Ракетні обстріли логістики: масштаби втрат і напрями їх мінімізації

Втрата складу — це не тільки згорілі приміщення й товарні запаси. Це зникнення робочої зміни, логістичного маршруту, замовлення, частини фонду оплати праці та податкової бази. Проте знищення складу не завжди автоматично означає звільнення: вирішальними є мережа резервних складських площ, ліквідність бізнесу й здатність швидко перевести працівників на інший об’єкт логістичної інфраструктури.

Коли після обстрілу горить логістичний центр, у новинах зазвичай повідомляють про площу, інколи — про вартість будівлі й товарних запасів. Для повної економічної оцінки наслідків цього недостатньо. Склад — це не пасивна будівля з металу та бетону, а виробничий вузол, до якого прив’язані сотні або навіть тисячі робочих місць: від водія й комплектувальника до диспетчера, охоронця, прибиральника, бухгалтера та менеджера закупівель.

У ніч на 5 серпня, за даними МВС, на п’яти локаціях Київщини пожежі після російських ударів охопили близько 230 тис. кв. м; серед зруйнованих об’єктів були продуктові склади, логістичні центри мереж супермаркетів і поштовий об’єкт. Саме тому економічні наслідки удару треба вимірювати не лише балансом компанії. Вони охоплюють ринок праці, споживчі ціни, податкові надходження, соціальні виплати, інвестиції та географію зайнятості. І головне питання тут — не «Чи будуть звільнення?», а «Кого, коли й за яких умов компанія вже не зможе забезпечити роботою?».

Фабрика зайнятості

У великому розподільчому центрі в одному місці зібрано кілька різних сегментів ринку праці. Є операційний напрям (ядро) — приймання товару, комплектування замовлень, сортування, пакування, навантаження, робота з технікою. Є транспортний — водії, експедитори, диспетчери, планувальники маршрутів. Є сервісний — охорона, прибирання, технічне обслуговування, ремонт. І є адміністративний — управління персоналом, бухгалтерія, закупівлі, документообіг, комунікації, інформаційні технології, керівники змін і складу.

Коли будівлю знищено, працівники, які забезпечують функціонування цих напрямів, втрачають роботу неоднаково. Наприклад, працівникові бухгалтерії достатньо ноутбука й доступу до системи. Водія можна перевести на інший маршрут. Експедитора — на інший хаб. А вантажнику чи сортувальнику потрібні конкретні рампи, конвеєри, стелажі, сканери, зона відбору й товарний потік. Якщо все це згоріло, разом з активом (складом) тимчасово зникає й саме робоче місце.

Тому економічна логіка проста: що сильніше професія прив’язана до фізичного майданчика й що менше в компанії резервних потужностей, то вищий ризик звільнення. І навпаки — що ширша мережа складів і філій у компанії, то більше шансів на переведення.

Чи справді після обстрілів звільняють

Публічний простір легко породжує перебільшення: після кожної великої пожежі з’являється припущення, що «всіх працівників звільнять». Проаналізовані випадки засвідчують складнішу картину. Прямі звільнення трапляються, але вони не є автоматичною реакцією кожної компанії.

Прикладом прямого зв’язку між знищенням складу і втратою робочих місць може слугувати компанія «Омега» на Харківщині. Після удару російських дронів 26 травня 2025 року її розподільчий центр у Васищевому було фактично знищено. Представниця компанії Олена Андросова повідомила в інтерв’ю Радіо «Накипіло», що на складі працювало 250 людей і майже 200 із них довелося звільнити саме тому, що компанія після втрати об’єкта не могла забезпечити їх роботою. Водночас партнери «Омеги» запропонували частині вивільнених працівників свої вакансії. Отже, обстріл справді створив безробіття на рівні конкретного роботодавця, але частина людей змогла швидко перейти до іншого бізнесу.

Свіжіший випадок — Rozetka після удару по розподільчому центру в Броварах 5 серпня. Співзасновниця компанії Ірина Чечоткіна публічно підтвердила оптимізацію штату: на об’єкті працювало понад 1000 людей, більшість із них компанія переводить на інші склади, але надати альтернативне місце всім не зможе; скорочення стосуватимуться кількох відділів. На момент перевірки публічно було відомо про втрати в комунікаційній та PR-команді, тоді як підтверджень звільнення IT-фахівців не було. Точної загальної кількості звільнених компанія не назвала.

Є й протилежні приклади. Після знищення логістичного комплексу Amtel під Києвом у липні 2026 року ELIT Ukraine заявила, що всіх співробітників, які працювали на ураженій локації, переведуть до інших підрозділів. Це модель великої мережевої компанії: фізичний актив втрачено, але організація має куди перевести працівників і товарні потоки.

