Хто збудує укриття — і хто відповідає за безпеку киян?

Сьогодні у людей дедалі частіше постає запитання: чому на п’ятому році повномасштабної війни у столиці досі бракує укриттів? І це запитання — не лише про їхню кількість. Хто в Києві відповідає за їх створення, хто розпоряджається коштами й чому за роки великої війни місто так і не отримало повноцінної системи захисту?

Ще 2014 року, після початку російської агресії, тодішній очільник КМДА Володимир Бондаренко ініціював роботу з відновлення «забутих» радянських укриттів та пристосування підвалів багатоповерхівок для захисту людей.

Однак очевидно, що сьогодні кількість укриттів залишається недостатньою, а їхній стан — незадовільним. Чому так сталося й на кому лежить відповідальність за результат? Ну що ж, запитання поставлено — шукаємо відповідь.

Що Київ мав на початку великої війни

У старому блокноті знайшов нотатки з пресконференції директора Департаменту муніципальної безпеки Романа Ткачука від 2 червня 2023 року. На той час співробітники департаменту особисто обстежили 13 тисяч підвалів Києва й нарахували 4655 приміщень, які можна було використовувати як укриття. Це, звісно, ще не означало, що всі вони були повністю придатними.

Значну частину фонду цивільного захисту Київ успадкував іще від радянських часів. Після 1991 року багато таких приміщень втратили первинне призначення: їх використовували як склади, здавали в оренду, а подекуди й відчужували. Повноцінних сховищ, споруджених у радянський період, у Києві налічувалося 514, однак не всі вони були доступними для населення. Станом на 2023 рік у комунальній власності перебували 2504 підвали та приміщення, придатні для використання як укриття, ще 1157 — у ЖК, ЖБК та ОСББ.

На початку великої війни проблема була особливо помітною в закладах освіти. Станом на вересень 2022 року працівники Департаменту муніципальної безпеки та ДСНС обстежили всі 317 комунальних дитсадків столиці: лише 63% з них мали підвальні приміщення й могли повноцінно працювати. З приблизно 670 шкіл різної форми власності та призначення підвальні приміщення або облаштовані укриття мала лише третина.

Тобто принаймні з 2022–2023 років міська влада мала достатньо інформації і про масштаб дефіциту, і про потенційний фонд укриттів. Що вдалося зробити відтоді, скільки на це витратили й чому проблема залишається гострою сьогодні — питання вже не браку інформації, а ефективності рішень та відповідальності за їх виконання. І не лише на рівні районів, які безпосередньо замовляли значну частину робіт, а й на рівні міста, яке мало планувати, фінансувати та контролювати реалізацію цієї політики.

Дещо про поточну ситуацію

В інформаційному просторі можна знайти заяви про укриття, які просто-таки шокують: «лише 77 є загальнодоступними захисними спорудами цивільного захисту… Тобто сховатися у них можуть лише 1,3% населення».

Хай це твердження буде на совісті авторів, а ми звернімося до офіційної інформації того ж Департаменту муніципальної безпеки КМДА. За його даними, в Києві є:

• 3806 найпростіших укриттів місткістю 1 908 339 людей — здебільшого це підвали й цокольні приміщення;
• 512 сховищ місткістю 219 012 людей;
• два протирадіаційні укриття місткістю 540 людей;
• одне первинне (мобільне) укриття місткістю 20 людей;
• 47 споруд подвійного призначення (СПП) місткістю 54 406 людей.

Тут хочеться трохи уточнити дані Департаменту. У столиці є 43 підземні станції метро, які працюють цілодобово як сховища. Під час атаки в ніч проти 30 липня, за даними метрополітену, там ховалися 56 тисяч людей. Окрім того, є понад 200 підземних переходів, а також капітальні підземні паркінги в торговельних центрах та будинках. Не всі ці об’єкти формально-юридично можна віднести до СПП, але під час тривог частину з них фактично використовують як укриття.

