105 контейнерів гривні через Атлантику. Як Україна таємно привезла власні гроші

105 морських контейнерів із банкнотами, що перетнули Атлантику під озброєною охороною, обмін карбованців у лікарнях та навчальних закладах і, зрештою, мільйон карбованців, який за мить перетворився на 10 гривень.

До 30-річчя грошової реформи ZN.UA згадує, як Україна буквально з нуля створювала один із найважливіших атрибутів своєї незалежності — власні гроші.

Ранок, коли українці перестали бути мільйонерами

Уранці 2 вересня 1996 року мільйони українців прокинулися в новій фінансовій реальності. Знайома всім банкнота номіналом один мільйон карбованців із зображенням пам’ятника Тарасу Шевченку відтепер дорівнювала 10 гривням.

100 тисяч карбованців ставали однією гривнею. Із цінників у крамницях, зарплатних відомостей, пенсій, банківських рахунків і комунальних платіжок безповоротно зникли п’ять нулів.

Кореспонденти міжнародних медіа, зокрема «Радіо Свобода» (RFE/RL), повідомляли з Києва про довгі ранкові черги, що вишикувалися біля поштових відділень і банків. Значна частина магазинів тимчасово зачинила двері: продавці гарячково переписували ціни. Люди несли старі купоно-карбованці пакетами, адже через багаторічну гіперінфляцію суми, потрібні для базових повсякденних витрат, займали багато фізичного місця.

Люди поспішали заплатити знеціненими карбованцями за телефон і комунальні послуги, ще не до кінця розуміючи, що буде з їхніми рахунками після переходу на нову валюту.

Утім, був і інший настрій. Один із киян, демонструючи журналістці щойно отримані новенькі банкноти номіналом 5 і 50 гривень, сказав: «Думаю, вони красиві».

За даними Пенсійного фонду України, середня місячна зарплата у серпні 1996 року в перерахунку на нову валюту становила 129,99 , а у вересні — 132,70 гривні. Офіційний курс того ж вересня тримався на позначці 1,76 гривні за долар.

Валюта, що чекала на свою економіку

Гроші, які українці вперше з цікавістю розглядали у вересні 1996-го, значною мірою були надруковані ще 1992 року. Цілих чотири роки гривня фактично чекала у сховищах, доки країна буде готова її прийняти.

На початку 1990-х молода держава опинилась у складній ситуації. Політична незалежність уже була реальністю, власна грошова система активно формувалася на папері, проте технологічної інфраструктури для виробництва захищених грошей в Україні просто не існувало. У Національному банку згодом описували ті умови так: «Починати довелося з нуля». Країна не мала ні власного виробництва банкнотного паперу, ні поліграфічного обладнання належного рівня, ні сучасного монетного двору.

Саме тому перші банкноти номіналом 1, 2, 5, 10 і 20 гривень довелося замовляти в Canadian Bank Note Company. Їх виготовили в Канаді за ескізами українських художників Василя Лопати та Бориса Максимова. Вищі номінали — 50 і 100 гривень — друкувала британська компанія Thomas De La Rue на своїх потужностях на Мальті. Розмінну монету карбували на Луганському верстатобудівному заводі, а частину замовлення розмістили на монетному дворі в Італії.

Паралельно, крок за кроком, розбудовували власну інфраструктуру. Перша черга української Банкнотної фабрики запрацювала у березні 1994 року, а вже у жовтні на її базі створили Банкнотно-монетний двір НБУ.

Перший український банкнотний папір у Малині отримали 2 серпня 1996 року — рівно за місяць до початку реформи. Папір із водяним знаком уперше виготовили 7 жовтня, а офіційно фабрику ввели в експлуатацію 1 квітня 1997-го. Власний Монетний двір запрацював 1998 року.

105 контейнерів секретного вантажу

Перевезення відбувалось у режимі державної таємниці за участю співробітників спецпідрозділів. У низці пізніших офіційних публікацій цю операцію назвали «Щит України».

19 серпня 1992 року з порту Іллічівськ (нині — Чорноморськ) без зайвої уваги вийшов теплохід «Пьотр Алєйніков». Судно подолало Босфор, Середземне море, Гібралтар, перетнуло Атлантичний океан і зайшло в річку Святого Лаврентія, прямуючи до Монреаля. Про справжню мету цього трансатлантичного рейсу знало дуже обмежене коло людей.

9 вересня судно прибуло до Канади. Щойно надруковані гривні доправляли від банкнотного підприємства до порту колонами автомобілів під посиленою озброєною охороною. 13 вересня в трюми українського судна завантажили 105 морських контейнерів із національною валютою.