Так само не кожен удар по виробничо-складській інфраструктурі завершується звільненнями. Після ракетної атаки на завод Flex у Мукачеві в серпні 2025 року виробничий персонал перевели в простій зі збереженням оплати, невиробничий — на дистанційну роботу, а представниця компанії прямо заявила, що звільнень не планують. На той момент на підприємстві працювало близько 2600 людей. У такого рішення є ціна для роботодавця, але воно зберігає людський капітал і дає змогу швидше відновити виробництво.

Отже, знищення складу справді створює ризик безробіття, але масштаб реалізованого ризику залежить від фінансової стійкості компанії, кількості альтернативних майданчиків, дефіциту кадрів у галузі та очікуваного строку відновлення.

Для різних працівників наслідки різні

Для виробничої компанії склад є частиною технологічного ланцюга. Знищення складу сировини або комплектуючих може зупинити виробничу лінію, навіть якщо сам цех неушкоджений. Знищення складу готової продукції позбавляє бізнес товару, оборотного капіталу й можливості виконувати контракти. Тому для виробничих працівників ризик часто починається не зі звільнення, а з простою, скорочення змін і перенесення замовлень на інші заводи компанії. Якщо відновлення затягується, тимчасовий простій може перетворитися на звільнення.

Для професійного логістичного або складського оператора обстріл б’є безпосередньо по активу, який генерує виторг. Немає площі — немає зберігання, обробки палет, орендного доходу та частини контрактів. Тут критично важлива диверсифікація: оператор із кількома майданчиками може перемістити клієнтів і працівників; компанія з одним великим хабом ризикує втратити і клієнта, й команду.

Для ритейлера чи дистриб’ютора склад — це серце оборотного капіталу. Після удару треба одночасно замінити товар, знайти нову площу, переналаштувати автоматизовану систему управління складом, змінити маршрути й не допустити порожніх полиць. Якщо бізнес переходить від власного запасу до «легшої» моделі — більше маркетплейсу, прямого відвантаження постачальниками чи аутсорсингової логістики — частина складських робочих місць може не повернутися навіть після стабілізації. Тобто воєнний шок здатен не тільки тимчасово зменшити зайнятість, а й пришвидшити зміну бізнес-моделі.

Найуразливішим є малий і середній бізнес із одним складом. Велика мережа може втратити вузол, але зберегти систему. Малий підприємець може втратити систему разом із вузлом. Для нього відсутність страхування, застави для нового кредиту чи резервної площі швидко перетворює майновий збиток на закриття бізнесу й повне звільнення команди.

Економіка й бюджет

Перший ефект — знищення капіталу та запасів. Це не просто бухгалтерський збиток: компанія має знову профінансувати те, що вже раз купила. Кошти, які могли піти на нову крамницю, автоматизацію, підвищення зарплат чи нові робочі місця, спрямовують на відновлення старої потужності. Для країни це означає нижчу віддачу від інвестицій: частина інвестиційного ресурсу не розширює економіку, а лише повертає її в точку до обстрілу.

Другий ефект — дорожча логістика. Розосереджені склади зменшують ризик одночасної втрати всіх запасів, але збільшують кількість переміщень, дублюють обладнання, потребують більше охорони, послуг зв’язку та управлінського персоналу. Частину цих витрат бізнес поглинає маржею, частину передає в ціни. Це означає, що атаки на логістику можуть одночасно зменшувати зайнятість у конкретному знищеному хабі й створювати попит на працівників у нових, менших вузлах.

Третій ефект — фіскальний. Коли зникає зарплата, публічні фінанси втрачають ПДФО та військовий збір, а система соціального страхування — ЄСВ. 2026 року стандартні ставки для найманої праці становлять 18% ПДФО, 5% військового збору та 22% ЄСВ, який нараховує роботодавець. Наприклад, якщо через звільнення працівників повністю зникає 1 млн грн місячного нарахованого фонду зарплати, то за стандартних ставок і без урахування спеціальних пільг чи меж бази ЄСВ під ризиком опиняються приблизно 450 тис. грн щомісячного потоку податків і соціальних внесків: 180 тис. грн ПДФО, 50 тис. грн військового збору та 220 тис. грн ЄСВ.

Однак це ще не всі втрати. Якщо знижується обсяг продажів — зменшується база ПДВ та прибуток. Якщо бізнес закривається — зникає податок на прибуток підприємств і частина місцевих платежів. Якщо людина довше шукає роботу — держава витрачає кошти на допомогу по безробіттю, перенавчання та програми зайнятості. Якщо ж працівник переходить до іншого роботодавця швидко, значна частина цього фіскального ефекту просто переміщується, а не зникає. Саме тому швидкість повторного працевлаштування має не лише соціальне, а й бюджетне значення.

Тому базовий сценарій на найближчі місяці через удари по складах — не загальнонаціональний стрибок безробіття, а збільшення кількості локальних вивільнень, простоїв і переведень. Український ринок праці залишається дефіцитним у багатьох робітничих професіях, тому значна частина водіїв, операторів техніки, ремонтників і досвідчених логістів зможе знайти нову роботу порівняно швидко. Більше ризику матимуть працівники масових складських операцій у районах, де одночасно втрачено кілька великих об’єктів, а також сервісний персонал із низькою мобільністю.