Кодекс цивільного захисту України дає неоднозначне визначення захисних споруд. З одного боку, до фонду захисних споруд цивільного захисту Кодекс відносить усі типи укриттів: «Захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, первинні (мобільні) та найпростіші укриття складають фонд захисних споруд цивільного захисту, є об’єктами такого фонду, мають стратегічне значення для забезпечення захисту населення і належать до засобів колективного захисту». Простіше кажучи, це означає, що всі названі види споруд, навіть найпростіші, є захисними спорудами цивільного захисту (ЗСЦЗ).

Але в іншій статті Кодекс відносить до ЗСЦЗ лише два типи — сховище як герметичну споруду та протирадіаційне укриття (ПРУ) як негерметичну споруду. В обох типах мають бути створені умови для перебування людей та їхнього захисту протягом певного часу (не менш як 48 годин) шляхом зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників. Відчути різницю доволі складно, але зрозуміло, що вимоги до них у ДБН різні.

За підрахунками КМДА, в усіх 4368 об’єктах укриття разом може розміститися 2 182 467 людей. Якщо припустити, що в Києві зараз реально проживає понад 3,7 мільйона людей (за підрахунками активних SIM-карт, що, звісно, є приблизними), то це 59% населення міста.

Але є ще одна проблема — укриття розташовані по території міста нерівномірно: у Подільському районі вони можуть вмістити 82% жителів, в Оболонському — 75%, а в Деснянському — лише 39%.

У підсумку зрозуміло, що ситуація зі станом захисних споруд у Києві не найкраща. Але хто саме відповідає за результат? Розберімося детальніше та конкретніше.

Чи можна зробити укриття у кривих коридорах влади

Розумні люди кажуть, що єдиний ресурс, який неможливо поповнювати, — це час, проте поруч існує протилежний ресурс, який є просто невичерпним, — це людська жадібність (на щастя, вона притаманна далеко не всім). Чи вплинула вона на конкретні закупівлі — це мають установити контрольні та правоохоронні органи. Натомість очевидно, що втрата часу й управлінська неефективність не дали змоги владі, міській та районній, вирішити проблему укриттів протягом чотирьох років війни. Величезні бюджетні кошти, які Київрада виділяла на ремонти підвалів багатоповерхівок чи для встановлення мобільних укриттів, проходили через районні державні адміністрації, але перевірити результати їх використання доволі непросто. Два райони відзвітували про ремонти укриттів, але щодо мобільних укриттів — усе в паперовому тумані (далі буде детальніше).

Чому саме районна, а не міська влада займалася цими питаннями? Тому що значна частина об’єктів, де облаштовують укриття, перебуває в управлінні або обслуговуванні структур районного рівня.

Про масштаби можливих втрат і порушень коректніше судити за офіційними даними. У жовтні 2025 року Київрада «дозволила перенаправити близько 500 млн грн із коштів, які райдержадміністрації не використали на будівництво та облаштування стаціонарних укриттів». Тобто близько 500 млн грн, передбачених на ці цілі, РДА 2025 року не використали.

Куди пішли ці кошти, ці 500 млн грн? Хоч як це парадоксально — повернулися до РДА! (Так влаштована система…) Але тепер — на закупівлю та встановлення первинних (мобільних) укриттів. Міська влада наївно сподівалася, що райони влаштують по місту 500 таких укриттів. Зараз у столиці є одне чи два первинних укриття, але жодне з них не влаштоване бюджетним коштом.

Первинне (мобільне) укриття — відносно проста конструкція зі стандартних бетонних елементів, призначена для короткочасного перебування людей під час тривоги. Воно не потребує складної інженерної інфраструктури, тому встановлювати такі укриття можна значно швидше, ніж будувати стаціонарні.

У Голосіївському районі мало бути закуплено й установлено 11 мобільних укриттів. У Дарницькому планували близько 20, у Деснянському — теж 20, в Оболонському — 10 і далі за списком. І які тут досягнення РДА? Знов-таки — жодних… Укриттів — нуль.

