Українці тепер бояться говорити українською? Розмова про те, що відбувається у Польщі

В українських медіа дедалі частіше з'являються повідомлення про різноманітні прояви агресії щодо українців у Польщі. Цей факт підтверджують цифри: у 2021 році кількість злочинів, у яких потерпілими були громадяни України, становила менш як 5 тисяч. Після початку повномасштабної війни цей показник суттєво зріс: майже 9,5 тис. випадків у 2022 році, понад 10,6 тисячі у 2025 році. Вже за перші п'ять місяців 2026 року польська поліція вже зафіксувала 5130 злочинів, де потерпілими були українці.

Втім, ці цифри охоплюють усі види злочинів. Показовою є статистика злочинів на ґрунті ненависті. У першій половині 2026 року польська поліція отримала 180 повідомлень про злочини на ґрунті ненависті проти українців, повідомляє Notes from Poland. Це приблизно на 30% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Водночас офіційна статистика не відображає всіх таких випадків, адже частина українців не звертається до поліції через страх, мовний бар'єр або незнання польських юридичних процедур.

Голова Об'єднання українців у Польщі Мирослав Скірка у розмові з «Главкомом» визнав: українці справді стали обережніше поводитись в публічному просторі, зокрема обмежили спілкування українською мовою.

«Таких випадків, коли люди відчувають себе в небезпеці чи побоюються говорити українською, є більше, ніж було раніше, хоча я б не сказав, що вони стали масовими», – зазначив Мирослав Скірка. За його словами, стримує розповсюдження агресії те, що польська поліція оперативно реагує на випадки агресії на національному ґрунті.

Пане Мирославе, посилення антиукраїнської риторики не означає, що польське суспільство загалом стало антиукраїнським. У липні та серпні в польських містах проходили акції на підтримку українців. Учасники виступали проти ксенофобії, мови ненависті та спроб посилити конфлікт між двома народами. На плакатах були заклики «нас не роз'єднати», «стоп ненависті» та «не даймо себе розділити». Як би ви оцінили ситуацію станом на зараз?

З огляду на ті настрої, які останнім часом почали сильно експонуватися в Польщі (антиукраїнські настрої), це була відповідь поляків, які хотіли сказати: «Ми абсолютно не згодні з тим, що відбувається, з тими емоціями в інтернеті та з тим насильством, про яке ми чуємо. Ми хочемо сказати, що ми підтримуємо Україну. Отак це звучало 24 серпня у Варшаві.

А щодо інших подій – на Замковій площі та в інших містах Польщі – вони були організовані проти насильства (кампанії типу «Стоп аґресія!»), щоб не дозволити крайньо правим, проросійським націоналістичним польським силам довести до поділу польського суспільства. Вони були організовані польськими організаціями за партнерської допомоги українських організацій. Але ця акція велася в основному Комітетом оборони демократії (KOD) – це досить потужний громадський рух та організація, яка виступає за збереження демократичних принципів, вона є проукраїнською. Вони самі організували цілий цикл таких заходів, які відбулися у 26 польських містах.

«Проблема полягає в абсолютній безвідповідальності польських політиків»

Часто можна побачити у соціальних мережах, як поляки пишуть, що «українці приїхали і забирають роботу». Українці апелюють тим, що подивіться, скільки ми сплатили податків. Чи дійсно українці становлять якусь загрозу польському ринку праці, чи це більше вигадки і політичні провокації?

Всюди в Польщі роботодавці відчувають дефіцит робочої сили і шукають людей до праці не лише з України, але також до Польщі приїжджають люди з інших держав, навіть з Південної Америки. Маємо дуже багато людей, наприклад, з Колумбії зараз, а також з В'єтнаму, Індії, Пакистану і так далі. Тобто дефіцит робочої сили в Польщі – це факт, який не обговорюється.

При цьому дійсно є інформація, що українці забирають роботу – це один із таких фейків чи дезінформаційних наративів, які вкидають певні осередки, переважно крайньо праві, і досить часто їх посилює російська група тролів, ботів і так далі. У це легко повірити, тому що люди дійсно спостерігають довкола себе: «тут дійсно працює дуже багато українців, а якби вони не працювали, мабуть, ми б більше заробляли». Це абсолютно неправда, просто дуже багато фірм треба було б позакривати у зв'язку з тим дефіцитом робочої сили, який у Польщі. Тобто немає небезпеки, що українці забирають робочі місця. Але є пропаганда, яку використовують антиукраїнські сили.

Також, знаєте, в Польщі складна довга історія, причому складна не тільки з Україною, вона складна, наприклад, і з Німеччиною, і з Росією, та з іншими країнами. Багато в чому поляки мають схожість з нами: багато заробітчан з України їдуть у Польщу працювати, але багато поляків їдуть працювати, наприклад, у Британію або в Німеччину.

Коли поляки працюють за кордоном, ті, хто залишився тут, не відчувають так гостро факту міграції. Але коли ви біля себе бачите щораз більше людей, які говорять іншою мовою, це викликає побоювання. І досить часто це природні побоювання, якщо людина трішки мало зорієнтована у світі і звикла до того, що все навколо завжди виглядає однаково. А тут раптово з'являються люди з іншої культури, з іншою мовою, іншими звичаями, а часом і з іншою релігією. Це треба усвідомлювати.

