Битва за Африку: чому Україна згадала про континент, який ігнорувала 30 років, і яка з того користь

З моменту оголошення Незалежності Україна не приділяла особливої уваги африканському континенту. Поїздки українських посадовців до Африки були такою ж рідкістю, як і візити африканських лідерів до Києва.

Поки Москва нарощувала на материку свій вплив, що дістався їй у спадок від Радянського союзу, дипломатична присутність України обмежувалась невеликим колом держав. Один керівник дипмісії міг представляти українські інтереси в кількох африканських державах одночасно, тоді як Росія утримує на континенті понад 40 посольств.

Однак після початку повномасштабного вторгнення Україна змінила свою стратегію. Гана, Ботсвана, Кот-д’Івуар та Руанда – далеко не увесь перелік держав, де були відкриті нові представництва.

Нині Україна робить усе заради розбудови відносин з країнами Африки – від затвердження оновленої стратегії розвитку у регіоні та налагодження комунікації з африканськими медіа до історичного візиту українського президента до Південно-Африканської республіки.

Але чому Україна зацікавилась Африкою? Та що Африка може запропонувати нам? 24 Канал з'ясовував, що стоїть за цим розворотом – щирий інтерес до континенту чи ситуативна спроба відібрати в Росії дипломатичну підтримку та ресурси. У цьому нам допомогла розібратися кандидатка політичних наук, дослідниця-африканістка, представниця Фундації Global Ukraine Марта Олійник-Дьомочко.

Як Україна неквапливо налагоджувала відносини з Африкою та чому змінила своє бачення

До 2022 року інтерес українських дипломатів до держав Африки був невисоким. Політичні контакти між Україною та країнами Глобального Півдня відбувалися рідко, а налагодження стосунків проходили на полях засідань ООН, інших міжнародних організацій та ініціатив.

За цей час українські президенти обмежувалися візитами до Лівії, Єгипту та Тунісу – країн регіону Магрибу, що більше асоціюється з арабським світом ніж з рештою Африки.

Президент України Віктор Ющенко на фоні піраміди Хуфу (Хеопса), Єгипет, 2008 рік / Фото – Українська Правда

Попри спорадичні наїзди мало не весь африканський континент залишався фактично "білою плямою" для української дипломатії, і системних візитів чи турне не проводилося взагалі.

Про свої африканські контакти деякі українські політики хотіли б забути / Фото – Голос Америки

Однак, за останні роки українська дипломатія зробила розворот на 180 градусів та кардинально змінила стратегію. Гана, Руанда, Мозамбік, Ботсвана, Мавританія, Кот-д'Івуар і ДР Конго – країни, у яких лише за останні чотири роки відкрилися нові посольства, збільшивши українську присутність на "чорному континенті" до 18 дипломатичних представництв. А цього року МЗС повідомило, що також планується відкриття посольства в Замбії та Генеральне консульство в Кейптауні.

При цьому практика, коли посольство в одній державі насправді є таким собі швейцарським ножем, зберігається. Наприклад, Посольство України в Республіці Кенія відповідає також за дипломатичну роботу з Малаві, Союзом Коморських островів, Угандою та Бурунді. Посольство в Ефіопії – за Джибуті, Південний Судан і Сейшельські острови. Посол України в Сенегалі є послом за сумісництвом у Гвінеї, Кот-д'Івуарі, Ліберії, Гвінея-Бісау. До зони відповідальності цього Посольства також віднесено Гамбію і Сьєрра-Леоне. Натомість, за співробітництво з Республікою Кабо-Верде взагалі відповідає європейське посольство – дипломатичне представництво України в Португалії, воно ж курує відносини з Сан-Томе і Прінсіпі.

Інфографіка, червень 2024. У грудні 2024-го запрацювало посольство України в Танзанії, яке стало 18 дипломатичним представництвом України на Африканському континенті / Джерело – МЗС

Та не посольствами єдиними. Колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулебаздійснив чотири турне до Африки, вперше в історії відвідавши 12 країн у різних куточках континенту, починаючи Ганою та Кенією і закінчуючи Малаві й Замбією. Причому візит українського урядовця до Малаві взагалі став вірусним завдяки кадрам з місцевого базару, де Кулеба в кращих традиціях іншого мандрівника – Дмитра Комарова – посмакував місцевих делікатесів.

Український міністр їсть смажену кукурудзу в далекій Африці – дивіться відео:

Нинішній очільник МЗС Андрій Сибіга також відвідав декілька африканських країн та постійно підтримує зв'язок зі своїми африканськими колегами.

