Український «Дисидент» та американські суперсолдати. Головні кінопрем'єри тижня

Осінь в українських кінотеатрах починається одразу із семи прем'єр. Серед них – вітчизняна стрічка «Дисидент» про радянську Україну кінця 1960-х, перший за десятиліття повний метр режисера Ніколаса Віндінґа Рефна та «Койот проти Акме», який ще кілька років тому взагалі не планували випускати. Також студія Pixar повертає на великі екрани перші «Тачки» – мультфільму про Блискавку МакКвіна виповнилося 20 років. «Главком» розповідає про всі головні прем'єри 3 вересня 2026 року.

• Країна: Україна
• Режисери: Станіслав Гуренко, Андрій Алфьоров
• Актори: Олександр Прищепа, Вікторія Ромашко, Дмитро Ярошенко, Василь Мазур, Дарія Творонович, Олег Стефан, Руслан Коваль, Олександр Ганноченко

«Дисидент» – українська історична драма, яка переносить глядача до Києва 1968-го – часу після придушення «Празької весни». Тоді радянська система посилювала контроль і репресії проти інакодумців. За сюжетом, Олег – колишній боєць УПА, який провів роки у радянських таборах, а після звільнення намагається повернутися до звичайного життя. Проте минуле фактично не залишає йому такого шансу. Через табірну біографію чоловік не може знайти нормальну роботу, а відмовитися від власних переконань не здатен. Його дружина Вілена, навпаки, прагне спокійного сімейного життя. Крихку рівновагу руйнує поява письменника Тараса, який пропонує Олегові допомогу, але має власні приховані мотиви. На тлі нової хвилі арештів історія поступово перетворюється на драму про довіру, зраду та вибір між безпекою і власними принципами.

Один з режисерів стрічки, Андрій Алфьоров розповідає, що спочатку йому передали сценарій для експертної оцінки та доопрацювання. Після чого історія почала суттєво змінюватися. Працюючи з архівами та документами, автори збирали реальні епізоди життя українських інакодумців і переносили їх у долі вигаданих персонажів.

Сам Алфьоров пояснював свій задум як спробу створити «світ підпільних людей». Причому дисидентами у ширшому сенсі для нього є не лише відкриті противники режиму. Серед персонажів є навіть члени Компартії та представники системи, які публічно повторюють радянські гасла, але внутрішньо вже не вірять у них. Під час дослідження режисер, зокрема, працював з архівами Українського католицького університету та вивчав діяльність підпільної греко-католицької церкви. Один із таких священників, до речі, свого часу таємно хрестив самого Алфьорова.

Робота над картиною розтягнулася на роки. Проєкт почали розробляти ще 2018-го – до 50-річчя подій Празької весни та радянського вторгнення до Чехословаччини. Безпосередньо зйомки стартували в Києві 2021 року і тривали близько двох місяців у столиці та її передмісті. Початково прем'єру планували ще на осінь 2022-го, однак повномасштабне вторгнення Росії змінило все.

Виробничий бюджет «Дисидента» становив близько 27 млн грн. Фільм створила компанія Joyfilms за підтримки Держкіно, Українського культурного фонду, кіностудії ім. Довженка, AR Content та за сприяння Одеської кіностудії. Серед продюсерів – Олександр Омельянов, Андрій Осіпов, Юрій Калиновський, Андрій Алфьоров та Олександр Роднянський.

До українського прокату картина вже встигла отримати міжнародне визнання. Світова прем'єра відбулася у листопаді 2024 року на 42-му Туринському кінофестивалі – одному з головних кінофорумів Італії. «Дисидент» став єдиним українським фільмом в основному конкурсі серед 12 картин та отримав спеціальну відзнаку журі – Jury Special Mention.

• Країна: США
• Режисер: Ніколас Віндінг Рефн
• Актори: Софі Тетчер, Чарльз Мелтон, Крістін Фросет, Гавана Роуз Лью, Дієго Калва, Дугрей Скотт, Шіолі Куцуна, Аой Ямада

«Її особисте пекло» – фантастичний горор-трилер Ніколаса Віндінга Рефна, режисера культового «Драйву» та «Неонового демона». У центрі сюжету – мегаполіс майбутнього, який накриває неприродний туман. Разом із ним з'являється смертоносна істота, а молода Елль у виконанні титулованої акторки Софі Тетчер вирушає на пошуки зниклого батька. Її історія переплітається з одіссеєю американського солдата. Герой актора Чарльза Мелтона намагається врятувати викрадену доньку з місця, яке буквально нагадує пекло.