Проблема полягає в абсолютній безвідповідальності польських політиків, які не ведуть просвітницької роботи, а навпаки, пробують використовувати цей страх перед чужими як елемент власної політичної програми.

Останнім часом збільшилася кількість насильства, образ і цькування щодо українців у Польщі. Це знову ж таки можна пов'язати з внутрішньою політичною боротьбою. Але якщо це загравання з електоратом, значить, електорат цього хоче. Що змінилося у Польщі? Бо у 2022 році поляки найбільше допомагали Україні, дуже тепло прийняли українців після повномасштабного вторгнення. Можливо, поведінка самих українців якось на це вплинула?

Люди просто лякаються, коли не знають, як із цим справитися. А це досить часто є приводом для того, щоб політики використовували антиміграційну риторику для власних політичних цілей. Що в результаті доводить до тихої згоди на ненависть і образи.

Якщо колись після 2022 року виступати проти українців вважалося абсолютним табу і неприйнятним для багатьох людей, то тепер – ну, якщо хтось це робить, це вже відзеркалює думку досить багатьох людей. Це помінялося. І це результат, на жаль, роботи політиків – польських політиків і польських засобів масової інформації, особливо ультраправих.

Наскільки небезпечно зараз для українця говорити українською мовою у Польщі або декларувати польською, що він з України?

Таких випадків, коли люди відчувають себе в небезпеці чи побоюються говорити українською, є більше, ніж було раніше, хоча такі випадки (агресії) не є масовими. Якщо ви йдете по великих містах у Польщі, українську мову зустрічаєте дуже часто, в тій же Варшаві. Це факт.

Треба сказати, що всі ці випадки, про які пишуть ЗМІ, це ситуації, які вже пройшли через поліцію і отримали офіційну комунікацію, реакцію правоохоронців. У Польщі немає згоди на прояви агресії на національному ґрунті. Якщо такий прояв відбувається, поліція реагує миттєво і досить швидко виявляє злочинців.

З іншого боку, є і чіткі офіційні декларації польських посадовців. Наприклад, міністр внутрішніх справ та адміністрації Томаш Семоняк чи інші політики (навіть на тій демонстрації у Варшаві в понеділок, 24 серпня) підкреслювали, що в Польщі діє суворе законодавство і винні особи будуть притягнуті до суворої судової відповідальності. Тобто є чіткі сигнали, що агресія та злочини на національному ґрунті не будуть безкарними.

Чи є різниця в українському питанні між різними поколіннями поляками? В Україні досить часто вважають, що молоде покоління і старше покоління по-інакшому дивляться на певні речі. А як у Польщі?

Є середовища молодих поляків, націоналістів, є молоді люди, які виступають із дуже крайніми націоналістичними поглядами. Але поряд із ними виступають інші молоді поляки, які мають абсолютно продемократичні, проукраїнські погляди. Серед старшого покоління теж є люди з різними підходами. Тут вік радше не відіграє вирішальної ролі. Я думаю, що тут більше важать політичні погляди, політичні симпатії та приналежність до певних інформаційних бульбашок, у яких перебуває багато людей і де формується їхній світогляд.

«Ситуація дуже чітка: Росія для поляків віддавна була головним ворогом»

А чи розуміє більшість поляків, що це не Україна, а Росія є загрозою і не тільки для України, а й для Польщі зокрема? Чи усвідомлюють вони, що Україна зараз –  щит, зокрема і для Польщі?

У польському середовищі можуть бути різні історичні суперечки з українцями чи інші конфліктні питання, але є чітке переконання в одному: основною проблемою для нашої безпеки була і є Росія, і нам треба з цією проблемою справлятися. Що б там російська пропаганда не робила, як би вони не намагалися переконувати поляків, що в Україні не все гаразд і є якісь проблеми, переконати поляків у тому, що Росія – це порятунок для Польщі, кремлівським пропагандистам не вдасться. Ситуація дуже чітка: Росія для поляків віддавна була головним ворогом, навіть попри те, що окремі польські політичні сили транслюють певні проросійські наративи. 

25 серпня у Львові на Голосківському кладовищі розпочалися ексгумаційні роботи на похованнях вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. До робіт залучили польських фахівців. Чи можуть такі кроки покращити наші взаємини?

У багатьох складних питаннях поляки й українці повинні співпрацювати. Наприклад, питання ексгумації є абсолютно базовим. Вона має відбуватися, тому що це не лише питання міждержавної політики, а й питання нашого світогляду, основного права людини на те, щоб її тіло і останки були поховані з повагою, а також права сімей знати, де їхні рідні, і шанувати їх. Там, де це можна робити, це абсолютно потрібно робити.

Натомість те, що дійсно вплине на польсько-українські відносини – це наша спільна робота на рівні суспільств, чесні контакти і небажання піддаватися емоційним хвилям, чи то в польському, чи в українському інформаційному просторі. На жаль, я переконаний, що дуже мало українців із тих, хто зараз у Польщі, повернуться в Україну, бо багато хто вже побудував тут своє життя. Це означатиме, що ми мусимо будувати нову ідентичність і новий суспільний фактор постійної присутності українців у Польщі. 

Марк Любаров, «Главком»