Бідна «цариця наук». Вступ-2026: чому молодь ігнорує точні науки і до чого це веде

Цьогоріч у виші подалася рекордна за останні шість років кількість вступників. Скажете: треба радіти, адже молодь тягнеться до знань? Так! Але чомусь ніхто не називає нас «найбільш освіченою нацією в Європі», хоч ми такими мали б бути. В останні два з половиною десятиліття близько 70% випускників українських шкіл подаються на здобуття вищої освіти (і переважна більшість таки вступає), тоді як в ЄС – цей показник менше 40%.

З одного боку, аналітики освітньої галузі б’ють на сполох, волаючи про втрати, спричинені роками пандемії та війни, з іншого – в країні продовжує зростати число людей з дипломами про вищу освіту, якість якої є доволі сумнівною. Українські університети й інститути щороку випускають полки юристів, менеджерів, журналістів, піарників, психологів, і водночас в країні поглиблюється дефіцит спеціалістів STEM-професій (природничі науки, технології, інженерія, математика), тобто професій майбутнього.

Вирівняти цей дисбаланс і врятувати від занепаду сфери, пов’язані з точними науками, складно. А чи можливо?

Та й звідки взялася ця «мода» на «корочку» про вищу освіту, яка розмиває стандарти її якості та як її можна викорінити?

Ніякої сенсації: всі роки війни виші набирали багато студентів

Нинішнє літо видалося врожайним для українських вишів: заявки на вступ подала небувала з часів пандемії кількість людей, звітує Міністерство освіти і науки. Щоправда, в оприлюдненій статистиці відомство оперує кількістю поданих заявок, а не кількістю заявників. Її наразі встановити неможливо, бо зарахування на контракт триватимуть у деяких вищих навчальних закладах до середини жовтня; кожен абітурієнт міг подати 10 заявок у різні виші чи на різні спеціальності (п’ять на бюджет, та п’ять на контракт). Отже, подано 1189 960 заяв, що на 28% більше, ніж у 2025 році. Показник майже дотягується до показників довоєнного 2021 року (1,33 млн заяв).

Ще один тренд вступної кампанії-2026 – багато абітурієнтів з огляду на безпекову ситуацію подалися до вишів західної України. На перших місцях серед ВНЗ, куди подано найбільше заяв, – Львівська політехніка (близько 60 тис. заяв) і тамтешній університет ім. Франка (46,6 тис.), також у вісімці найбільш запитаних є Чернівецький університет ім. Федьковича (23 240) та Карпатський університет ім. Стефаника (24 322), що в Івано-Франківську.

Велика кількість молоді, що попри повітряні загрози та небезпеку все-таки прагне вчитися в Україні, – дуже втішна тенденція (особливо після минулорічної «ями», коли виші прийняли найменше студентів за останнє десятиріччя). Але це не сенсація, як її прагне подати Міносвіти. Насправді потік охочих сісти на студентську лаву в роки війни не зменшувався критично.

Так, у 2022 році вищі навчальні заклади України прийняли 220 тис. першокурсників; у 2023 році спостерігався бум вступників, студентами стали 267 тис. осіб, і причину цього піднесення ми пояснимо далі; 2024 рік – 202 тис. осіб; 2025 рік – 199 тисяч.

Для порівняння: у 2020 році до ВНЗ вступили 277,1 тис. осіб, у 2021-му – 239,2 тисячі.

А вчитися у нас є де. За роки великої війни зменшилася кількість дітей (за оцінками омбудсмена, приблизно мільйон дітей виїхали за кордон), але майже не зменшилося число вишів. Конкуренція за абітурієнтів шалена. І тому студентом-контрактником може стати молода людина, яка здала НМТ трохи більше, ніж на 100 балів, тобто та, хто вчилася у школі вельми посередньо, на 6-8 балів.

