Цифрова незалежність під час війни: як Україні вдалося зберегти державу онлайн
Стійкість сучасної держави — це не лише сила армії чи міжнародні союзи, а й здатність її інституцій продовжувати працювати під час атак. Досвід України після 24 лютого 2022 року показав, що технологічна відкритість і диверсифікована цифрова інфраструктура допомагають зберігати роботу державних сервісів, фінансової системи та критичної інфраструктури навіть під час війни.
На початку повномасштабного вторгнення українські цифрові системи опинилися під безпрецедентною фізичною та кіберзагрозою. Росія атакувала енергетичні й телекомунікаційні об’єкти, а дата-центри мали працювати попри блекаути, перебої зі зв’язком і ризик фізичного знищення. Під загрозою опинився не лише сам цифровий ресурс, а й доступ мільйонів людей до грошей, державних реєстрів, документів та інших критичних сервісів.
Водночас Україна змогла зберегти роботу ключової цифрової інфраструктури. Одним із факторів стала готовність держави швидко змінити правила та дозволити розміщення частини державних інформаційних ресурсів за межами країни, паралельно використовуючи українські дата-центри.
Зміст
- 1 Від фізичної загрози — до хмарної міграції
- 2 Як ПриватБанк перебудував інфраструктуру під час війни
- 3
- 4 Цифрова стійкість під час атак
- 5
- 6 Між стійкістю та цифровим суверенітетом
- 7 Коли хмара стає частиною виробництва
- 8 Від воєнної стійкості до технологічного розвитку
Від фізичної загрози — до хмарної міграції
На початку війни особливо важливо було зберегти доступ до інформації, на якій трималася робота держави.
“Найбільшим ризиком у перші дні повномасштабного вторгнення була не так кіберзагроза, як фізичне знищення чи захоплення інфраструктури, на якій фізично трималися державні дані, — дата-центрів і серверних приміщень органів влади”, — розповідає заступник міністра цифрової трансформації з питань кібербезпеки та хмарних технологій Віталій Балашов.
Йшлося про реєстри населення, землі та нерухомості, податкові й освітні бази — інформацію, необхідну для видачі документів, нарахування виплат і підтвердження права власності. Загроза була реальною: Росія завдала удару крилатою ракетою по українському урядовому дата-центру вже на початку повномасштабного вторгнення.
«Якби рішення про хмарну міграцію ухвалили на кілька тижнів пізніше, наслідки для держави могли бути значно тяжчими», — каже Балашов.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F3662fbdde344c862fc46a41869dfb46f.png)
Юридична можливість для такого рішення з’явилася напередодні повномасштабного вторгнення. Верховна Рада ухвалила закон, який дозволив державним органам використовувати хмарні технології, 17 лютого 2022 року — за тиждень до початку війни. Робота над документом тривала кілька років і не була пов’язана з підготовкою до вторгнення. Але вже за кілька днів ця законодавча зміна стала практичним інструментом захисту державної інформації.
Далі рішення довелося реалізовувати вже в екстреному режимі. На початку березня 2022 року уряд дозволив державним органам розміщувати інформаційно-комунікаційні системи, електронні реєстри та їхні резервні копії у хмарних ресурсах і дата-центрах за межами України. У перші тижні війни 36 українських органів влади перенесли понад 60 критичних реєстрів і систем на хмарні ресурси міжнародних провайдерів. Серед них були системи Міністерства внутрішніх справ і Міністерства охорони здоров’я, ProZorro та Всеукраїнська школа онлайн. Пізніше повідомлялося вже про міграцію близько 100 державних реєстрів і критичних баз даних.
Водночас це було тимчасове рішення: наприкінці 2022 року уряд визначив порядок збереження та функціонування державних даних на хмарних ресурсах за межами України на період воєнного стану.
“Технічна реалізація відбувалася буквально в перші дні й тижні: команда Мінцифри спільно з міжнародними партнерами — Amazon Web Services, Microsoft, Google — розгорнула рішення для екстреної міграції державних реєстрів у хмару. Зокрема, один з провайдерів доставив обладнання для офлайн-перенесення даних через Дублін і Польщу вже на початку березня 2022 року. Паралельно частину даних фізично розмістили в Польщі, тривали перемовини з Естонією та Францією. Швидкість була питанням виживання державних сервісів”, — розповідає Балашов.
Як ПриватБанк перебудував інфраструктуру під час війни
На початку повномасштабної війни під загрозою опинилася інфраструктура ПриватБанку — одного з найбільших банків країни, від роботи якого залежав щоденний доступ мільйонів клієнтів до грошей і платежів.
