Іван Вербицький: «Станом на липень ми маємо 728 тис. евакуйованих одиниць музейного зберігання»

Напрямок роботи з захисту культурної спадщини — нині один із найбільш активних для Міністерства культури. Так було не завжди — навіть за роки повномасштабної війни цей сектор довго недоотримував уваги з боку держави. Відтак нинішній команді міністерства доводиться рухатися тут у прискореному режимі (і, треба визнати, досить результативно).

— Іване, почнімо з актуальної ситуації з загроженою культурною спадщиною. Про які обсяги руйнувань і втрат за регіонами йдеться на середину п’ятого року повномасштабної війни?

— Коли ми говоримо про пошкоджену чи загрожену українську культурну спадщину, то насамперед ми говоримо про пошкоджені та зруйновані об’єкти спадщини. Згідно з останньою статистикою (станом на 25 липня цього року) ми маємо 1990 пошкоджених або зруйнованих об’єктів культурної спадщини і 2625 об’єктів культурної інфраструктури по всій країні. Здебільшого це клуби, бібліотеки, заклади мистецької освіти, музеї, театри тощо.

Лише в травні-червні було пошкоджено кілька десятків культурних інституцій, серед яких Києво-Печерська Лавра, Мистецький Арсенал, Національний музей «Чорнобиль» і багато інших. Буває і так, що дрон чи уламки ракети, розлітаючись, можуть пошкодити одразу низку розташованих поруч об’єктів. Наприклад, так відбулося кілька місяців тому в районі Європейської площі та Майдану Незалежності, коли пошкодило водночас і житлову забудову, і філармонію, і МЦКМ «Жовтневий палац», і консерваторію, і ще низку об’єктів.

Я підіймався в ті дні на дах Національного художнього музею, і звідти було видно, як багато пошкоджень було спричинено вибуховою хвилею. Звісно, подібне нині відбувається не лише в Києві — наразі вся Україна є загроженою. І тут важливо пам’ятати, що ця війна триває не з 2022 року, і навіть не з 2014-го: насправді це відбувається вже століттями.

Звісно, в екзистенційному сенсі ця війна справді триває надзвичайно довго. Власне, наша культура століттями зазнавала руйнувань і загроз (не завжди це відбувалося шляхом ракетних чи дронових атак, як зараз, але перебування у небезпеці — одвічний модус існування для української культурної спадщини).

І кожен український музей, навіть якщо і не пошкоджений фізично, нині стоїть перед дуже серйозними викликами: адже, крім безпеки на рівні будівлі, в кожного музею є колекція, що формувалася десятиліттями, й у нових реаліях перед командами музеїв зараз стоїть непросте питання, як тепер із нею працювати. Як ми про це розповідаємо, як осмислюємо інституційну роль музею? Адже протягом дуже довгого часу культура була одним з інструментів імперського впливу з боку Росії. Це триває і нині, й не лише у вигляді так званої «м’якої сили», себто пропаганди, але й безпосередньо у формі військової агресії.

— Поговорімо про евакуацію музейних фондів, що є одним з найважливіших із підзвітних вам треків роботи міністерства. Наприкінці лютого була ухвалена постанова про обов’язкову евакуацію з 50-кілометрової зони від ЛБЗ, яку схвально сприйняла музейна спільнота. Якими наразі є результати та ключові виклики на треку музейної евакуації?

— Справді, ухвалення згаданої вами постанови у лютому цього року є важливим досягненням на рівні унормування правил, за якими відбувається релокація музейних фондів під час повномасштабної війни. Розробляючи цей документ, ми багато говорили як із музейниками й експертною спільнотою, так і з обласними та місцевими органами влади. Зокрема ми дуже вдячні Коаліції дієвців культури та проєкту RES-POL, які підготували низку рекомендацій на цю тему. Ми працювали над розробкою цієї постанови кілька місяців, провели кілька ітерацій взаємодії з експертним середовищем, вивіряючи всі деталі та намагаючись зрозуміти, як краще вибудувати механізм евакуації та спростити її процедуру.