Річ у тім, що у справу втрутилася така маловідома широкому загалу організація, як «Київаудит» — структурний департамент КМДА. Він може перевірити діяльність комунальних установ іще на підходах до тендерів і оцінити адекватність запропонованої ціни, ризики втрат, наявні втрати й надати рекомендації. Читати його звіти — саме задоволення, жодних Христо Грозєвих не потрібно, усі завищення цін — як на долоні.

За матеріалами «Київаудиту», у закупівлі 11 мобільних укриттів Голосіївською РДА можливий ризик втрат оцінено приблизно у 19,6–31,0 млн грн. У закупівлі Солом’янської РДА на 50 млн грн — у 21,8–32,2 млн грн. Аудитори також вказали на ознаки дискримінаційних вимог, недоліки технічної документації, а у випадку Солом’янської РДА — ще й на необґрунтований і нереалістичний строк постачання.

Водночас Дніпровська РДА у відповіді ZN.UA пояснила відсутність закупівель тим, що після набрання чинності новим ДСТУ виробники мобільних укриттів не мали необхідних підтвердних документів щодо сертифікації. Наскільки це пояснення було визначальним для провалу програми й чому за три місяці не вдалося знайти іншого рішення — це питання, що потребує окремої перевірки.

Так чи інакше, після зауважень аудиторів за жовтень, листопад і грудень 2025 року закупівлі так і не відбулися, а оскільки бюджетний рік закінчувався, РДА дружно повернули кошти до міського бюджету — вмили руки, за Понтієм Пілатом.

Отже, РДА спочатку не використали близько 500 млн грн, передбачених на стаціонарні укриття, а потім не реалізували програму мобільних укриттів. Чи притягли голів РДА до відповідальності за це? Публічної інформації про кадрові чи дисциплінарні рішення щодо них немає.

А яку роль у цей час відігравала Київська міська військова адміністрація і якою була відповідальність її тодішнього начальника Тимура Ткаченка за стан цивільного захисту столиці? КМВА — створена після початку повномасштабного вторгнення ланка президентської вертикалі: її начальника призначає президент. І навіть за суперечливого розподілу повноважень у Києві питання безпеки міста та цивільного захисту не можуть бути для військової адміністрації другорядними.

Саме КМВА мала б бути одним із центрів координації міста й районів у питаннях безпеки, зокрема готовності укриттів. Із публічно помітних кроків Ткаченка я згадую хіба що прибирання з вулиць згорілих автівок (вочевидь, вони найбільше загрожували киянам). Водночас на момент підготовки матеріалу ми не маємо відповіді КМВА, яка б дала змогу повноцінно оцінити, що саме адміністрація робила для виправлення ситуації з укриттями та як реагувала на провал районних програм.

Але питання залишаються і до міського голови та КМДА: коли місто побачило, що програми не дають запланованого результату, як реагувало на це, що робило після виявлених порушень і чи використовувало всі доступні механізми впливу? Щоб розставити крапки над «і», ми направили запити до КМДА, КМВА, столичних РДА, Кабінету міністрів та офісу президента. Нас цікавило, чому частину виділених на укриття коштів не використали, що робила міська влада, коли райони не виконували запланованих заходів, яку роль у цій системі відіграє КМВА та чи порушували питання про відповідальність або заміну керівників РДА.

У відповіді Департамент муніципальної безпеки КМДА прямо зазначив, що поставлені редакцією запитання виходять за межі його повноважень. Водночас повідомив, що 14 липня 2026 року Київрада звернулася до Кабінету міністрів із проханням повернути до бюджету столиці раніше вилучені кошти, зокрема для будівництва та модернізації об’єктів фонду захисних споруд і облаштування укриттів. Однак відповіді на запитання, що саме робила КМДА, коли РДА не використовували вже виділені містом кошти та не виконували запланованих заходів, у листі немає.