Для Рефна стрічка стала особливою – це його перший повнометражний фільм майже за 10 років після «Неонового демона». У цей період режисер працював переважно на телебаченні, знявши серіали «Занадто старий, щоб померти молодим» та «Ковбойка з Копенгагена». Повернутися до великого кіно його підштовхнула драматична особиста подія. Під час операції на серці Рефн пережив його зупинку. Режисер говорив, що саме досвід смерті та повернення до життя став відправною точкою для «Її особистого пекла».

Рефн описує стрічку не стільки як традиційний горор, скільки як суміш кошмару, фантазії та історій, народжених підсвідомістю. Серед джерел натхнення – старі фільми жахів та музична культура минулих десятиліть. Режисер згадував Девіда Бові, T. Rex, New Order, Judas Priest та диско. Музику до самої стрічки написав Піно Донаджо – легендарний італійський композитор, відомий багаторічною співпрацею з Браяном Де Пальмою.

Основні декорації побудували в павільйонах у данському Копенгагені.  Рефн неодноразово наголошував, що свідомо працював із невеликою сумою, адже, на його думку, чим менше коштує фільм, тим більший творчий контроль залишається у режисера. Бюджет оцінюється приблизно у $6 млн. Світова прем'єра «Її особистого пекла» відбулася 18 травня цього року на Каннському кінофестивалі, де стрічку показали поза конкурсом. Для Рефна це було ще й гучне повернення до Канн після тривалої перерви: саме тут 2011 року він отримав приз за найкращу режисуру за «Драйв».

• Країна: США
• Режисер: Адам Вінґард
• Актори: Адріа Архона, Дрю Старкі, Ребекка Голл, Джейкоб Скіпіо, Ерік Вергейм, Ден Стівенс, Алекс Перейра

«Ідеальна зброя» – фантастичний екшн-трилер з елементами горору від режисера Адама Вінґарда, автора «Ти наступний», «Гостя», «Ґодзілли проти Конґа» та «Ґодзілли та Конґа: Нова імперія». За сюжетом, Селеста – колишня армійська снайперка, яка страждає від наслідків пережитого на війні та живе з маленькою донькою у віддаленому містечку посеред пустелі. Неподалік військові проводять секретні експерименти зі створення генетично модифікованих суперсолдатів. Коли троє практично невразливих бійців вириваються на волю, Селесті доводиться згадати все, чого її навчила армія, і перетворити власний дім та околиці на поле бою. Одного з суперсолдатів, велетня на прізвисько М'ясник, зіграв колишній чемпіон UFC Алекс Перейра.

Режичер Вінґард та сценарист Саймон Барретт відштовхувалися від реальної американської операції «Скріпка», у межах якої після Другої світової війни США залучали до роботи німецьких науковців, частина з яких була пов'язана з нацистським режимом. У фільмі цю тему довели до жанрового абсурду: герой актора Дена Стівенса – німецький науковець, причетний до програми створення суперсолдатів. Вінґард також підтвердив, що «Ідеальна зброя» відбувається у тому самому кіновсесвіті, що й його культовий «Гість» 2014 року, хоча Стівенс цього разу грає іншого персонажа.

За словами Адріа Архони, її роль стала найбільш фізично складною у кар'єрі. Акторка розповідала, що можливість самій виконувати значну частину екшену дала їй відчуття свободи, а після зйомок навіть снилися кошмари про суперсолдатів. Окремою «зіркою» майданчика стала штучна кров. За словами Архони, Вінґард хотів отримати саме той специфічний відтінок, який використовував Квентін Тарантіно у «Вбити Білла». Адріа Архони жартувала, що ймовірно на її гонорар пішов увесь бюджет стрічки.

«Ідеальна зброя» стала одним із наймасштабніших екшн-проєктів студії A24 за останні роки. При цьому підтверджену суму виробничого бюджету студія наразі не оприлюднювала. Вінґард знімав картину у Нью-Мексико і свідомо залишив дію саме там, прагнучи надати історії відчуття американського вестерну.