Ми намагалися почути думки всіх залучених сторін і врахувати всі нюанси, аби випрацювати оптимальний механізм евакуації. Наприклад, раніше накази про евакуацію між областями здійснювалися з міністерства. Це означало, що паперові документи по два тижні йшли спершу до Києва, а потім із Києва — на місця. Ми подумали: якщо робити це на рівні місцевих адміністрацій, це дозволить економити багато часу. Так само ми аналізували й інші аспекти, аби зробити механізм евакуації найбільш дієвим та оперативним.

Також на етапі розробки цієї постанови ми довго дискутували, якою саме має бути зона, що підлягає обов’язковій евакуації музейних фондів. Говорили і про можливі 30 км, і про 50 км. Урешті в діалозі з колегами з ЗСУ (там є окремий підрозділ, що займається захистом культурної спадщини) погодили відтань 50 км від лінії фронту.

Тут є ще один важливий момент: музеї нині евакуюють свої колекції не лише з 50-кілометрової зони від лінії бойового зіткнення, але й з інших зон, адже абсолютно безпечних регіонів в Україні нині немає — ворог регулярно обстрілює всю країну.

Якщо підсумувати на рівні цифр — станом на липень ми маємо 728 тис. евакуйованих одиниць музейного зберігання. Наразі евакуація музейних фондів триває.

Друга важлива річ, над якою ми нині працюємо в контексті евакуації — це пошук місць для тимчасового зберігання евакуйованих колекцій. Ми робимо це спільно з нашими партнерами — зокрема з міжнародною фундацією Aliph, а також громадською організацією Museum for Change, яка від 2022 року допомогла евакуюватися багатьом музеям із різних регіонів. Разом із партнерами ми провели аудит потенційних місць для евакуації, аби чітко розуміти, скільки в нас є площ для зберігання евакуйованих колекцій, скільки предметів там може бути розміщено, в якому стані ці приміщення та що саме там може зберігатися. Загалом у межах цього аудиту ми об’їхали понад 130 локацій.

Наразі ми розуміємо, що є частина приміщень, які вже готові приймати евакуйовані колекції, ще частина потребує незначних допрацювань, які можна здійснити досить швидко (наприклад, замінити вікна або встановити обігрівачі). Третя категорія локацій — це приміщення, що потребують капітальних вкладень (наприклад, серйозного ремонту чи заміни даху). Відповідно по кожній із цих трьох категорій ми нині чітко розуміємо, скільки саме коштуватимуть необхідні ремонтні роботи.

— Переобладнання та побудова фондобомбосховищ заявлене як одне з ключових завдань Українського фонду культурної спадщини. Наразі, поки фонд розбудовується, яким коштом відбуваються ці роботи?

— Це дійсно є одним із пріоритетів роботи УФКС, навіть на етапі його інституційної розбудови. Наглядова рада фонду на засіданні, що відбулося в червні, вже спрямувала кошти на один із пілотних проєктів УФКС, що буде цьому присвячений. Звісно, паралельно ми працюємо і з партнерами та донорами, аби залучити додаткові кошти – тут ми йдемо всіма можливими шляхами.

Ще одна важлива річ, пов’язана з треком музейної евакуації, над якою ми теж працюємо разом з нашими партнерами — це запуск координаційного центру з евакуації.

— У спільноті нині говорять про те, що керуватиме цим центром вже згадана вами ГО Museum for Change. Чи можете ви це підтвердити, а також пояснити механіку роботи майбутнього координаційного центру з евакуації?

— Я не готовий зараз називати конкретні інституції чи партнерів — ми офіційно оголосимо про це вже найближчим часом, коли центр почне працювати.

Логіка його роботи буде доволі проста. Дуже багато питань, які потрібно розв’язувати в контексті музейної евакуації — це, власне, координаційна функція. Важливо чітко розуміти, яка саме допомога потрібна конкретному музею, які є складнощі в процесі евакуації. Саме тому виникла ідея координаційного центру, що взяв би на себе цю функцію.

