Ікіґай — мистецтво жити. Що насправді змушує японців прокидатися вранці

Ікіґай — одне з найупізнаваніших слів японської мови, яке міцно увійшло в лексикон багатьох далеких від Японії культур. Неймовірна кількість книг розповідає вигадки про те, що таке ікіґай, а коучі й просто псевдоексперти роблять бізнес, спотворюючи сутність явища, яке насправді має дуже чіткий і зрозумілий контекст. Варто детальніше поговорити про черговий міф із чотирьох чи трьох кілець, які десь на перетині породжують ікіґай. Він, як і багато інших міфів, свідомо чи несвідомо створений західними дослідниками, письменниками та журналістами.

Для більшості японців у великих містах робочий день починається з тисняви в метро. Японці жартома називають цей стан «суші-зуме», бо пасажири набиваються у вагон так щільно, як стискаються рисинки в популярній японській страві. Але стрес подорожі на роботу на цьому не закінчується. Японська корпоративна культура сумновідома всьому світу понаднормовим робочим днем, суворими правилами поведінки та жорсткою ієрархічною структурою. І водночас японці живуть найдовше у світі, а тих, хто відвідує Країну вранішнього сонця, дивує їхня привітність і гостинність. Ви не побачите втомлених і роздратованих людей, які тяжко працюють і більше нічого не бачать. Особливо дивує енергія, яку демонструють люди пенсійного віку. Вони залишаються фізично та ментально активними навіть у віці за 80. У Японії більш як третина населення — 65+.

Японці — нація трудоголіків. Перевантаження тих, хто працює, не є рідкістю, радше нормою — останні потяги в метро опівночі все ще переповнені людьми в ділових костюмах. Як японцям вдається витримувати таку напругу? Цілком імовірно, що секрет приховано в понятті, яке вони називають «ікіґай». Це слово перекладають приблизно як «щастя жити». На Заході ця концепція відоміша у формі діаграми Венна. На ній ікіґай лежить на перетині чотирьох речей, які ви робите в житті: того, що ви любите, що вам добре вдається, чого потребує світ і чим ви можете заробити на життя. Для японців це поняття має дещо інше значення. Більшість із них ніколи не асоціювала поняття ікіґай із цією діаграмою, а багато хто вперше побачив її після того, як вона стала популярною на Заході. Це чергова вигадка іноземців, які намагаються хоч якось пояснити загадкову японську душу.

Якщо спростити сенс, який вкладають у це слово, можна сказати, що ікіґай — це те, заради чого варто прокидатися зранку й вставати з ліжка. Це може бути що завгодно — похід із друзями в гори, прибирання навколо дому, робота в саду чи на городі, риболовля, похід у басейн чи візит до комунального центру. Ікіґай необов’язково має бути пов’язаний із доходами. Під час численних опитувань лише частина японців пов’язала ікіґай із роботою. Тобто для когось сенс життя справді полягає в роботі, але, звісно, не обмежується нею. Це радше теніс, гольф або похід у театр, щось, що торкається душі.

Японські фахівці звертають увагу на те, що ікіґай є поняттям повсякденної японської мови. Воно складається з двох слів: «ікі» — життя, і «ґай» — цінність, вартість. Сучасне розуміння ікіґай почало формуватися приблизно в добу Хейан (період в історії Японії із 794 до 1185 року). «Ґай» походить від слова «кай» — японською «цінна мушля». Є й інші слова з коренем «кай», приміром, «яріґай» (цінність якоїсь дії) або «хатараґай» (цінність роботи).

Ікіґай можна розглядати як загальну концепцію, яка охоплює багато життєвих цінностей, але головне — це те, заради чого варто жити. І це робить ікіґай дуже особистим поняттям, яке вимагає розуміння й поваги. Поняттю ікіґай в Японії присвячено багато книжок, але, мабуть, одним із найґрунтовніших і найвідоміших є дослідження 1966 року. Його авторка, психіатриня Мієко Камія, пояснює, що значення слова «ікіґай» можна приблизно трактувати як «відчуття, що життя варте того, щоб його прожити», але є деякі нюанси. Поняття «ікіґай» містить надію, що дає вам змогу сміливо дивитись у майбутнє, навіть якщо зараз ви почуваєтеся жахливо. Водночас слово «життя» у багатьох мовах означає як життя взагалі, так і повсякденне. «Але в японській мові ці поняття позначено двома різними словами: «дзінсеї» — усе життя та «сейкацу» — життя в теперішньому моменті», — пояснюють японські фахівці. Ікіґай пов’язане саме з повсякденним життям. Японці впевнені, що маленькі щоденні радощі покращують життя загалом.

Японці — нація довгожителів. Очікувана тривалість життя в країні давно перевищила 87 років для жінок і 81 — для чоловіків. Тут проживає понад 100 тисяч людей віком 100 років і старших. Можливо, почасти цьому сприяє філософія «жити тут і зараз», особливе японське мистецтво жити?

