Дитина кричить замість слів: 9 фраз, які навчать її говорити про емоції

Дитина плаче, кричить або жбурляє речі, коли не може пояснити, що з нею відбувається. Це не завжди свідоме бажання погано поводитися: розповідати про злість, образу чи страх — навичка, яку треба формувати поступово, так само як уміння читати чи зав'язувати шнурки.

Чому дитина кричить, а не говорить

Дорослий може сказати: «Я розлютився, бо мене не почули». Для маленької дитини така фраза часто надто складна. Вона відчуває сильну емоцію, але ще не завжди розуміє, що саме відчуває і чому, тому реакція виходить через плач, крик, втечу чи агресію.

Особливо важко контролювати себе, коли дитина втомлена, голодна, перезбуджена або за день пережила надто багато подій. У такому стані навіть проста заборона може спровокувати бурхливу реакцію. Тому вимога «скажи нормально, що ти хочеш» часто не працює — спочатку дитині потрібна допомога дорослого.

Допоможіть дитині називати емоції

Дитина не народжується з готовим словником почуттів. Його треба розширювати поступово, у звичайних побутових ситуаціях — і не обов'язково чекати на істерику. Після мультфільму можна запитати: «Як ти думаєш, чому герой злякався?». Після прогулянки: «Що тебе сьогодні найбільше порадувало?».

Почніть із семи простих емоцій: радість, сум, злість, страх, образа, сором, розчарування. Коли дитина навчиться їх розрізняти, словник можна розширювати.

Що робити під час істерики

Коли дитина вже кричить або сильно плаче, довгі пояснення не дають результату — у цей момент їй важко сприймати складні аргументи. Насамперед зменшіть напругу: говоріть короткими фразами, спокійним голосом і не засипайте запитаннями.

Достатньо сказати: «Я поруч», «Тобі зараз дуже важко» або «Коли заспокоїшся, ми поговоримо». Якщо дитина не хоче обіймів — не наполягайте. Іноді досить просто лишитися поруч. А вже коли емоції спали, поверніться до ситуації й спокійно запитайте, що сталося.

9 готових фраз для дитини

Порада «говори словами» корисна лише тоді, коли дитина знає, які саме слова використовувати. Навчіть її кількох простих фраз — спочатку вона може повторювати їх за вами, а згодом вони стануть її власним способом пояснювати переживання:

• «Я злюся»;
• «Мені образливо»;
• «Я засмучений»;
• «Мені страшно»;
• «Я не хочу»;
• «Мені потрібна допомога»;
• «Будь ласка, залиш мене на хвилину»;
• «Мені не подобається, коли ти так робиш»;
• «Я хочу пояснити».

Для молодших дітей можна використовувати картинки з емоціями й просити: «Покажи, що ти зараз відчуваєш». Навіть можливість просто вибрати малюнок допомагає почати розмову.

Покажіть власний приклад

Дитина багато чого вчиться, спостерігаючи за дорослими. Якщо батьки говорять про свої почуття, дитина отримує готову модель поведінки. Не треба ховати кожну негативну емоцію — навпаки, корисно показувати, як дорослий із нею справляється.

Наприклад: «Я зараз втомилася і трохи дратуюся, мені потрібно кілька хвилин відпочити». Або: «Я засмучена через цю новину, тому хочу трохи побути в тиші». Так дитина бачить: злитися чи сумувати нормально, але емоція не має керувати всією поведінкою.

Поширені помилки батьків

• Забороняти плакати. Сльози самі по собі не проблема — дитині важливо зрозуміти, що плакати можна, а про причину переживань теж можна говорити.
• Соромити за емоції. «Ти поводишся як маленький» або «хлопчики не плачуть» не вчать контролю, а лише змушують приховувати почуття.
• Кричати у відповідь. Дитина вчиться розв'язувати конфлікти не зі слів, а зі спостережень за дорослими.
• Поступатися після крику. Якщо після істерики дитина щоразу отримує бажане, вона засвоює закономірність: крик працює. Межі краще залишати незмінними.
• Чекати миттєвого результату. Новий спосіб поведінки формується через багато повторень.

Коли звертатися до психолога

Плач, крик і спалахи злості час від часу трапляються навіть у дуже спокійних дітей. Але варто звернутися до педіатра чи дитячого психолога, якщо такі реакції стали постійними, дуже сильними або помітно заважають життю: дитина регулярно проявляє агресію, не може адаптуватися до звичайних ситуацій, сильно замикається або її поведінка раптово й суттєво змінилася.

Особливо важливо не зволікати, якщо дитина говорить про бажання нашкодити собі чи іншим — у такій ситуації потрібна професійна допомога.