За останні пів року ми досить швидко пройшли шлях від ідеї до погодження з донорами, надання коштів і вибору підрядника. Нині цей проєкт уже працює в тестовому форматі, зараз доформовується команда центру і найближчим часом ми зможемо оголосити про його офіційний запуск. Працюватиме гаряча лінія, куди музеї зможуть звертатися. Це буде такий собі «мозковий центр», що координуватиме процес музейної евакуації по всій країні.

— Є певна кількість одиниць музейного зберігання, що нині перебувають за кордоном (офіційно вони вивезені з метою виставок або реставрації, проте ми розуміємо, що це також питання їхнього убезпечення на період війни). Чи розглядає Міністерство культури разом із міжнародними партнерами можливість зберігати вже вивезені музейні твори в міжнародних бомбосховищах? Адже в багатьох країнах Європи вони є — і державні, й приватні.

— Справді наразі певна кількість українських музейних предметів перебуває поза межами України. Підставою для їх вивезення були виставкові проєкти або проєкти реставрації, адже на сьогодні закон не передбачає такої норми як вивезення музейних творів за кордон задля їх убезпечення під час війни. Станом на зараз період перебування цих творів за кордоном обмежений у часі (чотирма роками). Для довшого їх перебування поза Україною потрібно внести цю можливість в закон.

— А повномасштабна війна триває вже майже п’ять років, і, вочевидь, триватиме й далі.

— Так. І тут, власне, виникає друга історія, що потребує врегулювання. Ми паралельно з проєктом постанови, разом з експертною спільнотою та народними депутатами, напрацювали зміни до закону. Вони зареєстровані у Верховній Раді — це законопроєкт №14391. Наразі дуже важливо, щоб цей законопроєкт був ухвалений (розмова відбувалася до того, як 19 серпня законопроєкт був ухвалений Верховною Радою у першому читанні — «ДМ»).

Що саме він змінить?

— Цей проєкт закону чітко унормовує музейну евакуацію саме під час воєнного стану. Зокрема він змінює згадану норму про обмеження чотирма роками терміну перебування музейних творів за кордоном. Також цей законопроєкт містить низку інших норм, як-от унормування музейного реєстру.

— Фіналізуючи тему музейних фондів, що перебувають за кордоном. Музейники говорять про ризик того, що на деякі музейні твори інші країни можуть заявити реституційні права. Який міг би бути шлях розв’язання цього питання? Можливо, якийсь реституційний мораторій на час воєнного стану?

— Такий ризик справді є. Звісно, ми усвідомлюємо і беремо до уваги наявні ризики. Але, як на мене, найбільш дієвий спосіб тут — шукати баланс між ризиками, інтересами і збереженням наших музейних фондів.

Ми розуміємо, що в нас є різні твори в музейних колекціях (українські музейники добре в цьому обізнані, й завдяки цьому розумінню ми можемо підходити до кожного випадку індивідуально). Дійсно є країни, з якими можуть виникати певні питання в контексті реституції, проте є й ті, з якими ми ніколи не мали таких проблем. Відтак, на них не варто намагатися поширити якийсь «ризик-менеджмент» в контексті реституції.

Очевидно, якщо ми вбачаємо ризик реституційних запитів з боку певної країни, ми не везтимемо ці музейні предмети туди.

Загалом важливо коректно працювати з цим питанням з юридичної точки зору. У нас є чітка юридична норма, що говорить про те, що власником українських музейних фондів є народ України. Ми в цьому переконані абсолютно, це наша юридична та політична позиція.

— Поговорімо про Український фонд культурної спадщини. Протягом останніх місяців відбувається його активна розбудова. В травні було обрано виконавчу директорку фонду — Олександра Ковальчук, яка має приступити до своїх обов’язків протягом півроку; також має бути відкритий офіс фонду у Брюсселі. Які ще ключові події, пов’язані зі становленням УФКС, відбулися за останні кілька місяців, і які мають відбутися найближчим часом?

— Ми справді нині дуже активно працюємо над запуском Українського фонду культурної спадщини. Це нова інституція, для якої потрібно було створити весь комплекс необхідних документів і процедур: від статуту та стратегії на перші два роки роботи — до правил відбору проєктів і загалом інституційної архітектури.