Значно небезпечніший сценарій — повторювані удари по одному логістичному кластеру. Після першого знищеного складу мережа ще має резервну площу. Після другого — резерв дорожчає. Після третього — бізнес починає не лише переміщувати операції, а й зменшувати їх, відкладати інвестиції, скорочувати асортимент, більше віддавати на аутсорсинг або переносити частину функцій за кордон. Саме за таких умов тимчасове безробіття може перетворитися на структурне.

Що мають робити компанії

Для бізнесу план безперервності має охоплювати не лише сервери, товар і резервний склад, а й «резервну карту зайнятості». Ще до потенційної атаки компанія має розуміти, куди може перевести кожну критичну групу працівників, скільки людей здатен прийняти альтернативний майданчик і які операції можна швидко перенести. Це означає розосереджувати не лише запаси, а й ключові функції: не концентрувати весь критичний товар, обладнання та команду в одному хабі, заздалегідь мати резервні договори на додаткові складські площі, пункти перевантаження й транспорт.

Другий елемент стійкості — збереження людей у перші тижні після обстрілу. Галузеві компанії можуть заздалегідь домовлятися про тимчасове взаємне працевлаштування: якщо один майданчик знищено, партнери або суміжні оператори на певний період приймають вивільнених водіїв, вантажників, комплектувальників чи операторів.

Водночас бізнесу потрібно інвестувати у внутрішню мобільність персоналу.

Варто використовувати вже доступні інструменти відновлення. У червні 2026 року уряд запустив у програмі «5–7–9%» окремий напрям для бізнесу, майно якого зруйновано або пошкоджено війною: компенсаційна ставка становить 0,1% річних у перші два роки, а максимальний кредит на відновлення — до 150 млн грн. Для середнього й малого бізнесу це може бути різницею між «звільнити сьогодні» та «утримати людей до запуску нового майданчика».

Що має зробити уряд

Державна політика повинна перейти від логіки «компенсувати пошкоджений актив» до логіки «зберегти виробничу функцію й зайнятість». Відбудований склад за рік не поверне автоматично працівника, який за цей час виїхав, змінив професію чи залишив ринок праці.

Першою ланкою державної реакції має бути швидкий протокол роботи з вивільненими працівниками після атаки. У перші дні Державна служба зайнятості повинна отримати від постраждалої компанії перелік професій і, за згодою самих працівників, одразу зіставляти їх із конкретними вакансіями не формально в межах області, а в радіусі реального щоденного доїзду. Там, де робота є за 40–60 км, доцільно компенсувати проїзд, підтримувати корпоративні шатли або короткотермінову релокацію: для бюджету це часто дешевше, ніж оплачувати тривале безробіття й втрачати податкові надходження із зарплати.

Другий напрям — підтримка самого роботодавця на період відновлення, але з чіткою прив’язкою до збереження зайнятості. Для життєздатних компаній, які реально планують відновити роботу, можна запроваджувати тимчасову часткову компенсацію оплати простою або зарплати за умови збереження робочих місць. Така підтримка має бути обмеженою в часі, залежати від підтвердженого воєнного пошкодження й припинятися після відновлення нормальної діяльності, щоб не перетворюватися на постійну субсидію.

Ще один системний напрям — резерв складських площ і окремий облік втрати роботи через обстріли. Після атак 5 серпня уряд уже заявив про підготовку рішень щодо кредитної підтримки, децентралізації міжнародної логістики, страхування воєнних ризиків та пріоритетного доступу бізнесу до наявних державних приміщень для розосередження складських потужностей. Це варто перетворити на постійний механізм із цифровим каталогом придатних площ і типовими швидкими договорами. Водночас держава має окремо фіксувати робочі місця, втрачені саме через фізичне знищення активів унаслідок атак: така статистика дала б змогу точніше спрямовувати кредити, страхові програми, перенавчання та допомогу з працевлаштуванням туди, де удар по інфраструктурі справді перетворюється на тривале безробіття.

***

Україна має важливу перевагу: дефіцит на ринку праці змушує бізнес триматися за людей. Тому багато компаній переводять працівників, оплачують простій і перебудовують мережу замість негайного масового звільнення. Але цей запас міцності не безмежний. Що частіші удари, то менше резервних площ, дешевих кредитів і корпоративних ресурсів для утримання команди.

Тому правильна відповідь на удари по логістиці — не відновити той самий великий склад у тому самому вигляді. Потрібно будувати розподілену логістичну систему, в якій резерви мають і товар, і маршрут, і робоче місце. Тоді російська ракета зможе знищити будівлю, але не зможе так само легко знищити зайнятість, податкову базу і здатність бізнесу працювати.