Foreign Policy: чому Путін не натисне на ядерну кнопку навіть у програші

Західні столиці роками виходять із того, що повна поразка Росії в Україні неможлива й навіть небажана: загнаний у кут Кремль нібито може вдатися до ядерної зброї. Історія воєн останніх восьми десятиліть цього не підтверджує - ядерні держави програвали значно слабшим противникам і жодного разу не натиснули на червону кнопку.

Як передає "Хвиля", про це пише експерт Європейського політичного інституту в Києві Андреас Умланд у колонці для Foreign Policy.

Умланд нагадує, що мало хто із західних політиків відкрито підтримує "перемогу" України. Натомість звучать розмиті формули на кшталт допомоги Києву "стільки, скільки знадобиться". Логіка проста: у Москви є ядерна зброя, тому її поразка не лише неможлива, а й небезпечна для всіх.

Цю картину світу роками формували впливові західні голоси. Професор Чиказького університету Джон Міршаймер, який до лютого 2022 року переконував, що Росія не нападе на Україну, застерігав Захід не штовхати "велику державу до краю", бо Путін "може тоді вдатися до ядерної зброї". Схожі попередження лунали й від гарвардського професора Стівена Волта.

"Є ймовірність, що ситуація може загостритися, особливо якщо Росія вважатиме, що програє, і повірить, що це буде катастрофічна поразка. І це те, що має турбувати нас усіх", - говорив Волт у 2023 році.

Саме через віру в загрозу ядерної ескалації адміністрація Джо Байдена гальмувала постачання зброї Україні - передусім далекобійної та всього, чим можна вдарити по території Росії. Хоча ні Київ, ні його партнери ніколи не планували катастрофічної поразки РФ у сенсі маршу українських військ на Москву. Україна прагне звільнити власну територію в кордонах, які сама Росія визнавала в договорах до 2014 року.

Володимир Зеленський уже не розраховує й на швидке повне звільнення. У 2025 році Київ заявив - і відтоді повторював, - що готовий на угоду про припинення вогню по нинішній лінії фронту. Тобто Україна погоджується на часткову перемогу Росії заради миру.

Далі автор розкладає історію. У 1960-х ядерна Франція програла колоніальну війну в Алжирі, який був не просто заморською колонією, а анексованою частиною метрополії з 1,6 млн європейських поселенців. США програли у В'єтнамі, СРСР - в Афганістані. Китай програв війну проти В'єтнаму, американці пізніше повторили радянський провал в Афганістані. Щоразу ядерна держава зазнавала принизливої поразки від значно слабшого неядерного противника - і не застосовувала атомну зброю.

Причина, на думку Умланда, у неформальному табу, яке сформувалося після Хіросіми й Нагасакі. Ядерна зброя лишається інструментом стримування на випадок екзистенційної війни, але її застосування в обмежених інтервенціях визнано стратегічно безглуздим і морально неприйнятним. Віра в силу цього табу дійшла до того, що неядерні держави самі нападали на ядерні: у 1973 році Єгипет і Сирія атакували Ізраїль, у 1982-му Аргентина розпочала війну з Британією за Фолкленди.

Російські ядерні погрози звучать із 2014 року, а у 2024-му Москва демонстративно змінила доктрину, знизивши поріг застосування. У Європі та США ця риторика спрацювала: зброю Києву давали із затримками, лімітами й обмеженнями на використання. В самій Україні ефект виявився близьким до нуля - ЗСУ перетнули всі "червоні лінії", включно з першим наземним вторгненням на територію Росії з часів Другої світової, ударами дронів по Москві та Санкт-Петербургу й системним знищенням стратегічних цілей у глибині РФ. Частину атак виконали західною зброєю, зокрема британськими Storm Shadow.

"Ми розглядатимемо таку можливість [ядерної відповіді], коли отримаємо достовірну інформацію про масований запуск засобів повітряно-космічного нападу і перетин ними нашого державного кордону", - заявляв Путін у 2024 році.

Київ ці формулювання ігнорує. Умланд пояснює це раціональним розрахунком, а не безрозсудністю. Застосувати ядерну зброю заради утримання незаконно захоплених чужих територій - не те саме, що захищати власну країну. Наслідки такого порушення міжнародного права не прорахує ніхто, включно з Путіним та його оточенням. Додається й репутаційний ризик: ескалацію прочитають як ознаку слабкості - велика держава не змогла звичайними засобами здолати неядерну середню.

Парадокс у тому, що реальний ризик ядерного удару автор бачить у протилежному сценарії. Мар'яна Буджерин, дослідниця ядерної історії з Массачусетського технологічного інституту, писала в Bulletin of the Atomic Scientists: Кремль може наважитися на атомну зброю не щоб уникнути приниження, а коли вже буде близький до перемоги. Приблизно так само США у 1945 році пришвидшили капітуляцію знесиленої Японії.

"Ці витрати переможна Росія змогла б компенсувати краще, ніж Росія, що програє", - зазначає Буджерин. За її словами, "осуд з боку Китаю значитиме менше для Росії, яка виграла свою війну в Європі", а сам ядерний удар "неминуче справить враження в столицях НАТО і дозволить Росії вибудувати повоєнне врегулювання в Європі на свою користь".

Підсумок Умланда жорсткий: рішення про підтримку України не мають ухвалюватися зі страху. Ядерна ескалація малоймовірна доти, доки основні сили української армії не почнуть просуватися вглиб законної державної території Росії. Поки Кремль вірить, що реакція світу буде рішучою і руйнівною для самої РФ, він і далі утримуватиметься від цього кроку.

Раніше "Хвиля" розповідала, чому ядерне стримування дало збій і як це змінює правила війни. Також ми писали, чому ядерна риторика Москви більше не лякає Захід.