Отже, типовою є ситуація, коли поруч з сильними, рейтинговими університетами працюють виші, що пропонують неякісну освіту людям з неякісною шкільною підготовкою. Тому майже кожен випускник, хто бажає піти у ВНЗ, кудись та й вступить. Нехай за гроші, на контракт, але вступить.

«Пересидіти» погані часи у виші

Левова частка вступників – діти, які йдуть до інститутів та університетів відразу після закінчення школи. З даних ЄДЕБО (Єдина державна електронна база з питань освіти) випливає, що до війни майже 70% випускників шкіл подавалися до вишів. У 2021-му і за кілька років до того було 69-71%, у 2022 році – 61%, у 2024 – 54%.

«70% – це дуже багато. Європейський Союз декларує середню цифру – до 40%», – коментує президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт.

У всі часи й у всіх народів якісна вища освіта вважалася ознакою певної елітарності, на те вона й вища. Наприкінці минулого століття приблизно 20% школярів обирали навчання у вишах. Таку цифру називає Квіт, посилаючись на слова колишнього декана факультету журналістики Київського університету ім. Шевченка Анатолія Москаленка, де він вчився: «Приблизно однакова кількість випускників ставала студентами у СРСР і в країнах Заходу: в середньому це 20%».

«Що означають наші 70%? Насамперед те, що вища освіта в Україні є соціальним проєктом, тобто молоді люди не так хочуть здобувати знання і уміння, як не можуть після школи знайти на ринку праці роботу з гідною зарплатою і тому «пересиджують» кілька років в університеті. Так само і зараз вища школа продовжує бути соціальним проєктом. Це – не про якість, – підкреслює президент «Могилянки». – Однак загальна картина не є чорно-білою. Насамперед тому, що під час повномасштабної війни ми зацікавлені в тому, щоб молоді люди вступали саме в українські університети, бо це означає, що вони пов’язують своє майбутнє з Україною. Тому, наполягаючи на продовженні реформування вищої освіти, ми маємо пам’ятати про необхідність втримувати цей баланс».

Ви здивуєтеся, але держава не має єдиного реєстру закладів вищої освіти. За даними МОН, кількість вишів, підпорядкованих МОН, – 116. Водночас існують заклади, підпорядковані іншим міністерствам та відомствам (наприклад, державні медуніверситети перебувають у сфері МОЗ), комунальні і приватні. Загалом на 2024 рік вищих навчальних закладів було щонайменше 314. Це на нинішні приблизно 25 млн населення.

Чому в нас так багато університетів, академій, інститутів?

Проблема родом з 1990-х

Масова «мода» на «корочку» про вищу освіту з’явилася наприкінці 1990-х і, напевно, була викликана химерним суспільним підсвідомим, адже цілковито ігнорувала реалії: в часи гострої економічної кризи сотні тисяч дипломованих спеціалістів з хорошою освітою не могли знайти не те що високооплачувану роботу, а взагалі будь-яку. Професори йшли на базари торгувати китайськими пуховиками. Та однак батьки «прилаштовували» дітей в інститути – перечекати в холодних авдиторіях похмурі часи безгрошів’я і всеохопної апатії. Диплом вважався перепусткою в світле майбутнє, хоч мало для кого таким став. Підвищений попит народив широку палітру пропозицій: з’явилися приватні виші різного ґатунку, технікуми перекваліфіковувалися в інститути, провінційні інститути – в університети й академії, виник чорний ринок фейкових дипломів і розцвіла освітянська корупція...

Ситуація сягнула піка абсурду: у 2007 році у закладах вищої освіти навчалося 2,8 млн студентів, удвічі більше, ніж дітей у всіх дитсадках країни (1,17 млн). Якщо у 1991 році, у рік розпаду Радянського Союзу, в Україні налічувалося 149 вузів, то у 2009 році їх було, за даними Держкомстату, 861 (!), з них 364 – інститути, університети, академії.

Армія «дипломантів», яких штампували новоспечені виші, не відповідала ні реаліям вищої освіти, ні економічним потребам держави. Це зрозуміли ще в уряді Ющенка і почали оптимізацію. Треба віддати належне тодішньому міністрові освіти Івану Вакарчуку (батько фронтмена гурту «Океан Ельзи»), який почав скорочення фейкових ВНЗ, щоправда, не радикальне, і започаткував ЗНО – інструмент, що спинив корупцію при вступі.

Більша хвиля скорочень псевдоінститутів почалася після Майдану, у 2014 році, коли парламент нарешті ухвалив новий Закон про вищу освіту, а профільний міністр Сергій Квіт оптимізував ще близько сотні закладів з незрозумілими фінансовими моделями, які торгували дипломами.

«Перше, що я зробив, це попросив список тих ЗВО, які мали не більше 200 студентів. І таких було немало. Я їм написав лист з проханням пояснити, як функціонує заклад, яка в нього фінансова модель, якщо в ньому навчається всього 200 студентів. Адже для такої кількості студентів неможливо організувати повноцінний освітній процес, – розповідає Квіт. – Переважна більшість таких закладів освіти відповіли в такому дусі: «До речі, ми давно вже хотіли повідомити міністерство, що маємо намір закриватися».

На думку ексміністра, і зараз мережа вишів залишається непропорційно великою щодо кількості населення країни. «Під питанням спроможність багатьох університетів забезпечувати реальний освітній процес в умовах руйнувань, переміщень з окупованих і прифронтових територій (нерідко – багаторазових переміщень). Можна додати і давню проблему відокремлених структурних підрозділів (регіональних філій великих ВНЗ – «Главком»), які, на мою думку, фактично є самостійними закладами вищої освіти. Все непросто».

Від 2014 до 2024 року з тимчасово окупованих Росією територій було переміщено, за даними МОН, 44 вищі навчальні заклади. Дорогою вони втратили фактично всю матчастину, багатьох викладачів та студентів і роками квартирують у приміщеннях інших університетів. Академічна спроможність частини таких освітніх закладів під питанням. Як і спроможність вишів прифронтових міст – Харкова, Сум, Запоріжжя, – що працюють роками в дистанційному режимі, забезпечити на гідному рівні освітній процес.

Нове керівництво Міносвіти обіцяє оптимізувати кількість ВНЗ.

«Притулок» для ухилянтів?

Якщо в часи війни понад 60% вступників – випускники шкіл, то хто ж решта?

Обставини, які покликали молодь у виш не відразу після закінчення школи, дуже різні. Проте не секрет, що певна частина з цієї категорії вступників – молоді чоловіки, які переступили межу призовного віку. Вони ніколи не мріяли гризти граніт науки, але... Денна форма навчання у виші дає відстрочку від служби і шанс перечекати війну, не вдягаючи піксель. Неперебірливість окремих ВНЗ і контрактна система дає ухилянтам таку можливість.

2023 рік був яскравим прикладом того, як легко заклади вищої освіти можуть стати притулком для ухилянтів. Десятки тисяч чоловіків кинулися на бакалаврат, магістратуру та в аспірантуру. І в цьому криється «секрет» сенсаційно великого набору студентів у 2023 році. Та після того, як Міносвіти та парламент прикрили «лазівки» в нормативно-правовій базі, у країні суттєво скоротилася і кількість абітурієнтів, старших за 25 років: якщо 2023 року на бакалавра вступали 54,3 тисячі чоловіків такого віку, то у 2024-му таких було лише близько 4 тис. Як повідомляв тодішній заступник міністра освіти і науки Михайло Вінницький, «навесні 2024 року через неуспішність, систематичну неявку на заняття із вишів відрахували 23448 здобувачів освіти чоловічої статі віком понад 30 років».

Під час цьогорічної вступної кампанії, за словами нового міністра освіти Андрія Бутенка, «МОН не фіксує аномального сплеску чоловіків віком 25 років і старше серед вступників». Водночас міністр визнає, що проблема фейкових студентів не зникла, тому уряд розробив нову систему оформлення та продовження відстрочок для студентів.

Професії майбутнього – хронічний недобір

Цьогоріч найбільше абітурієнтів вступали на менеджмент. За даними МОН, кількість тих, хто подав заяву на цю спеціалізацію (105301 заява), зросла майже на 33% проти минулого року. На другому місці за популярністю – психологія (66774 заяви), далі – філологія (61410). Рік у рік ці спеціальності є серед п’ятірки лідерів вподобань, інколи поступаючись позицією праву, журналістиці чи комп’ютерним наукам.

Водночас маємо хронічний недобір студентів на «технічні» та природничі спеціальності – професії майбутнього. Дисбаланс занадто великий: за словами міністра освіти Андрія Бутенка, на менеджмент подали заявки у п’ять разів більше вступників, ніж на увесь блок природничих наук. Ми випускаємо надмір менеджерів, тоді як країні потрібні інженери, підкреслює міністр, тобто система вищої освіти невідповідна вимогам економіки.

Антирекорд цьогорічної вступної кампанії – у головний український виш педагогічного профілю, Київський університет ім. Драгоманова, зараховано лише двох першокурсників, які по закінченню стануть вчителями фізики. Цей виш є єдиним у столиці, який готує також вчителів хімії. На цю освітню програму подали заяви лише 15 вступників, і станом на 17 серпня ще жоден з них не був зарахований.

Вочевидь, така нехіть вступників корелюється з незавидним рівнем зарплат педагогів у школах. Але в цілому маємо печальний факт: критично мало молоді вступає на складні спеціальності, які потребують ґрунтовних знань з фізики, математики, хімії, біології.

За попередніми неофіційними даними, механіко-математичний, хімічний, фізичний факультети та радіофізичний факультети Київського національного університету ім. Шевченка цього року мають недобір у середньому до 50%. Ймовірно, певною мірою дався взнаки перетік вступників у виші на заході країни. Але не тільки це.

«В останні п’ять років спостерігається тенденція до зменшення кількості вступників на наш факультет і загалом на напрямок STEM», – констатує заступниця декана факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем університету ім. Шевченка Юлія Веремій. Факультет має репутацію одного з найсильніших у країні у своєму профілі і авторитетну викладацьку команду.

На думку заступниці декана, втрати в царині STEM великою мірою пов’язані з виїздом багатьох здібних школярів та студентів за кордон. «Це інтернаціональні професії, не зав’язані на бездоганному знанні мови, культури чи певних регіональних особливостей, тому вони запитані в будь-якій країні Європи, в США, Канаді тощо», – каже науковиця.

На освітню програму «Прикладна фізика та наноматеріали» у 2025 році вступили 22 людей, цього року – лише семеро; на «Електроніку, електронні комунікації, приладобудування та радіотехніку» зарахували так само, як і минулого року, 12 осіб. Ліцензійний обсяг на ці дві спеціальності – 120 місць. А вчитимуться, як бачимо, лише 19 першокурсників.

«Проблема для нас усіх є дійсно болючою – спеціальність «Прикладна фізика та наноматеріали», попри шалену затребуваність випускників у відповідних галузях виробництва, є під загрозою», – констатує викладач факультету, професор Анатолій Веклич.

Вочевидь, це не єдина спеціальність, яку ще є кому викладати, але нема кого вчити.

Група особливої підтримки

Держава намагається зарадити ситуації. Визначено 46 спеціальностей, яким надано особливу підтримку, 40 з них – цивільні. Це означає більше бюджетних місць, легше переведення з контракту на бюджет, на деяких напрямках – вища стипендія. На такі спеціальності легше вступити.

У групі особливої підтримки не винятково такі надскладні напрямки, як наноматеріали, радіофізика та інженерія, а й, приміром, середня освіта (брак вчителів у школах відчувається вже зараз), а також агрономія, автомобільний транспорт та ін.

МОН звітує про те, що цьогоріч більше вступників зацікавилося спеціальностями, що мають особливу державну підтримку: подано понад 232 тис. заяв, що на третину більше, ніж минулого року. Втім, приємні цифри зростання свідчать лиш про «середню температуру по палаті», адже є напрямки, де «температура», навпаки, знижується, – радіофізика, інженерія, прикладна фізика та математика.

У головному авіаційному виші країни – Національному університеті «Київський авіаційний інститут» – не скаржаться на дефіцит вступників. За словами проректора Радміли Сегол, отримали на 50% більше заяв, ніж під час минулої вступної кампанії. «Топові спеціальності в нас – авіаційний транспорт (від пілотів до фахівців з обслуговування повітряного руху, бортпровідники), логістичні маршрути тощо. Традиційно високою популярністю користується авіаційна і ракетно-космічна техніка, також високий попит на нову спеціальність – автомобільний транспорт, – розповідає Радміла Сегол. – Багато вступників на спеціальності, що є популярними загалом у державі, – менеджмент перевезень, комп’ютерні науки, кібербезпека та захист інформації».

В університеті є 11 спеціальностей з тих 46, що виокремлені в групу особливої підтримки держави. Серед них – як затребувані вступниками, наприклад, авіаційний транспорт, авіаційна та космічна техніка, так і спеціальності, на які вступники не хочуть іти, зокрема, галузеве машинобудування, прикладна механіка, прикладна фізика. «На жаль, сильні студенти не дуже охоче обирають інженерні спеціальності. У нашому університеті сильні обирають ІТ-напрямки, економічні, транспортні технології... От на електроніку ми набрали цього року на перший курс 70 студентів. Це мало, хотілося б більше», – каже Радміла Сегол.

Очевидно, недостатньо сформувати пул спеціальностей у групу особливої підтримки держави. Можливо, варто подумати про значно вище стипендіальне заохочення для студентів, які успішно вчитимуться на цих спеціальностях?

Зростають, коли інші падають. Злет біотехнологій

Останнім часом Авіаційний університет розвиває разом з Національною Академією наук окремі освітні програми, зокрема, прикладну фізику, прикладну математику, спеціальності біологічного напрямку. «На них йде мало дітей, на жаль, – журиться Радміла Сегол. – А це ті науки, які формуватимуть майбутнє. Наноматеріали, органічна хімія, водоочищення – це все буде надзвичайно важливим у відбудові держави, потрібні будуть фахівці».

Щоб ситуація не видавалася такою похмурою, варто сказати, що у вищій школі України є кілька STEM-напрямків, які успішно розвиваються і є запитаними серед молоді. Мова насамперед про біотехнології. Це сучасний напрямок наук про життя, і Україна має тут міцну школу та сильну академічну базу. Університети охоче відкривають освітні програми з біотехнологій. Конкурс на цю спеціальність – у середньому чотири претенденти на місце.

Біотехнології, біомедична інженерія не входять до переліку спеціальностей особливої підтримки, бо вони і без додаткових стимулів користуються високим попитом у вступників. «Я б їх назвала кон’юнктурними спеціальностями. Діти туди йдуть, бо це не тільки спеціальності майбутнього, а ще й ті, в яких молода людина бачить себе надалі – будемо відвертими – на хорошій посаді з хорошою зарплатнею», – коментує Радміла Сегол.

Академік Сергій Дзядевич, заступник директора Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, вчений, відомий розробкою новітніх біосенсорів, багато років викладає спецкурс з біоелектроніки та біомолекулярної електроніки в Інституті високих технологій Київського університету ім. Шевченка. «Рівень знань студентів високий, принаймні у групах, де я веду спецкурс, а це вже старші курси, немає жодного, як сказали б раніше, «трієчника», – каже вчений. І зазначає, що років 15 тому, коли цю спеціальність починали викладати в українських вишах, студенти демонстрували незрівнянно нижчі знання.

Освітні втрати. Винна школа?

Усі співрозмовники «Главкома» наголошують на тому, що від початку пандемії і впродовж війни країна зазнала відчутних освітніх втрат. Термін цей дуже місткий, але в цілому означає падіння загального освітнього рівня населення. Відповідно, планка середнього фахового рівня у всіх чи майже всіх галузях знижується, і це впливатиме на життя кожного. Якщо комусь складно уявити, як на його майбутньому позначиться брак хороших фахівців у галузі наноматеріалів чи машинобудування, то переконливіше буде, якщо уявити не дуже фахового лікаря чи абиякого вчителя.

«У нас дуже знизився рівень викладачів. Зарплатня, м’яко кажучи, незавидна, а оскільки більшість хороших викладачів є не тільки теоретиками, а й хорошими лікарями, то вони кидають університет і йдуть в приватні клініки. Мовчу вже про рівень студентів. Сильних студентів дедалі менше, – ділиться враженнями викладачка Полтавського державного медуніверситету, яка не захотіла, щоб її прізвище було названо. – Я спілкуюся з колегами з інших медуніверситетів, у всіх такі самі враження. На жаль, ми не помиляємося, бо результати Крок-1 (державний інтегрований іспит, який складають студенти-медики після 3-го курсу – «Главком») по всій країні просто провальні». «А починається все з розмитих, фрагментарних шкільних знань, з якими до нас приходять діти», – додає співрозмовниця.

З цією думкою погоджується чимало викладачів вишів. «Проблема – якість підготовки в школі, діти часто не готові до університетської освіти. Крім того, випускники часто обирають трохи простіший шлях для себе. Телефонують нам і питають: чи буде багато математики, чи вчать на цьому факультеті фізику? Зверніть увагу: на НМТ лиш одиниці обирають фізику і хімію як четвертий предмет. Це свідчить про те, що молоді люди далі не підуть в ці напрямки», – аналізує Радміла Сегол.

Освітній рівень знизився відразу на всіх «фронтах». За словами Сергія Квіта, в останні роки, а саме від часів пандемії ковіду, знизилася загальна підготовленість абітурієнтів: «Вони не можуть грамотно писати, роблять багато помилок. Це просто біда. Як казала одна моя шкільна вчителька: «Не знатимеш граматики, не вмітимеш математики». Ми думаємо в Києво-Могилянській академії навіть про те, щоб збільшити кількість годин української мови, щоб студенти могли надолужити те, чого не осягнули в школі».

Сергій Дзядевич помічає, що його метикуваті студенти для виправлення граматичних помилок у роботах масово користуються ШІ. Хто не довчив граматику – тому штучний інтелект поможе. «Вони часто використовують ШІ. Я й не знаю, це добре чи погано. Погано – коли зловживають і дехто здає роботи, написані ШІ. Втім, наші студенти знають, що роботу, створена ШІ, викладачі відразу розрізняють», – розповідає академік Дзядевич.

Зараз ми спостерігаємо цікавий тренд: частина суспільства закликає «полегшити» завдання НМТ з математики, що є обов’язковим предметом, або знизити поріг прохідного балу для деяких спеціальностей, де його встановила держава на рівні 150 балів: право, медицина, міжнародні відносини, державне управління. Тобто суспільство само погоджується на погіршення якості, просить «знизити планку». Дивно, що під цією ідеєю підписався і омбудсмен Дмитро Лубінець.

Квіт закликає не оцінювати ситуацію зі зниженням якості шкільної освіти як чорно-білу: «Не варто піддаватися спокусі в усьому звинувачувати середню школу. Теперішні школярі не знають менше, ніж раніше, навіть навпаки. Однак у сучасному світі соціальних мереж і штучного інтелекту, ковіду і повномасштабної війни, структурованість їхніх знань є інакшою».

Треба не відмовлятися від розпочатих реформ під час великої війни, певен президент Києво-Могилянської академії.

Олена Зварич, для «Главкома»