• Країна: США
• Режисер: Ніколь Дж. Леєр
• Актори: Монік Коулман, Мелісса Форд, Скотт Кавалейро, Ніл Вайтлі

«Хіт: У пастці софітів» – музичний трилер режисерки Ніколь Дж. Леєр про двох колишніх R&B-зірок, яких через 15 років після гучного розпаду гурту знову зводить разом одержимий шанувальник. Невеа у виконанні акторка Монік Коулман намагається відновити кар'єру після того, як пережила публічну зраду від своєї партнерки Лупіта. Після цього існування дует розпався. Та невдовзі обох жінок викрадає психічно нестабільний музичний продюсер і замикає у студії. Його умова проста й моторошна: вони мають завершити альбом, який так і не записали разом, інакше живими не вийдуть.

Попри трилерну зав'язку, основою фільму стала не стільки історія викрадення, скільки складні стосунки двох колишніх подруг і партнерок. Через флешбеки поступово з'ясовується, що справжня причина розпаду гурту була значно складнішою, ніж вважала Невеа. Критики окремо відзначали хімію між акторками Монік Коулман і Меліссою Форд та те, що найсильніше стрічка працює саме як історія про старі образи, провину і сестринство, а не як класичний трилер про маніяка.

Для Монік Коулман це ще й своєрідне повернення до музичної тематики. Найбільшу популярність акторці принесла роль Тейлор МакКессі у трилогії Disney «Шкільний мюзикл». Цього разу вона не лише виконала головну роль, а й стала виконавчою продюсеркою стрічки. Її партнерка Мелісса Форд також добре знайома з музичною індустрією: до акторської та телевізійної кар'єри вона знімалася у кліпах великих американських виконавців. Для вигаданого дуету Luscious спеціально створили кілька оригінальних R&B-композицій – зокрема One Life, Phoenix та Angel Shot. Оглядачі порівнювали їхнє звучання з раннім Destiny's Child. При цьому Коулман і Форд у музичних сценах не співають самі: вокальні партії записали Кібра Тесфайє та Vaness Alegacy.

• Країна: Україна, Канада
• Режисерка: Дарія Саричева

«Відстань до Незалежності» українсько-канадський документальний фільм режисерки Дарії Саричевої, присвячений 99 дням між проголошенням Незалежності України 24 серпня та всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Стрічка присвячена 35-річчю Незалежності України та розповідає про маловідому роль українців Канади й США у боротьбі за остаточний вихід України з Радянського Союзу.

24 серпня 1991-го Верховна Рада проголосила Незалежність, але її майбутнє ще не було гарантованим. У Києві залишалися радянські війська, Росія погрожувала наслідками, а західні держави не поспішали визнавати нову країну. Все змінив референдум 1 грудня: 90,32% його учасників підтримали Незалежність України. Саме драматичний період між цими двома датами й опинився у центрі картини.

Одні з головних героїв «Відстані до Незалежності» – представники української діаспори з Канади та США, які 1991 року приїхали до України. Вони поширювали демократичні ідеї, спілкувалися з українцями та переконували їх прийти на референдум і проголосувати за Незалежність. Автори показують, що шлях до 1 грудня був не лише справою політиків у Києві: до нього долучалися звичайні люди по обидва боки Атлантики. Особлива цінність документальної стрічки – особисті архіви самих учасників подій, значна частина яких раніше не була відома широкій аудиторії. У фільмі використано кадри перших антирадянських мітингів, зіткнень із силовиками, повсякденного життя пізнього СРСР та свідчення людей, які безпосередньо переживали ті події.

Знімання проходило одночасно в Україні та Канаді. Над проєктом працювали команда історичного проєкту «Реальна історія» Акіма Галімова, українська 435 Films та канадська Be Brave Films. Продюсерами стали Анна Паленчук, Акім Галімов і Христина Шкабар, сценарій написала Ганна Юрловська. Режисерка Дарія Саричева спеціалізується саме на історичній документалістиці. Раніше вона працювала над проєктами «Україна. Повернення своєї історії», «Скарби нації», «Таємниці великих українців» та «Щоденник Монастирського». У новій роботі Саричева також виступила режисеркою монтажу, вибудовуючи 70-хвилинну стрічку як хроніку тих самих 99 днів.

Перший фестивальний показ «Відстані до Незалежності» відбувся 29 серпня цього року на 17-му Одеському міжнародному кінофестивалі, де стрічку включили до програми «Гала-прем'єри». Символічно, що проєкт уперше презентували ще 2025 року також у межах Одеського фестивалю, а завершили саме до 35-річчя Незалежності.

