Трамп руйнує імідж США, але світ не поспішає в обійми Китаю: аналіз Bloomberg

Дії президента США Дональда Трампа – від запровадження торговельних тарифів і пропозицій щодо анексії Гренландії до ізоляціоністської риторики – завдають відчутного удару по репутації Америки у світі. Про це пише «Главком» із посиланням на Bloomberg.

Згідно з дослідженням Pew Research Center, рейтинг привабливості Китаю виявився вищим за американський у 25 з 36 опитаних країн. Навіть у традиційних союзниках США – Великій Британії, Канаді, Франції та Австралії – лідер Китаю Сі Цзіньпін викликає більше довіри, ніж Трамп.

Втім, попри зростання негативу щодо Вашингтона, черги з охочих вступити у стратегічний союз із Пекіном немає. Більшість середніх держав обирають шлях хеджування та «узгодженої диверсифікації» – зміцнення власної автономії та розвитку зв'язків з іншими партнерами без розриву фундаментальних взаємин із Заходом.

Чому світ утримується від повороту до Пекіна?

• Країни, що межують із Китаєм (Японія, Південна Корея, Індія, Філіппіни), досі оцінюють США суттєво позитивніше за КНР. Для них американська військова присутність залишається єдиним надійним запобіжником проти територіальних зазіхань Пекіна.
• Незважаючи на проблеми всередині США, американська система залишається прозорою та передбачуваною у своїх дебатах. Натомість китайська владна система сприймається як «чорна скринька», що стримує довіру до Пекіна.
• Країни прагнуть зберегти доступ до західних ринків капіталу, передових технологій та безпекових блоків, побоюючись надмірної залежності від промислової машини КНР.

Показником меж китайського впливу є політика Індії. Після конфлікту з Пакистаном у травні 2025 року та подальшого запровадження Трампом високих тарифів проти Нью-Делі за закупівлю російської нафти, індійський прем'єр Нарендра Моді демонстративно активізував контакти з Пекіном і Москвою, взявши участь у саміті БРІКС.

Однак в уряді Індії це описують не як зміну орієнтирів, а як розширення власної автономії. На тлі напруженості з Вашингтоном Нью-Делі оперативно уклав нові торговельні та безпекові угоди з ЄС, Великою Британією, Новою Зеландією, Австралією та Японією. США все ще сприймаються в Індії як безальтернативний довгостроковий партнер, а нинішнє тертя розглядається як тимчасове відхилення від норми.

Схожу модель демонструє Європа. Президент Франції Еммануель Макрон закликає до самостійності ЄС в обороні та критикує «новий колоніалізм» Трампа (зокрема у контексті ситуації навколо Гренландії), що нагадує політику Шарля де Голля 1960-х років. Проте Франція не планує залишати НАТО, а в економічному плані лише жорсткіше виступає проти агресивної торговельної експансії Китаю.

Традиційні об'єднання – НАТО, G7 – зберігають свою міцність. Водночас формуються нові блоки на базі західних стандартів, такі як розширені альянси з видобутку критичної сировини чи Pax Silica у сфері штучного інтелекту. Суттєвий дефіцит довіри до Пекіна змушує більшість країн триматися західного безпекового та економічного каркасу, навіть під час криз у відносинах із Вашингтоном.