Корейская катастрофа. Как авантюрная дипломатия Трампа может привести к ядерной войне

Президент Дональд Трамп знову висловив зацікавленість у зустрічі з північнокорейським диктатором Кім Чен Ином. Але сестра Кіма, яка є однією з найближчих його радниць, уже остудила цей запал. 

Чи свідчить це про відсутність інтересу, чи є лише тактикою на переговорах – сказати важко. Але одразу виникають два запитання: чого Трамп очікує від переговорів із Кімом? І як саме він збирається досягти своїх цілей?

Метою переговорів Трампа з Кімом під час його першого президентського терміну було домогтися ядерного роззброєння Північної Кореї. Американський президент зазнав невдачі. Відтоді кількість північнокорейських ядерних боєголовок суттєво зросла – до 57, за оцінкою Трампа. Так само як дальність і точність ракет, здатних доставляти їх по всьому регіону й далеко за його межі.

Нинішня спроба майже напевно закінчиться так само. 

Оманлива оцінка реальності

Кім майже напевно вважає, що його безпека залежить від наявності надійного ядерного стримування. Він не міг не звернути увагу на те, що США атакували Іран, який не мав ядерної зброї, зробили те саме з Іраком, а НАТО – з Лівією після того, як її керівництво відмовилося від ядерної програми. 

Так само Росія вторглася в Україну у 2014 році, а потім знову у 2022-му – після того, як у 1990-х Україна відмовилася від успадкованого від СРСР ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки, яких зрештою не було дотримано.

Кім також розуміє, що без ядерної зброї інтерес до нього був би набагато меншим. 

Його власна вага на міжнародній арені, як і статус Північної Кореї, значною мірою залежить від зростання ядерного арсеналу країни.

Тоді як Трамп перебільшує значення двох чинників, які, на його думку, дають підстави вірити в успіх дипломатії. 

Перший – сила особистої дипломатії. Практично кожен американський президент вважає, що його здатність переконувати та особисті стосунки з тим чи іншим іноземним лідером мають величезне значення. Історія, однак, радше свідчить про протилежне.

Другий чинник – Трамп також, схоже, переоцінює привабливість економічного розвитку, який могла би отримати Північна Корея після скасування міжнародних санкцій. 

Для Кіма найважливіше – не процвітання й добробут північнокорейців, а збереження власної влади та влади обраного ним наступника. Ба більше, відкриття країни може навіть поставити його контроль під загрозу. Революції частіше виникають тоді, коли очікування людей зростають, а не за умов ефективних репресій.

Тож якщо роззброєння – нереалістична мета, можливо, варто говорити хоча би про якийсь формат контролю над озброєннями. Можна було б розглянути встановлення обмежень на кількість і характеристики ядерної та ракетної зброї Північної Кореї. Але тут є серйозний ризик: такий крок сприйматиметься як фактичне визнання й прийняття рішення Північної Кореї вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та створити власну ядерну програму. 

Це своєю чергою може ще більше занепокоїти багатьох у Південній Кореї та Японії.

Варто також порушити питання підтримки Північною Кореєю російської агресії проти України – хоча навряд чи Кім припинить цю підтримку, зважаючи на енергетичну допомогу та сприяння у сфері ядерних технологій, що, як повідомляють, його режим отримує натомість. І тут теж виникає цілком реальне питання: чого саме можна досягти дипломатією – і якою ціною?

А це підводить нас до Південної Кореї – критично важливого й довгострокового союзника США. 

Тривожний сигнал для союзників

Корейський півострів став місцем першого гарячого конфлікту холодної війни. Понад 36 тисяч американців загинули там – спочатку під час визволення Південної Кореї, а згодом у невдалій спробі силою об’єднати країну.

Сьогодні Південна Корея – історія величезного успіху. Це приклад того, як країна змогла пройти шлях від корумпованого авторитаризму й крайньої бідності до дієвої демократії та потужної економіки, яка нині є 14-ю за величиною у світі. 

Трамп, схоже, розглядає ці відносини як гру з нульовою сумою: ніби шансів досягти своїх цілей щодо Північної Кореї стане більше, якщо пожертвувати відносинами США з Південною Кореєю. 

Насправді, найімовірніше, все навпаки. Але історія не зупиняє Трампа. 

Він запровадив мита проти Південної Кореї, попри чинну угоду про вільну торгівлю, скоротив протиракетну оборону на тлі зростання північнокорейської ракетної загрози, а нещодавно зменшив масштаб і скоротив тривалість великих спільних військових навчань США та Південної Кореї, вважаючи їх дорогими й непотрібно провокативними.

Не зовсім зрозуміло, що саме мотивує Трампа. 

Можливо, він бачить у Північній Кореї шанс здобути зовнішньополітичний успіх, який дозволить відволікти увагу від його провалу в Ірані. А можливо, просто діє під впливом образи через відмову Сеула допомогти у війні, яку Південна Корея не підтримує і яка вже призвела до зростання цін на енергоносії та дефіциту важливих компонентів для промисловості.

Одне зрозуміло: Трамп, схоже, не усвідомлює, що стримування можливе лише тоді, коли країна здатна забезпечити переконливу оборону. Це небезпечно – особливо з огляду на те, що в Південній Кореї перебувають близько 28 тисяч американських військових, а США за договором зобов’язані захищати країну.

Дипломатична авантюра Трампа приречена на провал, якщо під успіхом розуміти переконання Кіма відмовитися від ядерної зброї. 

Ба більше, і зміст, і форма цієї дипломатії – яку США ведуть в односторонньому порядку, фактично захопивши уряд Південної Кореї зненацька, – з часом, найімовірніше, підірвуть довіру до американських гарантій безпеки. 

Замість однієї ядерної Кореї ми цілком можемо отримати дві ядерні Кореї, що збільшить ризик війни на півострові після трьох чвертей століття. Більше того, умови, які забезпечували ядерну стабільність під час холодної війни, буде надзвичайно складно відтворити.

А це створює моторошну перспективу: застосування ядерної зброї вперше з 1945 року.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника