Донечку 25-річного нацгвардійця охрестили вже без батька. Згадаймо Дмитра Коваля

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Коваля.

Захисник України Дмитро Коваль поліг 24 травня 2026 року поблизу міста Добропілля Покровського району Донецької області. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на дружину полеглого воїна Тетяну Коваль.

Дмитро Коваль народився 4 червня 2000 року в місті Обухів на Київщині. Навчався в місцевій школі №4, після чого вступив до Київського національного університету культури і мистецтв, опановуючи професію оператора кіно та телебачення. Втім, прагнення захистити країну виявилося сильнішим за цивільні плани: юнак підписав контракт із Національною гвардією та поєднував військову службу із заочним навчанням.

З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро тримав стрій у складі 27-ї Печерської бригади НГУ. Наприкінці 2024 – на початку 2025 року виконував завдання як гранатометник на Харківщині, у районі Стельмахівки. Згодом перевівся до 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж».

Пройшов крізь найпекельніші відрізки фронту на сході: обороняв село Надія на Луганщині, Лозову на Харківщині, а також Колодязі, Заповідне, Мирноград та Добропілля на Донеччині. Працював зі ствольною артилерією – гарматами Д-20, Д-30, «Мста», а також кермував броньованим тягачем МТ-ЛБ, на якому під щільними обстрілами евакуйовував пошкоджену техніку та поранених побратимів.

У вільні від бойових чергувань хвилини воїн ремонтував військові автівки й обслуговував техніку підрозділу, виручаючи побратимів.

«Для побратимів він був не просто воїном, а людиною, яка завжди першою приходила на допомогу, не боялася брати відповідальність і ніколи не залишала своїх у біді», – згадує дружина захисника Тетяна.

Понад усе Дмитро цінував родину. У 2023 році одружився. Для сина дружини Артема став справжнім батьком і опорою. А навесні 2026 року у подружжя народилася донечка Аделіна – аби побути поруч під час пологів та потримати малечу на руках, Дмитро приїздив у короткострокову відпустку.

24 травня 2026 року поблизу міста Добропілля Покровського району Донецької області ворожий FPV-дрон поцілив у колону, у складі якої рухався Дмитро. Отримані поранення виявилися смертельними.

«Моєму чоловікові назавжди залишиться 25 років. Наша донечка була поруч із татом лише півтора місяця свого життя. Вона не запам’ятає його голосу, його обіймів... А я все життя житиму з болем втрати людини, яка була моєю опорою, моїм коханням і моїм майбутнім», – ділиться Тетяна Коваль.

21 серпня донечку Аделіну охрестили. Того ж дня подружжя планувало повінчатися в церкві.

«Сьогодні ми мали повінчатися. Так, як ти хотів. Ти так хотів, щоб наша сім’я була благословенна перед Богом... Мені так боляче від того, скільки всього ми не встигли. Я вірю, що ти все одно будеш поруч. Побачиш нашу донечку, благословиш її з небес і будеш її Ангелом усе життя. А наше «назавжди» просто стало зовсім іншим, ніж ми мріяли», – написала дружина у день хрещення доньки.

Рідні зареєстрували петицію з проханням присвоїти Дмитру Ковалю високе звання Героя України (посмертно). У захисника залишилися дружина, маленький син та новонароджена донька.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.