Сам Віталій Кличко 20 серпня біля пошкодженого будинку на Солом’янці заявив на камеру «Київ 24»: голови РДА йому не підпорядковуються. Це пояснює обмежені кадрові можливості міського голови, але не відповідає на запитання, як КМДА використовувала інші наявні механізми контролю над міськими програмами.

На момент підготовки матеріалу редакція також не отримала відповіді від офісу президента на запитання щодо відповідальності голів РДА та можливих кадрових рішень стосовно керівників районів. Після отримання відповідей від решти РДА, КМВА, КМУ та офісу президента ми повернемося до цієї теми.

І тут виникає ще один парадокс. Поки ми намагаємося з’ясувати, хто персонально відповідає за безпеку столиці, Київська міська військова адміністрація сама залишається без постійно призначеного керівника — його обов’язки тимчасово виконує перший заступник.

Ситуацію ускладнює й сама система управління столицею, яка під час воєнного стану фактично має кілька центрів влади. Є міський голова, який очолює КМДА, є Київська міська військова адміністрація, начальника якої призначає президент, і є десять районних державних адміністрацій, керівників яких також призначає президент. Водночас повноваження КМДА, КМВА та РДА у сфері цивільного захисту перетинаються, а можливості міського голови впливати на голів РДА обмежені.

Дещо про протирадіаційні укриття

Спорудження повноцінних підземних укриттів у щільній міській забудові складне й дороге: підземний простір зайнятий комунікаціями, а самі споруди потребують значних земляних і будівельних робіт, вентиляції, каналізації та запасних виходів. Тому в Києві їх переважно будують на території шкіл і садочків як споруди подвійного призначення — одночасно приміщення для освітнього процесу й укриття.

Цього року практично закінчили та мають ввести в експлуатацію дев’ять таких об’єктів, три вже ввели, але з цим якраз є проблеми.

На мою думку, у ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту» від самого початку заклали принципово хибний підхід — намагання одночасно виконати вимоги мирного та воєнного часу, поєднавши основне функціональне призначення будівлі із захисними властивостями сховищ або протирадіаційних укриттів.

На практиці це означає будівництво складної підземної споруди, яка одночасно виконує функції школи, лікарні, дитсадка й… укриття. Таку інфраструктуру десятиліттями створювали Фінляндія, Швеція та Ізраїль. Але під час війни система укриттів має передбачати простіші та швидші рішення.

Шість із дев’яти згаданих об’єктів на момент підготовки матеріалу ще не ввели в експлуатацію. Однак наявні дані не дають змоги стверджувати, що причиною цього стали саме вимоги ДБН: затримки можуть бути пов’язані також із проєктуванням, будівельними роботами, документацією або процедурами введення в експлуатацію. Тому питання до Мінрозвитку тут інше: чи відповідають чинні вимоги ДБН реальним потребам воєнного часу і чи не ускладнюють вони швидкого створення доступних укриттів там, де це критично необхідно.

Як повідомляє влада міста, загалом міська програма передбачає будівництво 46 споруд подвійного призначення для закладів освіти, які не мають власних укриттів. Наразі проєктно-кошторисну документацію розробили для 42 закладів освіти, а будівельні роботи тривають на 25 об’єктах. Чому не на всіх — питання до РДА…

Крім того, 2026 року запланували провести ремонти у 109 закладах освіти — школах, дитячих садках і закладах позашкільної освіти — для влаштування найпростіших укриттів. Їх усі можна було б використовувати для захисту населення під час тривог, але для укриттів у дитсадках законодавство встановлює обмеження стосовно доступу сторонніх людей, чому — незрозуміло…

На 2026 рік у бюджеті Києва передбачили витратити 840 млн грн на будівництво споруд подвійного призначення, однак станом на початок липня профінансували лише 137 млн грн — 16,3%. Іще 935 млн грн передбачили на капітальний ремонт найпростіших укриттів, профінансували 71 млн грн — 7,6%. Чи передбачили у бюджеті на 2026 рік влаштування мобільних укриттів — невідомо.

