Баскетболіст Артем Ковальов: «Мабуть, я якось не подобався Степановському, раз він мене не викликав до збірної»

Чоловіча збірна України з баскетболу продовжує боротьбу у другому етапі відбору на Чемпіонат світу 2027. Після важливої перемоги над Грецією синьо-жовті вже 31 серпня проведуть наступний матч кваліфікації, цього разу на виїзді проти Чорногорії. Команда Айнарса Багатскіса зіграє у Подгориці на майданчику спортивного центру «Морача», де на неї чекає ще одне непросте випробування.

Напередодні поєдинку «Главком» поспілкувався з одним із представників національної команди Артемом Ковальовим. Баскетболіст розповів про свій шлях до збірної, періоди кар’єри в Україні та за кордоном, а також пригадав кілька особливих моментів, які допомогли йому сформуватися як гравцю.

«Ми програли США, але це було неймовірно, тому що ми представляли на Універсіаді свою країну»

Ви були у складі команди, яка здобула срібло Універсіади – це один із найбільших успіхів в історії українського баскетболу. Які у вас залишилися спогади про той турнір і як ви оцінюєте його для себе?

Це був такий несподіваний виклик, тому що я якраз відновився після травми, але потрапив до складу. Найбільший спогад – це, мабуть, фінал проти США. Так, ми програли, але це було неймовірно, тому що ми представляли на Універсіаді свою країну. Ми були налаштовані на перемогу, але трохи не вистачило, десь занервували. Але все одно саме фінал – це найбільший спогад з Універсіади.

У фіналі проти вас грав майбутній гравець НБА Гантер Блейз Тайсон. Він тоді набрав багато очок, зокрема забив чимало триочкових. Як вам у ретроспективі дивитися на те, що ви грали проти нього? 

Насправді, точно не знаю, що сказати. Він доволі звичайний гравець, і я б не виділив щось особливе. Я більше слідкував за хлопцем, який зараз грав у Єврокубку у Венеції (йдеться про Аааміра Сімза), і він показував доволі пристойний рівень. 

«Мабуть, я Степановському якось не подобався чи були якісь інші причини»

Айнарс Багатскіс довіряв вам під час відбору на Чемпіонат світу 2019 року, а згодом, коли команду очолив Віталій Степановський, ви, на жаль, за збірну не грали. Як ви можете це прокоментувати?

Таким було рішення тренера. Мабуть, я йому якось не подобався чи були якісь інші причини. 

Це було особливо болюче, враховуючи те, що ви разом зі Степановським пройшли шлях у «Хіміку» та на Універсіаді. Чи була тоді між вами якась інша комунікація, чи вона залишалася суто робочою?

У нас було більше робоче спілкування. Ми спілкувалися тільки на тренуваннях. Звичайно, там нам доводилося спілкуватися, але в позабаскетбольному житті ми майже не перетиналися.

Після того, як Айнарс Багатскіс уперше після цієї паузи викликав вас до збірної, чи були якісь переживання, що потрібно щось довести у збірній?

Таких думок у мене не було, адже я просто їхав робити свою роботу. Для мене це, звичайно, було дуже приємно, тому що з Айнарсом ми також працювали в «Київ-Баскеті». Я знаю його як тренера вже дуже давно і чудово розумів, що він від мене очікує.

Ви багато говорили про травми. Зокрема, наскільки я правильно пам'ятаю, у вас були проблеми з колінами. Наскільки ці травми впливають на вас зараз, уже в ході кар'єри?

Щодо коліна, то у мене було дві важкі травми хрестоподібних зв'язок. Мабуть, мені потрібно трохи більше робити розминку, розтяжку перед тренуваннями та ввечері, коли лягаю спати. Але зараз воно вже не турбує. Коли граю, я почуваю себе добре.

«Я вважаю, що після завершення війни буде дуже багато людей на матчах, тому що всі скучили за іграми збірної»

Ви грали в Україні за «Хімік» і «Київ-Баскет». Як можете порівняти ці два клуби з точки зору самої гри та атмосфери?

Мабуть, у «Хіміку» була більш дисциплінована атмосфера – і на тренуваннях, і за майданчиком. А в «Київ-Баскеті» в мене було більше свободи, мені більше довіряли, так скажімо. Я вважаю, що «Хімік» зробив із мене гравця. А «Київ-Баскет» разом з Айнарсом Багатскісом зробив із мене гравця збірної.

Зараз український баскетбол переживає важкі часи через війну. До повномасштабного вторгнення багато вболівальників ходили на матчі та активно підтримували команди. Як ви гадаєте, чи є в нас шанс повернути цю атмосферу після війни?

Звичайно. Я вважаю, що після завершення війни буде дуже багато людей, тому що всі скучили за матчами, зокрема за іграми збірної. Я вважаю, коли закінчиться війна, у «Палаці Спорт» у Києві буде повний зал і дуже класна атмосфера.

Ви багато пограли в Азії, у різних країнах, і загалом багато подорожували цим регіоном. Чим, на вашу думку, Азія найбільше відрізняється від Європи?

У баскетбольному плані там більше свободи. Немає такого, що тренер буде на тебе кричати й так далі. Там люди просто сприймають матчі як хобі. Вони насолоджуються баскетболом. Немає такого, що коли ти програєш, усі дуже розчаровані. Тому для мене це було дуже несподівано, особливо першого року, тому що ми програвали, а після гри всі веселяться, всі кайфують. А в нас як? Ми програли – і всі дуже розчаровані. У Європі баскетбол – це більше як робота, і тому вища відповідальність в Європі, ніж в Азії.

Якщо говорити про різні азійські країни, які ви відвідали, яка з них вам найбільше запам'яталася і з точки зору баскетболу, і загалом?

Вважаю, що Японія була дуже класною країною. Мені там дуже сподобалося. Так, я туди потрапив під кінець сезону плейоф, але мені дуже сподобалося. І, мабуть, Тайвань, де я був останнього разу, теж дуже сподобався. Нова країна, нові звичаї, все дуже нове і цікаве. 

Ілля Мандебура

«Главком»