"Корисні ідіоти" Путіна можуть захопити Європу: чим це загрожує Україні

Нарощення політичної ваги проросійських сил у Німеччині та Франції сигналізує про тривожну тенденцію: європейський популізм дедалі відкритіше грає на руку Кремлю. Політичні лідери цих рухів планують переглянути санкційну політику та згорнути підтримку України.

Про це йдеться у статті The Telegraph.

Європейський популізм має свою маловідому, але показову рису — симпатію до Росії. Попри жорстоку загарбницьку війну, яку РФ веде проти України, правонаціоналістичні сили в Європі виступають за скасування санкцій проти Москви та відновлення відносин із нею.

У Німеччині, Франції та Австрії проросійські популісти наближаються до здобуття влади як на регіональному, так і на загальнодержавному рівнях. В інших європейських країнах вплив Кремля може бути менш помітним, проте він все одно здатен впливати на політичний баланс і рішення, які не відповідають інтересам України.

Проросійські настрої партії «Альтернатива для Німеччини»

Вже наступного місяця тема можливого відновлення відносин із Росією може опинитися в центрі уваги. Так, 6 вересня жителі східної німецької землі Саксонія-Ангальт обиратимуть новий склад регіонального парламенту. Ультраправа партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD), за прогнозами, може здобути понад 40% голосів. Такий результат стане серйозним ударом для нині домінувальних християнських демократів (CDU) та створить безпрецедентний правий виклик для канцлера Німеччини Фрідріха Мерца на загальнонаціональному рівні.

Серед ключових положень програми AfD — повернення російської мови до шкільної освіти та відновлення учнівських обмінів із РФ. У період Холодної війни російська була обов’язковою мовою в школах Східної Німеччини, де радянська присутність значною мірою визначала життя НДР. Для старшого покоління так звана «остальгія» («ностальгія за Сходом») пов’язана, зокрема, зі спогадами про дешевий російський газ і переконанням, що РФ є ближчою до них, ніж Захід.

Водночас AfD, яка просуває ідею «реміграції» — повернення біженців, мігрантів та їхніх нащадків, — виступає проти припинення економічних і культурних контактів із Росією після її повномасштабного вторгнення до України. На думку партії, така антиросійська політика, як і військова та фінансова підтримка України з боку Берліна, «не відповідають інтересам Німеччини».

Проросійські настрої характерні не лише для правопопулістських сил Німеччини, а й для представників протилежного — лівого — політичного спектра. Партія «Ліві» (Die Linke), яка є наступницею колишніх комуністів, а також лівопопулістська партія Сари Вагенкнехт (BSW) демонструють не меншу прихильність до Москви, ніж AfD.

Популістські сили посилюють свої позиції по всій Німеччині

У сукупності ультраліві політичні сили можуть отримати близько 17% голосів. Таким чином, проросійські партії як правого, так і лівого спрямування у Саксонії-Ангальт можуть представляти більше ніж понад половину виборців. Аналогічна тенденція спостерігається і на території колишньої Східної Німеччини загалом.

Популістські сили посилюють свої позиції по всій країні. На сході AfD випереджає CDU приблизно на 20 процентних пунктів, тоді як у західних землях також має невелику перевагу — в середньому близько 4%.

У разі проведення федеральних виборів найближчим часом AfD могла б стати найбільшою політичною силою країни, отримавши понад 200 мандатів у Бундестазі зі 630 місць. Попри те, що цього недостатньо для формування більшості, контроль над кожним третім депутатським місцем став би найзначнішим успіхом німецького націоналізму від 1945 року.

За перебігом цих подій, ймовірно, уважно стежить президент Росії Володимир Путін, який свого часу служив офіцером КДБ у Саксонії в період падіння Берлінського муру. Тепер він може спостерігати за посиленням AfD на територіях, де колись працював.

Можлива перемога популістів на виборах у Франції — яка загроза для України

До федеральних виборів у Німеччині, запланованих на 2029 рік, ситуація ще може суттєво змінитися. Водночас Франція вже наступного квітня проведе президентські вибори, і там прогнози також демонструють сприятливі перспективи для популістських сил, зокрема Марін Ле Пен та її партії «Національне об’єднання».