Як ви і зауважили, за останні місяці вже було призначено міжнародну Раду директорів та обрано виконавчу директорку УФКС, якою стала Олександра Ковальчук. Також подано весь пакет необхідних документів для запуску головного офісу фонду в Брюсселі. Нині команда працює над повноцінним запуском інституції та першими пілотними проєктами. Також триває збирання коштів від міжнародних донорів.

Згадані перші пілотні проєкти УФКС стосуватимуться допомоги культурним інституціям, що зазнали пошкоджень унаслідок ворожих атак. Це окремий великий трек роботи, в межах якого ми з командою вже здійснили низку робочих поїздок, аби особисто подивитися на ці пошкоджені локації та подумати, якою може бути оптимальна механіка допомоги їм з боку Українського фонду культурної спадщини.

У червні Рада директорів фонду затвердила низку пілотних проєктів, створивши «швидкий» фонд допомоги культурним інституціям, що зазнали пошкоджень внаслідок обстрілів, у розмірі 200 тис. євро. Допомога з нього вже була надана Мистецькому Арсеналу, наразі працюємо ще з кількома інституціями. Ще одним із пріоритетів УФКС залишається допомога у напрямку евакуації музейних фондів.

— Якою буде механіка допомоги УФКС пошкодженим від прильотів нерухомим пам’яткам культурної спадщини та інституціям, що зазнали руйнувань? Ці кошти надаватимуть із масиву зібраних внесків міжнародних донорів?

— Я не думаю, що буде правильним говорити про механіку роботи УФКС від імені фонду — нехай би краще це робила його команда. Скажу тільки, що ці кошти надаватимуть за спрощеною процедурою. Кожна інституція, що отримуватиме допомогу від УФКС, може отримати до 30 тис. євро.

— На цій сумі хотілося б зупинитися докладніше. Ви згадали про приклад Мистецького Арсеналу, де пошкодження покрівлі внаслідок прильоту у червні є досить масштабними. Тож навіть для консервації будівлі напередодні зими потрібно значно більше, аніж 30 тис. євро (це близько 1,5 млн грн). Звідки візьмуться ці кошти?

— Це дуже складний багатокомпонентний процес. Перший його крок — це розробка дефектного акту, на основі якого мусять бути зроблені першочергові консерваційні роботи. І лише після цього можна буде розпочати відновлення. Відповідно, спершу потрібно розробити проєктно-кошторисну документацію, що також забирає певний час. Якщо говорити предметно про випадок Мистецького Арсеналу, то наразі кошти там потрібні саме щоб розпочати ці перші етапи роботи.

У міжнародній практиці роботи з захисту культурної спадщини є поширений для таких випадків шлях «швидкої допомоги» — первинної фінансової підтримки, що дає можливість запустити процедуру консервації, а вже згодом перейти до відновлювальних робіт. Саме на це і спрямована допомога УФКС Арсеналу у розмірі 1,5 млн грн, якої, звісно ж, не буде достатньо. Але вона дозволить розпочати процес. Ці кошти підуть на розробку проєктно-кошторисної документації, необхідної для консервації будівлі. Далі ж справа, вочевидь, буде за більш довгостроковими проєктами відновлення. Загалом подібні проєкти реставрації забирають зазвичай не кілька місяців, а кілька років.

Якщо говорити про інші культурні інституції, що зазнали пошкоджень протягом цього літа, то аналогічна історія з Києво-Печерською Лаврою. Одразу після прильоту в червні ДСНС накрило згорілий дах Успенського собору плівкою від дощу. Паралельно з цим ми провели обстеження пошкоджень, наразі вже є проєкт консервації Успенського собору, на який Міністерство культури вже спрямувало 26 млн грн. Наступний етап — розробка проєктно-кошторисної документації на проєкт повноцінної реставрації. Так само як і у випадку Мистецького Арсеналу попереду там багато роботи, але цей процес вже активно рухається.

 Фото: Максим Поліщук

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).