Бюджет Росії врятувала чужа війна. Далі все залежить від України

Головні гроші російському бюджету цього року принесла не російська армія, а іранська. І це дохід, якого Кремль не контролює: його вмикають і вимикають у Вашингтоні, підписом під однією ліцензією.

Уночі проти понеділка США вдарили по ракетних установках на іранському острові Ларак – CENTCOM назвав це «обмеженою і точною» операцією проти сил, які готувалися ставити міни в Ормузькій протоці.

Іран відповів ракетами й дронами по двох американських базах у Йорданії, тамтешня армія відзвітувала про вісім збитих ракет, а Корпус вартових ісламської революції назвав американський удар «стратегічною і смертельною помилкою». Це перший прямий обмін за понад місяць і шостий місяць конфлікту, що почався наприкінці лютого. Brent одразу додав 2,8 відсотка – до 90,57 долара за барель.

Далі мала б іти звична фраза про те, що війна на Близькому Сході – подарунок Кремлю. Цього разу вона не працює, і причина варта окремої розмови.

Починалося як подарунок. У березні Іран перекрив протоку, ціни підскочили, Індія й Індонезія залишилися без звичних обсягів – і Мінфін США видав генеральну ліцензію, яка вивела з-під санкцій російську нафту, вже завантажену на танкери, включно з підсанкційними суднами. Скотт Бессент пояснив це буденно: ліцензія «допоможе стабілізувати фізичний ринок нафти й забезпечити, щоб нафта дійшла до країн», які її потребують.

Тобто Вашингтон послабив санкції проти Росії, щоб погасити наслідки власної війни з Іраном. Urals у квітні коштувала 94,87 долара, у травні – 86,52 при бюджетному орієнтирі 59,02. Андрій Клепач, якого в серпні за відвертість прибрали з ВЕБу, оцінював виграш Росії від близькосхідної напруги приблизно в тридцять мільярдів доларів, а без неї санкції відняли б у бюджету два – два з половиною трильйони рублів уже цього року.

А потім папір закінчився. 17 червня опівночі виняток сплив, і Мінфін США не опублікував продовження. Трамп прокоментував це без дипломатії: дивимося, наскільки сильно падає ціна, і невдовзі зможемо це зробити, бо «нафта тепер рухається». Ефект був миттєвий. У перші дні липня Urals торгувалася по 41,66 при тому самому орієнтирі 59, а дисконт до Brent у західних портах доходив до 27 доларів за барель. Та сама нафта, та сама війна, інший документ.

Тепер про те, чому світовий ринок перестав панікувати, – і чому для Москви це окрема погана новина. Аналітики лякали ста пʼятдесятьма доларами, а Brent тримається у вилці 80-90. Тримається тому, що близькосхідні експортери освоїли рівно ту схему, яку останні чотири роки відпрацьовувала Росія: малі танкери проходять протоку з вимкненими трекерами, а біля берегів Оману переливають вантаж на великі судна в нейтральних водах.

У січні там збиралося близько сорока танкерів, тепер – півтори сотні, а обсяг такого тіньового транзиту оцінюють у чотири мільйони барелів на добу. Через саму протоку йде близько девʼяти мільйонів проти двадцяти до війни, але фізично нафта на ринок надходить. Іронія в тому, що інструмент обходу санкцій, винайдений заради російського експорту, став галузевою нормою – і саме він тепер не дає Кремлю заробити на чужій війні.

Другий обмежувач ми виробляємо самі. У липні Росія видобувала 8,887 мільйона барелів на добу проти власної квоти ОПЕК+ у 9,824 – майже мільйон недобору, і Bloomberg називає причиною удари по нафтовій інфраструктурі. За підрахунками французького дослідника Клемана Молена, від початку року уражено двадцять вісім із приблизно сорока восьми російських НПЗ, вісімдесят один удар, серед них 17 із 20 найбільших заводів. Заводи не встигають ремонтуватися між прильотами – у цьому й розрахунок.

Зеленський у понеділок, розставляючи з премʼєром Сергієм Корецьким пріоритети на найближчі тижні, поставив фінансування далекобійних і ударних операцій в один ряд із підготовкою енергетики до зими й соціальними видатками, додавши, що для покриття оборонного дефіциту «мають бути використані абсолютно всі можливості співпраці з партнерами». Порядок слів тут точний: далекобійність для України – не лише військовий інструмент, а стаття видатків, яка працює проти чужої статті доходів.

Чесно й про те, чого ми не знаємо. Ніхто не гарантує, що ліцензію не повернуть: Bloomberg писав, що рішення переглянуть, якщо ринок серйозно погіршиться, а після нічної ескалації він може погіршитися швидко. Невідомо, скільки протримається тіньова схема в Затоці – ADNOC нарахувала двадцять три атаки на судна, а фрахт для тих, хто ще ходить, доходить до півмільйона доларів на добу.

І невідомо, чим закінчиться вересень у Вашингтоні: до девʼятнадцятого числа OFAC дозволив переговори про продаж Lukoil International, а Палата представників має нарешті взятися за санкційний закон імені Ліндсі Грема.

Цього року російський бюджет тримався не на власній нафті, а на чужій війні й американському підписі під ліцензією – на двох речах, які ухвалюють не в Москві. Третя річ, від якої залежить наступний рік, ухвалюється в Україні, і вона літає.