Приїзд "американських друзів" до України: Портников пояснив, що це означає

Публіцист пояснює, чому приїзд американських консерваторів до Києва варто розглядати не як протокольний жест, а як продовження традиції, яку Україні необхідно підтримувати системно.

Напередодні 35-ї річниці незалежності України до Києва прибула делегація впливових американських консерваторів - від генерала Кіта Келлога до експрезидента Майка Пенса. Формально це виглядало як святкова візитація, але Віталій Портников, один із найвідоміших українських публіцистів, наполягає: за цим стоїть значно глибша традиція двопартійної підтримки України, яка існувала до Трампа і переживе його. Публікуємо погляди автора мовою оригіналу.

Напередодні тридцять п'ятої річниці української незалежності до Києва завітала ціла група провідних американських політиків, серед яких можна було побачити колишнього представника американського президента з питань України генерала Кіта Келлога, сенаторів Джеймса Ленкфорда і Річарда Блюменталя, колишнього віцепрезидента Сполучених Штатів Майка Пенса, колишніх конгресменів та духовних лідерів. Знавець актуальної американської політики може сказати, що в українській столиці зібрали насамперед весільних генералів. Більшість із них не мають реального впливу в Республіканській партії Дональда Трампа. Той самий Кіт Келлог уже розповідав, як його посада виявилася швидше атрибутом для міжнародних конференцій, ніж реальним інструментом впливу на Дональда Трампа та інших членів адміністрації.

Але сам факт приїзду консервативних політиків до Києва дозволяє нагадати про модель двопартійної підтримки, яка залишається важливою частиною допомоги Україні з боку Сполучених Штатів. Останнім часом така двопартійна підтримка взагалі не є характерною для американської політики. І це стосується, до речі, зовсім не тільки України. Ми бачимо, як більшість демократів підтримують нашу країну і шукають голоси республіканців. І ми бачимо, як більшість республіканців підтримує Ізраїль, а позиція Демократичної партії починає суттєво відрізнятися з близькосхідних питань. Але це якраз має бути додатковим стимулом для діалогу з тими, серед кого Україна не має більшості.

Ми звикли вимірювати сучасну консервативну Америку однією величиною - що сказав Трамп. Що написав Трамп. Кого призначив Трамп. Це зручно, це вкладається в новинний цикл, і це не вся правда.

Консервативна підтримка України старша за Трампа і переживе Трампа. Вона тримається не на конкретній особі в Овальному кабінеті, а на цінностях і людях. Молитовні сніданки, євангельські мережі, коаліції в Конгресі, які складаються десятиліттями. Вони не потрапляють у заголовки саме тому, що працюють постійно, а не епізодично. І, до речі, наполегливу роботу української діаспори з конгресменами-республіканцями як на національному, так і на регіональному рівні також небагато хто знає в Україні. А дарма!

Американська політика може змінюватися - і змінюватися серйозно, президентство Дональда Трампа це яскраво довело. Але це не означає, що зменшення підтримки України сьогодні не може перетворитися на збільшення допомоги завтра. Проте це не може відбуватися без постійного й наполегливого діалогу.

Кремль замість діалогу використовує гроші й обіцянки. Путіну не потрібні друзі у Сполучених Штатах - йому потрібні люди, зацікавлені в російських грошах, у швидкому прибутку, в усіх тих палацах у повітрі, які російські чиновники будують своїм американським співрозмовникам. В України таких ресурсних можливостей немає. А коли з'являється ідея спільного бізнесу, вона швидко обертається на справжній політичний скандал. Варто нагадати, що перший імпічмент Дональда Трампа був пов'язаний саме з українською тематикою, з розмовою американського президента з його українським колегою. Й найбільший публічний скандал в історії Білого дому - це теж на тлі угоди про українські ресурси. Тож з Україною це так не працює. Нам потрібні друзі, нам потрібне розуміння спільних цінностей. Нам потрібне розуміння того, що без безпеки в Європі Сполученим Штатам усе одно загрожуватиме реальна небезпека, пов'язана і з тим, що послаблення впливу Сполучених Штатів у Європі створює спокусу для зазіхання на американські національні інтереси будь-де.

Саме тому приїзд американських консервативних політиків до Києва - це не просто участь у святі, а продовження політичної традиції, від якої не можна відмовлятися. Це те, до чого я закликаю постійно - і коли мова йде про стосунки зі Сполученими Штатами, і коли мова йде про стосунки України з європейськими державами. Переконувати друзів неважко. Спробуйте переконати тих, хто нас не підтримує. І почніть цей діалог із представниками їхнього власного політичного табору, що стоять на проукраїнських позиціях і мають авторитет у непростому для України середовищі. Це непроста задача, яка не обіцяє швидких успіхів і оплесків. Але, зрештою, це саме те, що й називається двопартійною підтримкою.

Джерело