Для африканських медійників МЗС організувало престури до України, а цього року вперше провело форум з нагоди Дня Африки за участі офіційних осіб і дипломатів.

Форум "Україна – Африка: Минуле, сучасне і майбутнє взаємин", 26 травня 2026 року / Фото – МЗС

За словами дослідниці-африканістки Марти Олійник-Дьомочко насправді ще з 2020 року на політичному рівні велися дискусії про те, що відносини з континентом варто інтенсифікувати. Тобто повномасштабне вторгнення Росії не створило цей інтерес з нуля, а перевело його з площини планової дипломатії в категорію критичної важливості. І хоча у короткостроковій перспективі це рішення продиктоване війною, є набагато важливіші фактори.

Африканський фронт війни України та Росії

На тлі агресивної та традиційної "багатої" африканської стратегії Москви Київ розпоряджається суттєво меншими ресурсами в Африці. Порівняно з 45 посольствами Росії, ми маємо наразі лише 18 офіційних представництв на материку. Може здатися, що цього не достатньо для протистояння за вплив на континенті. Однак, на думку експертки, висловлену в розмові з 24 Каналом, це враження хибне.

Пані Марта у розмові з 24 Каналом зазначає, що вплив Москви тримається на кількох основах: військових послугах авторитарним режимам через найманців, пропаганді, паразитуванні на радянському міфі про "боротьбу з колоніалізмом" і, звісно, на зброї та великих інфраструктурних проєктах, якими Кремль купує лояльність урядів.

З 2022 року Москва теж подвоїла свої зусилля в Африці й заявила про відкриття нових посольств у надії подолати свою глобальну дипломатичну ізоляцію, обійти західні санкції та захистити свої економічні інтереси.

Інфографіка – 24 Канал

Росія розгорнула запеклі дезінформаційні кампанії, щоб підживлювати антизахідні настрої по всьому континенту, за підтримки інших держав, як-от Китай. З цією ж метою минулого року державне, так би мовити, ЗМІ «Спутнік» відкрило "Африканський хаб" у столиці Ефіопії – Аддис-Абебі. Росія також активно працює над зривом експорту українського зерна на континент і регулярно атакує українські порти.

Залишки колишньої так званої "приватної військової компанії", на ім'я "Вагнер", росіяни перетворили на так званий "Африканський корпус" та передали під контроль Міноборони Росії. При цьому уламок "Вагнера” в Центральноафриканській республіці зберігся, на його чолі стоїть син вбитого за наказом Путіна Пригожина. І він організував в ЦАР справжню злочинну імперію в дусі роману Джозефа Конрада "Серце пітьми". 24 Канал детально розповідав ту "дику" історію.

Станом на 2026-й рік російські "солдати удачі" контролюють видобуток золота у Центральноафриканській республіці та підтримують три військові хунти в Малі, Нігері та Буркіна-Фасо, які не без їхньої допомоги скинули міжнародно визнані уряди та перехопили владу у свої руки.

"Огрядні" російські військові ПВК "Вагнер" охороняють президента ЦАР Фостена-Арканжа Туадери в Бангі, липень 2023 року / Фото – Leger Kokpakpa / Reuters

У Судані росіяни воюють проти офіційного уряду на стороні місцевої повстанської воєнізованої організації – Сил швидкого реагування (RSF), яку ООН і США звинувачують у геноциді, скоєнні воєнних злочинів та етнічних чисток. У Лівії надають допомогу та висловлюють свою прихильність силам військового злочинця – генерала Халіфи Хафтара.

Деякі повідомлення свідчать про те, що "Африканський корпус" може розширитися (або вже розширився) на інші країни. За інформацією Le Monde у 2025 році, одразу після військового перевороту Того підписало угоду про військову співпрацю з Москвою, яка передбачає доступ до військових портів африканської країни. За даними Bloomberg у квітні військовий уряд Мадагаскару отримав партію російської зброї та обладнання, включно з бронетехнікою та стрілецькою зброєю.

Втім, і Україна не залишається осторонь. Поки Росія веде свою війну в Африці руками найманців і хунт, Київ також має власну "секретну" і дуже "асиметричну" присутність на континенті. Україна виступає на боці тих, кого Москва намагається повалити чи знищити. І досягла в цьому певних успіхів.

За даними The Wall Street Journal у 2023 році підрозділи ГУР МО безпосередньо брали участь у бойових діях на стороні Суданського уряду проти російських найманців з ПВК "Вагнер" і RSF. За інформацією французького видання RFI, у Лівії розміщується приблизно 200 українських військових на об’єктах міжнародно визнаного Уряду національної єдності. А за повідомленням Le Monde – українці надають таємну підтримкутуарегам – повстанцям, що борються проти хунти у Малі.