Самі ці відсотки ще не пояснюють, на якому саме етапі виникла затримка — фінансування, проєктування, закупівель чи виконання робіт. Але вони ставлять питання не лише до районів, а й до КМДА, яка планує міські програми, розподіляє фінансування та має контролювати темпи їх реалізації.

Проблеми та висновки

Головна проблема міста щодо захисту населення очевидна — відсутність достатньої кількості сховищ. Головний критерій — вони мають бути, на моє переконання, всюди в зоні п’яти-семихвилинної доступності. Місткість важлива, але сама собою не показує реальної доступності.

Будівництво стаціонарних укриттів тривале й дороге. Як швидше рішення місто може розгортати мережу первинних (мобільних) укриттів і приводити до ладу найпростіші укриття в підвалах будинків.

Сподіватися на те, що Володимир Зеленський поверне Віталію Кличку важелі впливу на голів РДА — це, даруйте, повний сюрреалізм. У цьому випадку хіба що міська влада — Віталій Кличко та КМДА — могла б перебрати у РДА функції замовника мобільних укриттів (моя блага мрія). Для цього, звісно, можуть знадобитися відповідні управлінські та нормативні рішення. Але нинішня система явно потребує змін: не займатиметься ж цим КМУ…

По-третє, в умовах воєнного часу має бути гарантовано реальний доступ громадян до всіх укриттів, призначених для захисту населення, незалежно від форми власності об’єкта, за винятком випадків, коли доступ обмежено з міркувань державної таємниці чи безпеки.

Нарешті, кожне укриття має бути в зоні конкретної відповідальності: його треба утримувати, ремонтувати, прибирати, відчиняти й зачиняти. За кожним об’єктом має бути визначено відповідального — РДА, ОСББ, управителя чи іншого суб’єкта, який ним опікується.

Отже, проблема не зводиться лише до голів РДА. За президентства Володимира Зеленського конструкція управління Києвом стала ще менш внутрішньо збалансованою. До січня 2022 року кандидатури голів столичних РДА на призначення подавав голова КМДА, тобто Віталій Кличко. Після зміни Кабміном порядку призначення голів РДА це повноваження в нього забрали, і кандидатури почав подавати уряд. На тлі тривалого протистояння центральної влади з Кличком це суттєво звузило можливості міського голови впливати на районну вертикаль і загострило конфлікт між різними центрами управління столицею. Як наслідок, відповідальність за безпеку киян залишається розподіленою між кількома рівнями влади, що ускладнює визначення персональної відповідальності кожного з них за кінцевий результат.

Але в цьому випадку на кону не фінансові потоки, рейтинги й амбіції. Ціна питання — люди, які гинуть під час російських атак на Київ.

Нинішня інтенсивність обстрілів робить цей висновок іще гострішим. Коли тривоги повторюються одна за одною, а за балістичної та інших швидкісних загроз час від сигналу до удару може бути мінімальним, місту вже недостатньо просто нарощувати формальну місткість фонду укриттів. Потрібна система захисту, розрахована на реальну швидкість сучасної війни: укриття в межах кількох хвилин доступу, постійно відкриті й придатні до використання, зрозумілий відповідальний за кожен об’єкт і рішення для людей, які фізично не встигають дістатися стаціонарного сховища.

І це вже ставить ширше питання: чи відповідає сама модель цивільного захисту Києва нинішньому характеру російських атак? Досвід Ізраїлю, Фінляндії та Швеції варто аналізувати не як готовий рецепт, а як приклад систем, де укриття інтегровані у повсякденну міську інфраструктуру. Якою має бути така система для Києва за нинішньої інтенсивності атак — тема окремої, але вже невідкладної розмови.