До 24 лютого ПриватБанк уже мав два фізичні дата-центри в різних регіонах України, дубльовані критичні системи та щорічно перевіряв аварійне перемикання, навмисно відключаючи дата-центри. Але повномасштабна війна показала, що за умов ракетних атак самої географічної відстані між майданчиками недостатньо.
8 березня НБУ дозволив банкам використовувати повноцінні хмарні сервіси й дата-центри за межами України, зокрема для перенесення ІТ-систем, баз даних і процесингу платіжних карток. Для ПриватБанку це відкрило можливість винести частину критичної інфраструктури за межі безпосередньої зони фізичного ризику.
Після цього банк розпочав міграцію, не перериваючи операційну роботу. Масштаб операції та строки її проведення були безпрецедентними.
“Основну частину міграції ми завершили за 45 днів — приблизно сім тижнів. До проєкту було залучено близько 500 спеціалістів із загальної ІТ-команди чисельністю приблизно 2500 людей. Для першої хвилі визначили близько 330 критичних систем, від яких безпосередньо залежало щоденне обслуговування клієнтів”, — зазначили в ПриватБанку.
У першу хвилю переносили Приват24, карткові платежі, авторизацію, банкомати й POS-термінали, контакт-центри. Паралельно команда перебудовувала інтеграції з Visa, Mastercard і SWIFT. Увесь цей час банк продовжував працювати цілодобово.
Для банку цей досвід змінив саме розуміння стійкості: резервування має враховувати не лише відмову окремого обладнання чи майданчика, а й ризик масштабного фізичного впливу на інфраструктуру всередині країни.
“Стійкість — це не один дата-центр, одна технологія чи одна хмара. Це здатність компанії зберегти свою основну функцію навіть тоді, коли значна частина звичних умов роботи перестає існувати. Для банку такою функцією є можливість мільйонів людей у будь-який момент отримати доступ до своїх грошей і здійснити платіж”, — зазначили в ПриватБанку.
Цифрова стійкість під час атак
Та сама проблема проявилася в енергетиці — секторі, який Росія системно атакує вже п’ятий рік поспіль.
Удар по підстанції чи ТЕЦ означає ризик не лише для електропостачання. Разом із фізичним об’єктом під загрозою опиняються цифрові засоби диспетчеризації, моніторингу мереж та обліку. Якщо вони стають недоступними, диспетчер втрачає частину інформації про стан мережі, а ремонтні бригади — доступ до необхідних відомостей.
Тому географічне розподілення цифрової інфраструктури тут працює за тією самою логікою, що й у банківському секторі. Якщо частина систем доступна з резервного майданчика, пошкодження конкретного об’єкта не обов’язково означає втрату керованості всією системою.
Як пояснює Балашов, цифрова стійкість залежить від поєднання кількох рівнів захисту — фізичного захисту об’єктів, резервного живлення, дублювання каналів зв’язку та резервних майданчиків.
“Хмарні рішення — це один з інструментів підвищення стійкості, а не її головна опора: коли конкретний дата-центр чи об’єкт критичної інфраструктури, що живить наші системи, — наприклад, ТЕЦ, — опиняється під ударом, саме наявність резервних майданчиків і продубльованих каналів дає змогу державним реєстрам, “Дії” та іншим сервісам продовжувати працювати”, — пояснює Балашов.
Між стійкістю та цифровим суверенітетом
Війна змусила українські компанії та державу географічно диверсифікувати цифрову інфраструктуру. Але це породило інше питання: коли саме Україна буде готова повертати критичні ресурси під власну юрисдикцію — і якою має бути система, здатна забезпечити їхню безпеку? Йдеться не просто про фізичне повернення даних, а про створення української інфраструктури та конкурентного ринку, які відповідатимуть сучасним вимогам безпеки й використовуватимуть найкращий міжнародний досвід.
Окремі приклади, зокрема GigaCloud і дата-центр «Парковий», демонструють, як така диверсифікація поступово розвивається на практиці. Ще до початку повномасштабного вторгнення вони запустили план безперервності бізнесу та відкрили майданчик у Львові. Після початку війни попит на такі рішення різко зріс. У 2022 році близько 60% клієнтів GigaCloud зарезервували або повністю перенесли інфраструктуру на резервні майданчики в ЄС та на заході України. Компанія також двічі розширювала кластер публічної хмари у Варшаві.
Але це не означало автоматичне перенесення всіх ресурсів за межі України. Для провайдерів дедалі важливішим стало розділення понять фізичного розташування інфраструктури та контролю над інформацією.
“Цифровий суверенітет — це насамперед про контроль над даними та інфраструктурою, а не про те, де фізично стоїть залізо. Якщо говорити про наше хмарне S3-сховище, то клієнт сам визначає, де саме зберігатимуться його дані: в Україні, Польщі чи одночасно в обох країнах, і сам може змінити цю локацію в будь-який момент. Використання іноземної інфраструктури не означає автоматичної передачі контролю над даними іноземній компанії”, — пояснили в GigaCloud.
