Трамп копіює Путіна: Bloomberg пояснив, чим це загрожує США

Президент СШАДональд Трамп у відносинах із Канадою дедалі більше використовує підхід, який нагадує політику російського президента Володимира Путіна щодо колишніх радянських республік. Така стратегія може не посилити позиції Вашингтона, а навпаки, підштовхнути союзників до пошуку альтернативних партнерів.

Таку думку висловив оглядач Bloomberg Opinion Марк Чемпіон у колонці, опублікованій 31 серпня.

На його думку, нещодавній зрив торговельних переговорів між США та Канадою демонструє зміну підходу Вашингтона. Білий дім, вважає автор, поводився не як партнер у переговорах, а намагався нав’язати сусідній державі власні умови.

Чемпіон зазначає, що Трамп пояснює перегляд раніше погоджених торговельних домовленостей необхідністю виправити помилки минулого. Однак, на думку оглядача, за цим стоїть ширша стратегія — прагнення США забезпечити власні економічні інтереси та безпеку Західної півкулі за допомогою тиску, а не союзів і «м’якої сили».

Трамп і Путін — чим схожі

Аналітик провів паралель між підходом Трампа до Канади та політикою Кремля щодо України та інших пострадянських держав.

Автор нагадав, що Москва роками виходила з того, що країни її так званого «ближнього зарубіжжя» мають враховувати інтереси Росії та не можуть самостійно визначати свої економічні й безпекові союзи.

На думку оглядача, схожий принцип простежується і в нинішній американській політиці щодо Канади.

При цьому він визнає, що порівняння з Україною є крайнім сценарієм: воно передбачає можливість переходу від економічного тиску до значно небезпечнішої конфронтації.

Однак, за його оцінкою, саме так часто працює політика примусу. Коли слабша сторона усвідомлює свою залежність від сильнішого партнера, тиск може не змусити її підкоритися, а навпаки — підштовхнути до диверсифікації торгівлі та безпеки.

Україна стала прикладом того, як Москва втрачала вплив

Для підтвердження своєї тези автор звертається до українського досвіду.

Експерт нагадує, що спочатку тиск Росії на Київ значною мірою мав економічний характер. Серед прикладів він називає суперечки щодо цін на газ у 2006 та 2008–2009 роках, втручання у вибори та фактичні торговельні обмеження.

Москва також намагалася впливати на мовну політику України. Коли економічного тиску, залякування та інших інструментів було недостатньо для збереження лояльних режимів, Росія перейшла до територіальних претензій, почавши з Криму.

Тож, як пише оглядач, економічна залежність України від Росії суттєво скоротилася.

2021 року на Росію припадало лише 5,1% українського експорту та 8,4% імпорту, тоді як у 2000 році ці показники становили відповідно 24% і 42%.

На думку фахівця, російська політика зрештою не принесла Москві очікуваного результату: замість посилення впливу Росія втрачала його.

Приклад Вірменії

Ще однією ілюстрацією автор називає відносини Росії з Вірменією.

Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян намагається зменшити майже повну залежність країни від Москви. 2024 року Єреван призупинив участь у російському військовому альянсі — Організації Договору про колективну безпеку.

Цими днями, наприкінці серпня, парламент Вірменії також ухвалив нову урядову програму на 2026-2031 роки, у якій Росія вперше не зазначена як стратегічний партнер.

Пашинян, який у червні переміг на виборах із великою перевагою, заявив минулого тижня, що його уряд у найближчому майбутньому може подати заявку на вступ до Європейського Союзу. Після цього влада планує винести питання на референдум.

Паралельно Єреван працює над нормалізацією відносин з Азербайджаном і Туреччиною.

Кремль, за словами Чемпіона, намагається чинити тиск на Вірменію, вимагаючи провести референдум щодо вступу до ЄС до грудня та попереджаючи про можливі наслідки, зокрема втрату доступу до російського ринку.

Росія втратила «м’яку силу»

Чемпіон вважає, що політика примусу щодо колишніх радянських республік зрештою обернулася проти самої Росії.

За його словами, Москва мала значний ресурс «м’якої сили» після розпаду СРСР 1991 року — завдяки спільній історії, мові, торгівлі та культурним зв’язкам.

Однак замість розвитку цих відносин як партнерських Росія почала підтримувати сепаратистські рухи, використовувати енергетичну та транспортну залежність як інструмент тиску, а згодом вдалася до військової сили.

Автор порівнює цей підхід із американською політикою після Другої світової війни. США тоді зробили ставку на план Маршалла, допомагаючи європейським країнам стати заможними партнерами та торговельними ринками, а не просто намагаючись контролювати їх.

Трамп ризикує повторити помилку Кремля

На думку Чемпіона, у Росії булипевні історичні причини для політики ізоляціонізму та силового контролю — зокрема нестача ресурсів для масштабної економічної програми на кшталт плану Маршалла та історичний досвід вторгнень.

Проте, вважає оглядач, у Трампа таких виправдань немає.

«Його вибір перейняти московську стратегію — це помилка, якої можна було уникнути», — пише автор Bloomberg.

За його оцінкою, така політика вже шкодить американським альянсам і змушує залежні від США країни Північної Америки та Європискорочувати свою залежність від Вашингтона у питаннях торгівлі та безпеки.

Чемпіон підсумовує, що тиск і примус можуть дати короткостроковий результат, але в довгостроковій перспективі здатні послабити вплив самої держави, яка їх застосовує.