Світ опинився за крок від ядерної ескалації: що може захистити людство

Світ зіткнувся з безпрецедентною ядерною загрозою на тлі краху ключових угод та модернізації арсеналів провідних держав. Утім, надійним запобіжником проти знищення планети залишаються механізми міжнародного права.

Про це йдеться у статті The Conversation.

Сьогодні дев’ять держав із ядерною зброєю сукупно володіють понад 12 200 боєголовками. Їхня загальна руйнівна потужність перевищує еквівалент 145 тис. бомб, скинутих на Хіросіму. Приблизно 9 000 боєголовок перебувають на військовій службі або вже розгорнуті.

Особливе занепокоєння викликають близько 2 000 американських і російських боєголовок, які перебувають у надзвичайно високій бойовій готовності. У разі рішення про застосування їх можна запустити протягом часу, який є в розпорядженні президентів обох країн для ухвалення рішення, — лише чотири-вісім хвилин, якщо держава вважатиме, обґрунтовано чи помилково, що стала жертвою ядерної атаки.

Усі 9 ядерних держав модернізують або розширюють свої арсенали

Після завершення холодної війни США та Росія, на частку яких припадає близько 90% світового ядерного арсеналу, значно скоротили кількість своїх боєголовок. Однак нині цей процес фактично зупинився. Усі дев’ять ядерних держав модернізують або розширюють свої арсенали. Найпомітніше це проявляється у Китаї: за кілька років Пекін удвічі збільшив кількість ядерних боєголовок — майже до 600 — і водночас розширив парк наземних та морських засобів їхньої доставки.

Додаткові побоювання пов’язані з тим, що багаторічне табу на використання ядерної зброї може поступово втрачати силу. Президент Росії Володимир Путін дедалі частіше згадує про можливість її застосування у зв’язку з війною проти України, використовуючи риторику, якої світ не чув від найгостріших періодів холодної війни. Деякі держави вже розглядають ядерну зброю, зокрема тактичну, не лише як інструмент стримування, а й як потенційний засіб безпосереднього ведення війни.

Угоди припиняють діяти — ядерна загроза зростає

Ключові договори про контроль над озброєннями, укладені минулими десятиліттями, значною мірою втратили чинність. Принаймні у відносинах між США та Росією вони раніше забороняли окремі види озброєнь, встановлювали обмеження на їхнє розгортання та сприяли зміцненню взаємної довіри завдяки механізмам прозорості. Серед таких документів — Договір про протиракетну оборону та Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності.

Після завершення у лютому 2026 року дії нового Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (New START), підписаного 2010 року, США та Росія вперше за більш ніж пів століття опинилися без будь-яких обмежень на свої ядерні сили.

Водночас під загрозою опинилися і важливі багатосторонні домовленості. США та Росія вийшли з Договору про відкрите небо. Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, попри те що його положення фактично продовжують дотримуватися, досі не набув повної юридичної чинності через відсутність необхідних ратифікацій. Особливо тривожними є заяви президента США Дональда Трампа, який допускав можливість ігнорування передбачених договором заборон. Тим часом Договір про нерозповсюдження ядерної зброї опинився у найнестабільнішому становищі за всю історію свого існування.

Сумніви щодо готовності Вашингтона виконувати свої зобов’язання з розширеного ядерного, а подекуди і звичайного, стримування союзників спричинили серйозні дискусії у Південній Кореї та навіть у частині японського суспільства й політичних кіл щодо створення власного ядерного потенціалу. Тепер подібні розмови дедалі частіше лунають і в Європі.

Система гарантій Міжнародного агентства з атомної енергії наразі продовжує працювати відносно ефективно. Так само функціонують і менш формалізовані механізми стримування, серед яких Група ядерних постачальників та Режим контролю за ракетними технологіями.

Мабуть, чи не єдиним позитивним моментом у сфері нерозповсюдження ядерної зброї залишається те, що угоди про регіональні зони, вільні від такого озброєння, досі зберігають чинність у Південно-Східній Азії, де Китай нарешті погодився приєднатися до відповідного договору, а також у Південній частині Тихого океану, Латинській Америці, Африці та Антарктиці.

Водночас питання ядерного роззброєння останніми роками стало значно складнішим. Однією з причин є поширення систем подвійного призначення — насамперед балістичних і крилатих ракет, здатних доставляти як ядерні, так і звичайні боєприпаси. Додаткові ризики створюють перспективи розміщення озброєнь у космосі, розвиток гіперзвукових систем, смертельних автономних озброєнь, можливості кібервійни та дедалі більший вплив штучного інтелекту. Щодо більшості цих нових сфер багатосторонні міжнародні домовленості ще навіть не сформовані на концептуальному рівні, не кажучи вже про початок повноцінних переговорів.

Чому міжнародне право важливе як ніколи?

До потенційної або фактичної загрози застосування ядерної зброї може застосовуватися значно ширший спектр міжнародного права, ніж лише спеціалізовані ядерні договори. Більшість таких угод сьогодні вже не діють або перебувають під загрозою припинення. Водночас існує великий комплекс інших правових норм, починаючи зі Статуту ООН, які регулюють питання погрози силою та її застосування, а також забороняють транскордонну агресію, за винятком випадків законної самооборони або дій, санкціонованих Радою Безпеки ООН.

Важливе значення має і Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 1996 року. Суд постановив, що «погроза застосування або застосування ядерної зброї загалом суперечила б нормам міжнародного права, що застосовуються під час збройного конфлікту, і, зокрема, принципам та нормам гуманітарного права».

Окремий великий пласт становить міжнародне гуманітарне право, або право збройних конфліктів. Через його основоположні вимоги щодо необхідності та пропорційності воно має надзвичайно важливе значення і для проведення ядерних операцій. Це стосується, зокрема, вибору цілей та інших складників NC3 — ядерного командування, управління та зв’язку.

Певні обмеження можуть випливати і з міжнародного права у сфері прав людини, особливо норм, закріплених у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Крім того, застосовними можуть бути положення міжнародного права, які забороняють безпідставне знищення природного середовища.

Існує також розвинена система міжнародного кримінального права, що охоплює питання геноциду, інших злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Вона створює додаткові обмеження для окремих осіб, які ухвалюють рішення про застосування ядерної зброї та можуть підпадати під дію відповідних норм.

Міжнародне право перебуває під сильним тиском

Проте використання всього цього комплексу міжнародного права, який встановлює обмеження та має критичне значення для запобігання ядерному конфлікту або хоча б мінімізації його катастрофічних наслідків, сьогодні стикається із серйозною проблемою. Міжнародне право опинилося під більшим тиском, ніж будь-коли за життя нинішніх поколінь.

Серед численних атак президента США Дональда Трампа на моральні принципи міжнародних відносин особливо показовим стало його інтерв’ю The New York Times у січні 2026 року. Тоді він заявив: «Мені не потрібне міжнародне право», а єдиними обмеженнями своєї президентської влади назвав «мою власну мораль, мій власний розум».

Автор статті наголошує, що попри всю похмурість ситуації, світ не може дозволити собі відмовитися від міжнародного права. Навпаки, кожен, хто цінує здоровий глузд і порядність, має прагнути його збереження та посилення. Сьогодні особливо важливо наголошувати на практичній цінності міжнародного права та пам’ятати про ту ключову роль, яку воно вже відігравало, а також може й повинно відігравати надалі у стримуванні застосування ядерної зброї. Адже ядерна зброя є найбільш невибірково негуманним видом озброєнь, який будь-коли створювало людство, і єдиним, що нині становить екзистенційну загрозу для життя на планеті.