

Як Багряний опинився в Німеччині

Під час німецької окупації Багряний перебував в Охтирці та Харкові. Він працював художником-декоратором у театрі, а також співпрацював із місцевою пресою.

У 1943 – 1944 роках, коли радянські війська наближалися до територій, зайнятих німецькою армією, Багряний рушив на захід. На Галичині він долучився до українського націоналістичного підпілля, писав листівки, пісні та інші пропагандистські матеріали. Водночас його політичні погляди не збігалися повністю з позицією керівництва підпілля, і згодом він залишив це середовище.

1944 року Багряний залишив Україну й через Словаччину та Австрію дістався Німеччини. Після війни він жив у таборах для переміщених осіб, де українські біженці намагалися відновити культурне й політичне життя.

25 вересня 1945 року у Фюрті було засновано Мистецький український рух – МУР. Це об'єднання українських письменників в еміграції діяло в умовах повоєнної Німеччини. Багряний входив до ініціативного середовища МУРу.

УРДП – Українська революційно-демократична партія – постала в Німеччині 1946 року. Багряний був одним із її організаторів, а згодом очолив партію. Від 1948 року він також редагував газету "Українські вісті", яка виходила в Новому Ульмі.

У Новому Ульмі минули останні роки політичної та літературної діяльності Багряного. Тут він залишався активним учасником українського еміграційного середовища, попри проблеми зі здоров'ям.

Де помер і де похований

Іван Багряний помер 25 серпня 1963 року. Він перебував на лікуванні в санаторії міста Санкт-Блазієн у Шварцвальді. Йому було 56 років.

Не слід плутати місце смерті та місце поховання:

• Санкт-Блазієн – місто, де Багряний помер у санаторії;
• Новий Ульм – місто, де його поховали.

Письменник похований на міському цвинтарі Нового Ульма – Neu-Ulmer Friedhof, біля Reuttier Straße. Українська громада Нового Ульма пов'язує могилу Багряного з цим цвинтарем і регулярно вшановує пам'ять письменника.

На могилі встановлено пам'ятник роботи Лео Мола – мистецьке ім'я українсько-канадського скульптора Леоніда Молодожанина. У джерелах української діаспори цей монумент згадується як важливе місце пам'яті про письменника.

Як виглядає могила Івана Багряного в Новому Ульмі / Фото Mnikh

На надгробній плиті викарбувано рядки з поеми "Золотий бумеранг":

"Ми є. Були. І будем ми.

Й Вітчизна наша з нами".

Раніше ці слова помилково пов'язували з поемою "Мечоносці". Правильна назва твору – "Золотий бумеранг".

Чому Багряний похований не в Україні

Багряний помер в еміграції, куди виїхав після повернення радянської влади на територію України. Його біографія була пов'язана з арештами, засланням, втечею та відкритою критикою радянського режиму.

У 1963 році його твори не могли вільно видаватися в Радянській Україні, а сам письменник належав до забороненої еміграційної політичної та культурної спільноти.

Його могила в Німеччині нагадує про українців, які через радянські репресії та повоєнні політичні обставини опинилися за межами батьківщини. Водночас це не лише символ вимушеної еміграції, а й конкретне місце пам'яті про письменника, який продовжував працювати українською мовою далеко від України.

Іван Багряний не повернувся на батьківщину фізично, але його твори повернулися. "Тигролови", "Сад Гетсиманський" і памфлет "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" сьогодні доступні українським читачам і залишаються важливими свідченнями досвіду людини, яка відмовилася примиритися з тоталітарною системою.