У компанії розділяють інформацію за рівнем критичності. Під українською юрисдикцією, за їхньою оцінкою, принципово мають залишатися оборонні ресурси, державні реєстри, інформація про об’єкти критичної інфраструктури, медичні, персональні та фінансові відомості громадян. Для операційних систем, резервних копій і некритичних сервісів географічна диверсифікація, навпаки, може підвищувати стійкість.
«Для критичних систем найчастіше оптимальним є поєднання двох локацій: основна інфраструктура в Україні, а резервна — в ЄС», — уточнюють в компанії.
Тимчасові рішення, що виникли як відповідь на фізичні загрози війни, поступово перетворюються на довгостроковий підхід — не лише для компаній, а й для держави. Водночас правила, запроваджені на період воєнного стану, поки що не мають чітких перехідних механізмів. Тож для України важливо визначити, якою має бути модель роботи з державними даними після завершення активної фази війни — з урахуванням того, що ризики, пов’язані з війною, ще тривалий час залишатимуться актуальними, а потреба в захисті та контролі над критично важливою інформацією нікуди не зникне.
Коли хмара стає частиною виробництва
Якщо у 2022 році хмарна інфраструктура була передусім способом не втратити критичні сервіси, то сьогодні вона стає основою для нових моделей виробництва. Технологічні галузі дедалі більше залежать від здатності збирати, зберігати й швидко обробляти великі масиви інформації та використовувати AI.
Агросектор — наочний приклад. Дрони збирають інформацію з полів, хмарні платформи перетворюють її на аналітику, а алгоритми допомагають виявляти проблеми з рослинами й точніше використовувати ресурси.
Для аграрного бізнесу це вже не просто спосіб підвищити ефективність. За словами співзасновника DroneUA Валерія Яровенка, після 2022 року дефіцит людей, складніша логістика, нестабільне енергопостачання та робота поблизу фронту зробили технології частиною повсякденного виробничого процесу.
Дрон збирає інформацію про стан поля, після чого її завантажують у хмарну платформу. Там формуються карти проблемних зон, а алгоритми комп’ютерного зору допомагають виявляти стрес рослин і бур’яни. Остаточне рішення залишається за агрономом. Водночас великі масиви інформації не завжди можна передати з поля онлайн.
“Дрони отримують таку кількість масивів даних, що просто завантажити їх у хмару з поля — неможливо, існує цілий логістичний процес трансферу даних жорсткими дисками до регіональних філій, звідки їх завантажують у хмарні сервіси”, — розповіли в DroneUA.
Через обмеження на польоти дронів значну частину геопросторової інформації сьогодні дають супутники. Це спрощує логістику, хоча супутникові знімки зазвичай менш деталізовані, ніж зйомка конкретного поля дроном.
Наступний рівень — AI, але його користь залежить не лише від обчислювальних ресурсів, а й від того, наскільки впорядкована інформація, з якою працює система.
“Штучний інтелект підвищує вимоги не лише до обчислювальних потужностей, а й до якості організації даних. Неможливо просто додати АІ до хаотичного набору таблиць, фотографій і несумісних систем та очікувати промислового результату. Для його роботи потрібні структуровані історичні дані, зрозумілі правила доступу, швидкі канали передачі, надійне резервування”, — зазначив Яковенко.
Тому для агросектору доступ до хмарної інфраструктури, супутникової інформації та обчислювальних ресурсів уже має прямий економічний ефект. Від цього залежить, наскільки швидко господарство може виявити проблему, скоригувати роботу в полі та використати ресурси там, де вони справді потрібні.
Від воєнної стійкості до технологічного розвитку
Повномасштабна війна змусила Україну швидко перебудувати цифрову інфраструктуру: резервувати дані, переносити критичні системи та поєднувати українські й міжнародні ресурси. Спочатку це було необхідно, щоб зберегти роботу держави, банків, енергетики та інших критичних сфер. Сьогодні стійка цифрова інфраструктура стає основою для AI, автоматизації та розвитку технологічних галузей — від агросектору до оборонних технологій.
Але рішення, народжені в режимі надзвичайної ситуації, не можуть залишатися надзвичайними назавжди. Наступним завданням для України є перетворити модель цифрової стійкості, сформовану під час війни, на стабільний механізм розвитку в післявоєнний період.
Це передбачає масштабування власної цифрової інфраструктури та формування конкурентного ринку хмарних послуг — із високими вимогами до безпеки, залученням міжнародного досвіду та можливістю конкурувати з найкращими світовими рішеннями.