Проте теплохід не вирушив одразу додому. Натомість він узяв курс на Мальту. Там у ніч із 28 на 29 вересня на борт підняли ще 23 контейнери — з банкнотами, надрукованими компанією Thomas De La Rue. Разом вийшло 128 контейнерів. І лише 2 жовтня судно пришвартувалося в Україні — але не в Одесі, а в спеціалізованому порту Октябрськ (нині — Ольвія) поблизу Миколаєва. Звідти секретний вантаж перемістили на судна класу «річка-море» й доправили Дніпром до Києва.

Охорона цієї операції була цілком реальною, а не витвором пізнішої міфології. Згідно зі спогадами учасників тих подій, опублікованими у «Віснику НБУ», спеціальна група супроводу складалася з восьми співробітників служби безпеки, озброєних пістолетами, автоматами, кулеметами та сигнальними ракетами.

Попри заходи безпеки, повністю втримати операцію в таємниці не вдалося. Безпосередні учасники подій пригадують, що тогочасна преса (зокрема газета «Известия») все ж таки опублікувала замітку про перевезення українських грошей із Канади, хоч і помилилася з портом призначення.

Університети й лікарні замість банківських кас

Отже, нові банкноти опинилися в Україні ще за чотири роки до офіційної реформи. Чому ж їх не випустили в обіг негайно?

Відповідь проста: 1992–1994 роки були найгіршими із можливих для запуску постійної валюти. Економіка перебувала у стані вільного падіння, переживаючи обвал виробництва та гіперінфляцію. Купоно-карбованець як тимчасова грошова одиниця прийняв цей удар на себе. Якщо 1992 року найбільшим повсякденним номіналом була тисяча карбованців, то вже 1993-го довелося друкувати 100 тисяч, 1994-го — 500 тисяч, а 1995-го — мільйон.

Запуск гривні відкладали доти, доки не стало зрозуміло, що нову валюту не знецінить та сама інфляція, яка знищила масштаб карбованця. За оцінками МВФ, сприятливі макроекономічні умови сформувалися лише у першій половині 1996 року: інфляція різко сповільнилась, а валютний курс став відносно прогнозованим.

І тоді розпочалася чи не найскладніша фаза: нові гроші треба було не просто вивезти зі сховищ, а за лічені дні доставити до рук мільйонів людей. Держава чудово розуміла, що силами самих лише банківських відділень країну не охопити — їх було фізично недостатньо.

26 серпня 1996 року Державна комісія затвердила детальну інструкцію, яка тимчасово перетворювала всю соціальну інфраструктуру України на велетенську мережу обмінних пунктів. Працівники обмінювали карбованці за місцем роботи. Студенти — в університетах і технікумах. Пенсіонери — у поштових відділеннях або там, де традиційно отримували виплати.

Для тих, хто не міг дістатися до каси, створили окремий механізм. Пацієнтам лікарень, людям похилого віку, навіть відпочивальникам у санаторіях гроші міняли виїзні комісії просто на місці. У селах локації обміну визначали місцеві ради. Пункти відкривали на залізничних станціях, морських і річкових вокзалах, в аеропортах (там під обмінники тимчасово переобладнали квиткові каси під наглядом міліції).

Згідно зі стенограмою Верховної Ради від 20 вересня, для проведення реформи створили 10 391 організаційну комісію, а понад 68 тисяч комісій працювали на підприємствах, в установах зв’язку, лікувальних та оздоровчих закладах. Окремо діяли 12 049 пунктів обміну — 10 338 у банках і 1711 у відділеннях зв’язку.

Нулі зникли, а борги залишилися

Попри масштабну підготовку, напередодні старту реформи суспільство нервувало. Люди боялися втратити заощадження.

26 серпня інформаційні агентства зафіксували в Києві ажіотажний попит на долари. Курс карбованця в тіньових обмінниках стрімко просів.

Голова НБУ Віктор Ющенко та віцепрем’єр Віктор Пинзеник були змушені вийти в телеефір, щоб заспокоїти громадян, гарантуючи, що реформа є прозорою та справедливою. «Ніхто не втратить грошей під час цього обміну», — пообіцяв Ющенко.

Загалом так і сталося. Усі величини — ціни, тарифи, зарплати, банківські вклади — перераховували за єдиним курсом 100 000:1.