За словами експертки, якщо Росія в Африці грає роль "старшого брата", що підтримує хунти й воєнні режими в обмін на лояльність, ми намагаємося запропонувати інший формат стосунків.

Більше ніж зерно та ресурси: що можуть дати одна одній Україна та Африка

В українців досі існує стереотип, що Африка – це нерозвинений, нестабільний і бідний континент. Дослідниця-африканістка Марта Олійник-Дьомочко пояснила, що такі уявлення є застарілим кліше. В Африці 54 абсолютно різні за розвитком країни. Є зони хаосу і конфліктів – як Сахель, ЦАР, Мозамбік і Судан. Є стабільні демократії – Гана, Кенія, Ботсвана, ПАР та інші.

Як одна з найбільших аграрних держав, Україна експортує велику кількість свого збіжжя саме у країни Глобального Півдня. За даними порталу Latifundist Media, у липні 2025 по березень 2026 маркетингового року Африка знову стала основним експортним напрямком з часткою 49,4 % (або 4,89 мільйона тонн) усієї вивезеної пшениці. Основними лідерами у купівлі українського зерна стали Алжир, Єгипет та Туніс. А нещодавно було відкрито перший український агрохаб у Гані.

Але Київ сьогодні виступає експортером не лише зерна, а й унікального досвіду у сфері безпеки та військових технологій, освіти, державного управління та індустрії. Проте, важливо шукати унікальний підхід в кожному конкретному випадку – хтось зацікавлений в технологіях та аграрному секторі, комусь важлива військова співпраця.

Ефіопія, яка відбудовується після війни в Тиграї, стикається з викликом реструктуризації своїх збройних сил для боротьби з конвенційними загрозами – саме той тип проблеми, де актуальний український досвід. Кенія та Руанда – це країни з професійними арміями, які прагнуть не захисту, а модернізації: тактики, технологій, методів. Мавританія та Гана – це країни, де вже відбулися конкретні обговорення військової підготовки та співпраці в галузі оборони.

Наприклад, з Анголою вже ведеться діалог про співпрацю в гуманітарному розмінуванні. Країна має десятиліття власного успішного досвіду в цій сфері, і поєднання цієї експертизи з українськими інноваціями може бути надзвичайно цінним. За ініціативи посольства України в Анголі місцеві меценати надіслали вже третю партію гуманітарної допомоги, що подолала до України майже 7 тисяч кілометрів.

Руанда відома як "африканський Сінгапур" і є одним із визначних ІТ-лідерів континенту. Кот-д'Івуар є економічним двигуном франкомовної Західної Африки. Країна модернізує порти та транспортні коридори, пропонуючи Україні логістичні хаби для експансії товарів, а також унікальні можливості у сфері харчової промисловості. Ботсвана є одним з лідерів з видобутку діамантів, які використовують не лише у ювелірних виробах, а й в мікроелектроніці та дорогих промислових машинах.

Чи зможе Україна стати серйозним гравцем у регіоні

Україна вже має потрібний фундамент – статус одного з найбільших експортерів зерна для наймолодшого континенту планети. Однак Африка – не лише театр для протистояння Росії та її найманцям чи ринок збуту збіжжя, а регіон для нових економічних можливостей.

Порівняно зі Сполученими Штатами, Францією, Китаєм чи Росією, історія України насправді близька багатьом африканським державам. Ми теж боремося за свою власну свободу та намагаємося скинути ярмо колоніального минулого.

Як пояснила дослідниця-африканістка Марта Олійник-Дьомочко, головна помилка багатьох зовнішніх гравців полягала в менторському тоні та нав'язуванні власних порядків денних. Наприклад, кенійський письменник Біньяванга Вайнайна зазначав, що Європа ставиться до Африки як до дітей шкільного віку, яким треба кольорові олівці й веселу вчительку, а не як до рівноправних партнерів.

Водночас треба тверезо розуміти – це стратегічна гра. Довіра, ділові зв'язки та міжурядовий діалог будуються не окремими візитами, а роками системної присутності. Потенціал для цього вже закладено, і результат залежатиме виключно від нашої системності та витримки на цьому шляху.

Тож стати серйозним гравцем в Африці Україна цілком здатна, але не з позиції "старшого брата" чи держави, що прийшла лише викачати ресурси з континенту. Ми маємо бути партнером, який бачить реальні потреби африканських країн і має готові рішення для їхнього подолання.