Життя у прифронтовому Херсоні: дрони-"ждуни" на балконах, світло по хвилинах та вікна у фанері

Сьогодні життя у Херсоні - це щоденний іспит на витривалість, де звичайні побутові речі перетворилися на складну спецоперацію, а кожен крок вулицею потребує граничної обережності. Через безперервні атаки місто стрімко порожніє, але ті, хто залишився, міцно тримаються за рідні будинки.

Про те, з якими випробуваннями щодня стикаються херсонці і завдяки чому прифронтове місто продовжує жити, - у матеріалі Коротко про.

«Відбудовуватимемо. У руїни ніхто не повернеться»

Із довоєнних майже 300 тисяч населення у Херсоні, за офіційними даними, залишилося вп'ятеро менше. І люди продовжують їхати. Постійні обстріли артилерії, авіабомби, що сипляться на голову, дрони зрешетили кожну будівлю в місті. Але найстрашніше – людські жертви. Дрони полюють за міським транспортом, цивільними, залітають «у гості» у під'їзди та квартири.

Але… місто примудряється триматись – і саме завдяки містянам. Вони самі прибирають уламки і розбирають завали у своїх дворах та під'їздах, що можна полагодити – чинять, забивають порожні сусідські квартири з вибитими дверима, діляться водою, якої в місті майже немає, і допомагають сусідам.

- Хто, як не ми? – кажуть мешканці міста-героя. – Якщо тут не буде людей, Херсон стане таким же, як Бахмут. А до руїн вже точно ніхто не повернеться. Молодь взагалі не повернеться. Тож відбудовуватимемо Херсон ми – ті, хто залишився.

Продуктів не вистачає, гуманітарка – лише пенсіонерам

На вулицях Херсона по обіді практично немає людей. Та й уранці негусто. Ходити бояться навіть за ліками – через дрони. А за продуктами виходити вже особливо і нікуди – у місті з 5 серпня немає світла, а на генераторах не кожен магазин може дозволити собі працювати. З логістикою теж проблеми через обстріл – продуктів завозять мало. Без світла швидко псуються.

Вихід – ринок. Сільські жителі на свій страх та ризик все ще возять щось із городів та господарств. Але дороги прострілюються, і продавці часто гинуть на в'їзді чи виїзді.

Ще є гуманітарка. Але й тут «нюанс»: отримувати її можуть лише пенсіонери, які тепер перетворилися на годувальників сімей.

- А якщо мені 50 років - то мені їсти не належить, - сумно посміхаються місцеві.

Якусь роботу знайти можна, щоправда, вакансій небагато. Та і виходити на неї під дронами охочих мало.

Води також майже немає: кілька годин на добу - максимум. І більше шансів її отримати тільки на нижніх поверхах. Наприклад, якщо на другому ще можна набрати пару пляшок, то на п'ятому крани сухі.

- Комунальники на годину-дві включають генератори, тоді і з'являється вода, - розповідає Коротко про мешканка Херсона Поліна Сокура. – Після 5 серпня світла не було три дні, потім на цілий день дали - і все. З тих пір включають то на годину, то на 20 хвилин. У цей час ми всі бігаємо та заряджаємо телефони і ліхтарики, адже свічок у місті теж немає – ніде, три дні шукали. Коли буде світло, чи буде воно до зими – жодної інформації немає. Адміністрація мовчить. А не буде світла – отже, не буде й опалення. Основну ТЕЦ кацапи добили у лютому, залишилася маленька котельня, але як вона без світла працюватиме?

У когось газифікований будинок – хоч поїсти можна приготувати. Правдп, якщо знайдете з чого, з продуктами теж проблема. Але у місті багато будинків, де використовується лише електрика. Ось там зовсім погано. Доводиться готувати на багаттях.

Шестигодинні черги у банках

Останні пів року проблема і з банками. Коли тривога – вони не працюють. А тривога часто цілодобова. Поліна Борисівна розповідає: після прильоту до будинку їй нарахували компенсацію за вибиті вікна. Взяти не змогла.

- Включається сирена – всіх із банку виганяють, але на вулиці жодного укриття немає, - розповідає вона. – Приїхала дівчинка з Білозерки на милицях із церебральним паралічем до банку, ледве її привезли. І стояла на вулиці з 10-ї ранку до 16-ї дня – їй навіть не дозволили всередину зайти сісти. Я не дочекалася і більше не ходила.

Місцеві кажуть: у Херсоні вулицями особливо й не походиш. Якщо раніше особливо небезпечною була прибережна зона, тепер обстріл поглибився. З прибережної зони люди переїхали та продовжують переїжджати подалі від Дніпра.

Обстріл посилився у серпні. Місцеві пов'язують це з успішною роботою українських військ у Криму. Будинків, де не було прильотів, кажуть мешканці, майже нема. Вікна забивають фанерою – живуть у темряві.

– Ось за сьогодні три рази неподалік прилітало, – ділиться Поліна. – Будинок аж підскакував, ходуном ходив. І КАБи були, і дрони. Коли стемніє – знову підуть дрони. Після першого прильоту два роки тому ми поставили вікна. Потім другий приліт. Забили фанерою. Сенс вікна ставити? Склопакет найдрібнішим «піском» розлітається по всьому будинку. Ми вже і наїлися, і напилися скла, і досі знаходимо.

На будинках сидять дрони-"ждуни". Підходиш – він за тобою злітає. Але дрони, кажуть херсонці, хоч чуєш, і є якісь секунди, щоб забігти до під'їзду. Головне, хоч якось сховатись – хоч за парапет, хоч у кущі. Тікати від дрона вулицею безглуздо.

- Місто все розбите, що тут розбивати ще, - зітхають місцеві жителі. – Дніпровський район у нас такий гарний був, ХБК, там стільки хороших лікарень було, ринок здоровенний… Усе рознесли на тріски.

Був випадок, коли дрон залетів до аптеки. Вбило фармацевтів. Також залітають і до під'їздів, в одній дев'ятиповерхівці вигоріло п'ять поверхів.

- Бачили дівчата – прилетів дрон і сів на балконі, – розповідають місцеві. – Дзвонять у поліцію, і що – ніхто не приїхав. Він і залетів у під'їзд.

Без комунальників справляються самі

Комунальники у місті є, але не у кожному мікрорайоні. Працюють у бронежилетах та касках. Мешканці після обстрілу прибирають самі.

– Був ЖЕК, але розпався, тож і сміття вивозимо, і підмітаємо, – кажуть мешканці Шуменського мікрорайону.

Поліція у місті лише вдень. Причому додзвонитися до херсонської неможливо – дзвінки перенаправляються в інші області.

– Це ми вже тепер розібралися, що вони передають виклик херсонським самі, – пояснюють мешканці. – А раніше чули: «хмельницька поліція» – і кидали слухавку. От трапись що чи приліт, і треба, щоб поліція зафіксувала, – і куди дзвонити?

Надвечір Херсон стає мовчазним. Наче місто вимерло – ні звуку. Тільки відлуння від прильотів. Жодної машини, жодної людини.

Місцеві продовжують виїжджати, та у місті досі багато дітей. Але не всім є куди їхати й за що. У когось рідні зовсім не лишилося. Або як у Поліни Борисівни – рідня була на Донеччині. Після окупації зв'язок із ними зник. І іншого виходу, окрім як залишатися вдома, вірити і чекати, вона собі не бачить, як ще близько 50 тисяч херсонців.