Проте перехід усе ж таки супроводжувався певними адміністративними обмеженнями — і прописані вони були в самому указі президента. Одна людина могла одноразово обміняти готівкою до 100 мільйонів карбованців (1000 гривень). Це дорівнювало майже восьми середнім зарплатам. Більші суми не конфісковували: їх зараховували на вклади в банках «із правом вільного використання у гривнях». Також із 2 вересня уряд запровадив заморожування цін, тимчасово обмежив видачу готівкової іноземної валюти та встановив жорсткий контроль над обмінним курсом. Уже за кілька тижнів, як зафіксував МВФ, ці обмеження зняли, а заморожування цін скасували.

Крім того, у перші дні подекуди виникав суто фізичний дефіцит нових купюр. Повідомляли, що в деяких регіонах, зокрема в Криму, люди бачили гривню хіба що по телевізору. Втім, цю логістичну проблему швидко владнали. Формально обмін завершився о 24-й годині 16 вересня, але для тих, хто був за кордоном, хворів або фізично не встиг, указ передбачав окремий механізм: Державна комісія та комісії на місцях мали право розглядати такі випадки в індивідуальному порядку.

Успішне проведення реформи не означало миттєвого одужання економіки. На момент старту реформи в обігу перебувало 338,1 трильйона карбованців. Банківська система зуміла вилучити 97% цієї маси — 327,9 трильйона карбованців, замінивши її на понад 3,1 мільярда нових гривень. Технічно це був тріумф. Але на 1 липня 1996 року загальна заборгованість держави із зарплат, пенсій та стипендій становила, в перерахунку на гривні, 2,919 мільярда гривень. На початок вересня цей соціальний борг лише зріс, перевищивши 3 мільярди. Гривня не могла в магічний спосіб анулювати ці борги чи зробити людей багатшими.

Реформа виконала основне завдання: замінила знецінений тимчасовий карбованець повноцінною національною валютою й повернула грошам зрозумілий масштаб. Але вона не мала й не могла мати відповіді на питання, чи вистачить у держави грошей на зарплати наступного місяця. Гривня отримала ім’я, дизайн і захист — довіру їй іще належало заробити.

Наступні 30 років цю довіру перевіряли не раз. Уже після кризи 1998 року долар подорожчав від менш як двох гривень до понад п’яти на початку 2000-х. Світова криза 2008-го запам’яталася переходом від «долара по п’ять» до «долара по вісім». У 2014–2015 роках, після анексії Криму й початку війни на Донбасі, курс на піку сягнув 30,01 гривні за долар, а інфляція — 43,3%. Після повномасштабного вторгнення НБУ спочатку зафіксував курс на рівні 29,25 гривні, згодом підвищив його до 36,57, а восени 2023 року перейшов до керованої гнучкості. Наприкінці серпня 2026-го офіційний курс уже перевищував 44 гривні за долар.

Копійка, яка могла стати шагом

На початку 1992 року, обираючи назву для сотої частини гривні, автори реформи розглядали не лише «копійку». Серед робочих варіантів фігурували «сотий», «резана», «бофон», «цент», «куна», «гріш» та історичний український «шаг». До Луганська навіть передали ескізи монет номіналом у 1, 5, 10 та 25 шагів і встигли виготовити пробні зразки.

Проте 2 березня 1992 року постановою Президії Верховної Ради №2156-XII затвердили звичну «копійку».

Через 30 років це питання знов опинилося на порядку денному. 18 грудня 2025 року Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт №14093 про перейменування копійки на шаг — 264 голосами. Профільний комітет рекомендував ухвалити документ у другому читанні вже 26 грудня, але до сесійної зали він відтоді так і не дійшов: у картці законопроєкту на сайті парламенту дотепер значиться «Очікує на друге читання». Самі автори документа називають його шансом остаточно «завершити грошову реформу, розпочату 1996 року», — і планували приурочити ухвалення до 30-річчя гривні.

Сьогодні Україна має повний цикл виробництва власної валюти — від банкнотного паперу до друку банкнот і карбування монет. Виробничі потужності Банкнотно-монетного двору дають змогу працювати і з зовнішніми замовленнями.

4 вересня 2026 року — через два дні після 30-річчя грошової реформи — в обіг має надійти нова банкнота номіналом 2000 гривень із портретом Василя Стуса. Вона стане найбільшою за номіналом українською банкнотою. Дату обрали символічно: 4 вересня 1965 року Стус разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом узяв участь у протесті проти арештів української інтелігенції під час прем’єри «Тіней забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна». Рівно через 20 років, 4 вересня 1985-го, поет помер у радянському таборі особливого режиму.