Атаки по логістиці: як насправді працюють взаємні удари України та Росії

Знов тривога. Знов палає склад. Завжди є спокуса замінити аналітику позицією. Це добре для позиціонування у війні. Але погано для ухвалення рішень.

От, наприклад, можна зайняти позицію, що росіяни п'ять років били по українських складах, і тому наша стратегія ударів по Вайлдбериз і тепер Озону нічого не змінила.

Можна. Але це буде помилкою.

І так, росіяни – агресори, і вони почали атакувати тил України першими. І так, склади потрапляли під удар всі роки.

Але ж якщо просто порівняти кількість уражених складів за проміжок часу, то стане зрозумілим, що ця логіка не працює. До цього склади (продуктова і не тільки логістика) були супутніми цілями для росіян. А зараз стали пріоритетними. В результаті втрати бізнесу, що представляє цю галузь, зросли на порядок.

Те саме відбулось з портами.

Це треба визнати. Навіть якщо вже нічого змінити не можна.

А от далі можна починати дискусію. Щоб визначитись, чи це добра стратегія. Хотілося б, щоб це принаймні була свідома стратегія.

Адже втрати від ударів за впливом на нашу чи російську економіку не порівнянні, бо, з одного боку, російська економіка вдесятеро більша. І відповідна втрата чогось – обʼєкта, бізнесу чи прибутку, що коштує однаково, – має на нашу економіку вплив вдесятеро більший. Плюс спроможність росіян завдавати уражень також значно вища. І розмови про "відключити світло в Москві" ми можемо залишити фантазерам.

Але є інший бік.

По-перше, кількість російських ракет чи дронів не змінюється. Тобто росіяни не запускають більше ракет чи дронів через наші удари. Вони змінюють пріоритети. Тобто коли палає склад, він палає замість чогось іншого. І ми не знаємо ці цілі. І тут ми маємо класичний приклад недостатності інформації для висновків. Тобто може бути гіпотетичний сценарій, коли українська влада дізнається, що росіяни запланували серію ударів, які будуть нам дуже дошкульними. І ми спеціально провокуємо їх ударами по Вайлдбериз і Озону, щоб вони перемикнулися. Малоймовірно, скажете ви? Безумовно. Але теоретично можливо.

Тут важко спиратись і чисто на економічний ефект. Бо дійсно втрати від ударів по складах можуть бути більшими в економічному вимірі. Але альтернативний обʼєкт, який би росіяни уразили, міг би мати більшу важливість для фронту. Тож коли страждає тил, а виграє фронт, то це хороший розмін. Хоча з цим точно не будуть згодні власники цих складів. І якщо держава свідомо йде на цей розмін, то має якось полегшити удар по бізнесу.

Хоча, з іншого боку, важко порахувати ціну ударів росіян в той момент, коли вони бʼють по портах. Бо там основні втрати не від самого удару, а від паралізованого експорту.

Другий момент. Підтримка. Україна виживає завдяки підтримці. Яка і живить нашу економіку. В країну заливаються мільярди євро, що є основним економічним стимулом і фактором збереження макростабільності. Далі ці гроші розподіляються якось всередині. І створюють платоспроможний попит. На який реагує бізнес. Поки гроші є, ніяких дефіцитів і голоду не буде. Адже бізнес, мета якого – заробити гроші, адаптується, перебудує логістику і все одно доставить товар до споживача.

В Росії ж підтримки немає. Тож вона не може компенсувати навіть менші втрати. І це наближає виснаження російської економіки. Варто нагадати, що у нас йде війна на виснаження. Але в Росії може виснажитись економіка, а в Україні – людський капітал. Таким чином, всі кроки, які можуть прискорити виснаження Росії і не впливають саме на український людський капітал, можуть бути доречними.

Але тут ми впираємось в те, чи прискорюють удари по Вайлдбериз виснаження російської економіки. І відразу скажемо, що не буде хвилі банкрутств. Російський уряд перекладає фінансовий тягар на Центральний банк, фактично трошки прискорюючи друкарський верстат. Через прокладку банків Центральний банк Росії згладжує удар саме по бізнесу. Тож ефект ударів розчиняється в головному масштабному виклику для Росії – дефіцит бюджету. І єдиний спосіб його фінансувати – друкарський верстат. Але коли друкуєш трильйони, чи важливо, що тобі треба додатково додрукувати мільярди? Питання риторичне.

І що довше триває війна, то більше сама війна виснажує російську економіку. Бо війна це дуже дорого. І гроші в тумбочці закінчились. І щоб фінансувати війну треба руйнувати основу фінансової стабільності. І процес вже пішов. І йтиме без наших ударів по маркетплейсах. Які, якщо і прискорюють його, то в межах похибки.

Тож прямий ефект від ударів по російських складах є незначним. Втрати оцінюються десь на 0,3% від ВВП. Максимум. Але є ще когнітивна війна. І надія, що ці удари вплинуть на настрої росіян, а настрої вплинуть на економічну поведінку. І тут ми знов впираємось в неможливість порахувати. Адже настрої росіян останній рік постійно погіршуються. І це призводить, вже призводить, до значних економічних наслідків. Відплив ліквідності з банківської системи, рекордне зниження інвестицій бізнесом, рекордний відплив капіталу.

Але переважно цим настроям росіяни завдячують своєму керівництву, адекватність якого і далі падає, зменшуючись як льодовий покрив Північного океану, де білі ведмеді ховаються від косаток. Чи доєднались пожежі складів (і черги на заправках) до цього? Певно, так. Але як сильно і чи мало це значний вплив – невідомо.

І так, дуже багато апеляцій до російської економіки. Але ж не до здатності росіян скинути диктатора через запит на справедливість ми можемо апелювати.

Що подобається, так це те, що російські удари мають вигляд емоційної реакції. І це завжди програшна стратегія. Як молодий боксер, що втрачає голову, стає легкою здобиччю боксера досвідченого. Але тут важливо, щоб наші удари були продуманою стратегією, а не яскравою ідеєю для позитивних емоцій виборців. А тут ми також не знаємо що було насправді. І можемо тільки сподіватись.

Оригінал