Для Кремля такий розвиток подій може бути вигідним. Востаннє Ле Пен та президент Франції Емманюель Макрон зустрічалися у фінальних телевізійних дебатах перед виборами 2022 року. Тоді Макрон різко розкритикував свою опонентку, звинувативши її у залежності від російського лідера: «Ви були одним із перших європейських лідерів, які визнали російську анексію Криму». За його словами, згодом кампанія Ле Пен 2017 року отримала значний кредит від банку, пов’язаного з Кремлем.

Від 2022 року Ле Пен не зробила публічних заяв чи кроків, які б свідчили про зміну її ставлення до Росії. Навпаки, програма кандидатки від «Національного об’єднання» передбачає «привілейоване партнерство» з Москвою, скасування санкцій, а також припинення того, що партія називає «демонізацією» Росії з боку ЄС і НАТО.

Якщо Ле Пен у майбутньому стане президенткою Франції, вона, ймовірно, зможе знайти спільні точки дотику з іншими проросійськими популістами. Серед них особливе місце посідає президент США Дональд Трамп. Попри традиційно сильні антиамериканські настрої у Франції, Ле Пен, найімовірніше, намагалася б налагодити взаємодію з очільником Білого дому та виступити посередницею у досягненні припинення вогню в Україні на умовах, які були б вигідними Москві.

Єдиним позитивним моментом для України може бути те, що послаблення французької підтримки навряд чи кардинально вплинуло б на перебіг війни. Навіть за президентства Макрона Франція передала Україні значно менше допомоги, ніж Німеччина та Велика Британія.

Проросійські популісти в Австрії

Ще однією західноєвропейською державою, де проросійські популісти мають помітний політичний вплив, залишається Австрія. Ультраправа Партія свободи Австрії (FPÖ) на чолі з Гербертом Кіклем має найбільшу фракцію в парламенті, однак через коаліцію інших політичних сил не представлена в уряді.

Серед згаданих політичних сил FPÖ, імовірно, має одні з найтісніших контактів із Кремлем. Колишня очільниця МЗС Австрії Карін Кнайсль, яку підтримувала FPÖ, 2018 року запросила Путіна на власне весілля. Згодом вона переїхала до Санкт-Петербурга.

Після того як близько 10 років тому FPÖ уклала з Росією «угоду про дружбу», її фінансові контакти з наближеними до Кремля олігархами неодноразово ставали причиною політичних скандалів у Відні. Водночас це, схоже, не відштовхує виборців партії, для яких прихильність до Росії залишається звичною позицією.

Проросійські політики у Великій Британії

Не менш цікавою є ситуація у Великій Британії, де діють власні «патріотичні» політичні сили. Так, 2014 року нинішній лідер праворадикальної партії Reform UK Найджел Фарадж заявляв, що найбільше серед світових лідерів захоплювався Путіним «як оператором». Крім того, він порівнював політику НАТО щодо Росії з «тиканням ведмедя палицею».

Згодом Фарадж став значно обережнішим у своїх проросійських висловлюваннях. Водночас його близький соратник у Страсбурзі та колишній лідер Reform у Вельсі Натан Гілл отримав 10 років ув’язнення за хабарництво — він брав гроші в обмін на заяви на користь Росії.

Хоча доказів причетності Фараджа до хабарництва Гілла не було виявлено, цей випадок продемонстрував, наскільки тісними могли бути проросійські симпатії його політичного оточення. Це питання також привернуло увагу після того, як контрольовані Reform ради графств Ессекс, Норфолк і Саффолк демонтували українські прапори, встановлені після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Автор статті припускає, що в разі приходу Фараджа на Даунінг-стріт Британія вже не залишиться одним із головних західних лідерів у підтримці України, яким вона була за прем’єр-міністрів після Бориса Джонсона. Уряд Reform міг би спробувати налагодити відносини з Кремлем, однак, імовірно, король Британії, який послідовно демонструє підтримку Україні, навряд чи погодився б на державний візит Путіна.

До слова, тим часом після невдач в Україні Кремль дедалі більше спрямовує свої гібридні операції на Європу, де у першій половині серпня сталася низка диверсій, вибухів і атак. Європейські столиці побоюються, що на тлі війни Росія активізує тактику саботажу та залякування проти країн НАТО.