Відомий письменник Ден Бюттнер об’їздив увесь світ у пошуках регіонів, де мешкають довгожителі, які він назвав «блакитними зонами». І написав книжку з однойменною назвою «Блакитні зони: Як жити довше — поради довгожителів». Тоді він зазначив, що одним із таких місць є острів Окінава, найвіддаленіша південна префектура Японії, де тоді мешкало найбільше довгожителів у світі. Відтоді ситуація змінилась, і лідерство за кількістю довгожителів перейшло до інших, далеких від лагун префектур, але стереотип залишився. Як і те, що основою довголіття є правильне харчування. Хоча дієта, напевно, є однією з основних причин довголіття окінавців, на відміну від стереотипів, на острові свинина не менш популярна, ніж риба, а картопля — ніж рис. Окінава багато чим відрізняється від інших префектур — це пов’язано з її специфічною історією, тут навіть говорять досі своєю мовою, що має назву учінагучі.

«До людей похилого віку тут ставляться з великою пошаною, і вони почуваються зобов’язаними передати свою мудрість молодшим поколінням», — зазначає Бюттнер. Але це так само справедливо й для інших регіонів Японії. Служіння громаді дає людям похилого віку мету в житті.

Бюттнер не втримався від діаграмного підходу: він пропонує скласти три списки — ваші цінності, речі, які ви робите із задоволенням, і речі, які вам добре вдаються. Те, що розташоване на перетині цих трьох кіл, і є вашим ікіґай. Утім, це механічний підхід, самого лише усвідомлення недостатньо, і японці відверто з нього глузують. У вас має бути особисте, цінне для вас поле діяльності, оскільки, на думку Бюттнера, ікіґай — це «мета в дії».

У культурі, в якій інтереси команди ставлять вище за власні, головною мотивацією працівників часто є бути корисними для інших, завойовувати подяку й шану колег. Це не означає, однак, що філософія ікіґай вимагає працювати важче й довше. Майже чверть японських працівників працює понаднормово 80 годин щомісяця, часто з наслідками для здоров’я. Відомі випадки смерті від кароші — смертельної перевтоми.

Ікіґай, навпаки, тримає їх у житті. Це відчуття, що те, що ви робите, змінює життя людей на краще. Уявіть собі приблизно таку молитву до вищих сил: «Господи, якщо це вже має статися, то хай станеться, але не завтра, а хоча б післязавтра, бо завтра в мене ще стільки важливих справ». І так щодня.

Фахівців з управління вже давно цікавить, що змушує людей знаходити сенс у своїй справі. Дослідники вважають важливим чинником мотивації відчуття, що ваша робота впливає на добробут інших, а також можливість бачити, як саме ваша робота покращила світ, довкілля чи життя інших людей. Цей принцип стосується життя загалом. У Японії вважають: замість того, щоб боротися з голодом у світі, можна почати з малого й допомогти нужденним, записавшись, приміром, до місцевої волонтерської організації. У будинках догляду за людьми похилого віку цілеспрямовано створюють умови для появи бажання прокидатися зранку й діяти.

На перший погляд, може здатися парадоксальним, що в Японії, де є поняття ікіґай — того, що надає життю сенсу, — водночас протягом тривалого часу спостерігали високий рівень самогубств. Але суперечності тут немає. Ікіґай не є універсальним «рецептом щастя» й тим паче не гарантує психологічної стійкості. Це особисте відчуття сенсу, що виникає поступово — з любові до родини, роботи, дружби, творчості, турботи про інших або навіть із простих щоденних занять. Людина може мати ікіґай, але водночас переживати депресію, самотність, фінансові труднощі, професійне виснаження чи іншу життєву кризу. Особливо це стосується молоді, яка тільки шукає сенс життя.

Тому ікіґай не слід сприймати як характеристику всього японського суспільства або як пояснення його рівня щастя чи самогубств. На суїцидальну поведінку впливає цілий комплекс психологічних і соціальних чинників, тоді як ікіґай — лише один із можливих ресурсів, що допомагають людині відчувати цінність власного життя.

Наприклад, те, що відрізняє японські міста від інших мегаполісів, — це чистота. Гості країни відзначають це відразу. Але чого вони не бачать — то це волонтерів — людей, які зазвичай давно вже на пенсії, але дуже рано виходять на вулиці й у парки зі спеціальним знаряддям для збирання сміття і прибирають те, що діти або несвідомі дорослі залишили по собі звечора. Так, японці навчені не смітити, але діти є діти, та й не всі туристи — японці, тож підтримувати чистоту не завадить. Так само пенсіонери намагаються утримувати квітники, сади й садочки біля своїх будинків або поратися на городі, хоч у сусідньому супермаркеті є все, що можна собі уявити, й за доступними цінами. Важливо робити щось дуже приємне й бачити результати своєї праці. Як і скрізь, вихід на пенсію в Японії часто приносить відчуття втрати й порожнечі. Це насамперед стосується тих, для кого ікіґай було зосереджене виключно на роботі. Пошук свого ікіґай — того, заради чого варто прокидатися вранці, — допомагає прожити більш значуще та повноцінне життя навіть «після роботи». У цьому й полягає японське мистецтво жити.