• Країна: США
• Режисер: Дейв Грін
• Актори: Вілл Форте, Лана Кондор, Джон Сіна, Тон Белл, Марта Келлі, Луїс Гузман

«Койот проти Акме» – комедійна суміш художнього кіно та анімації режисера Дейва Гріна, заснована на персонажах знаменитої серії мультфільмів Looney Tunes. У центрі історії – Вайл І. Койот, який у класичних анімаційних стрічках роками намагається впіймати надшвидкого Дорожнього бігуна, використовуючи для цього різноманітні пристрої та пастки вигаданої компанії ACME. Представляти його інтереси береться невдаха-адвокат Кевін Ейвері у виконанні актора Вілла Форте. Разом із племінницею Пейдж, яку зіграла акторка Лана Кондор, він вступає у боротьбу з могутньою корпорацією. Проблема в тому, що адвокатом ACME виявляється його колишній суперник – самовпевнений і безжальний юрист у виконанні титулованого актора Джона Сіни. За абсурдними погонями, вибухами та класичними гегами Looney Tunes ховається цілком доросла сатира на великі корпорації та історія маленького героя, який намагається добитися справедливості.

Основою для сценарію став сатиричний матеріал Coyote v. Acme Ієна Фрейзера  опублікований у The New Yorker 1990 року. У ньому автор у формі справжнього юридичного документа уявив, що Койот вимагає від ACME компенсації за травми, яких зазнав через її небезпечні товари. Режисер Дейв Грін розповідав, що під час роботи орієнтувався не лише на класичні мультфільми Looney Tunes, а й на серйозні судові картини на кшталт «Декілька хороших хлопців» та «Ерін Брокович».

«Койота проти Акме» зняли ще 2022 року з бюджетом приблизно $70 млн. У листопаді 2023-го Warner Bros. Discovery несподівано вирішила взагалі не випускати вже практично готовий фільм та використати його як податкове списання. Рішення спричинило гучний скандал у Голлівуді, особливо тому, що тестові покази стрічки отримували позитивну реакцію. Вілл Форте пізніше називав пережите командою «емоційними американськими гірками». Спочатку творці пишалися результатом, а потім фактично змушені були змиритися з тим, що глядачі його ніколи не побачать.

Команда навіть провела своєрідний «похоронний показ» фільму, вважаючи, що це може бути остання можливість побачити його на великому екрані. Однак історія отримала майже мультяшний фінал: після тривалих переговорів незалежна Ketchup Entertainment у 2025 році придбала права приблизно за $50 млн і повернула «Койота проти Акме» до прокатних планів. Режисер Дейв Грін назвав майбутній реліз «абсолютно сюрреалістичним», а сам шлях стрічки до глядача виявився напрочуд схожим на її сюжет – маленька команда проти величезної корпорації.

• Країна: США
• Режисери: Джон Лассетер, Джо Ранфт
• Актори озвучування: Овен Вілсон, Пол Ньюман, Чіч Марін, Тоні Шелуб, Джо Ранфт, Майкл Кітон, Річард Кайнд, Джеремі Півен

«Тачки» – культовий мультфільм студії Pixar режисерів Джона Лассетера та Джо Ранфта, який повертається на великі екрани до свого 20-річчя. Оригінальна стрічка вийшла у США 9 червня 2006 року і започаткувала одну з найвідоміших анімаційних франшиз студії. За сюжетом, головний герой – молодий і самовпевнений гоночний автомобіль Блискавка МакКвін, який мріє виграти Кубок Поршня та стати великою зіркою автоспорту. Дорогою на вирішальні перегони він випадково опиняється у майже забутому містечку Радіаторний Рай на легендарній трасі Route 66. Знайомство з такими тачками, як Метр, Саллі та колишнім чемпіоном Доком Гадсоном поступово змінює МакКвіна.

Однією з головних особливостей «Тачок» став зірковий акторський склад озвучування. Блискавці МакКвіну голос подарував Овен Вілсон, Дока Гадсона озвучив легендарний Пол Ньюман, а серед інших акторів – Чіч Марін, Тоні Шелуб, Майкл Кітон та Джон Ратценбергер. Для Ньюмана, який сам був великим прихильником автоспорту і професійно брав участь у перегонах, Док Гадсон став однією з останніх кіноролей.

Перші «Тачки» мали великий комерційний успіх. Перша частина зібрала у світовому прокаті $462 млн. Цей факт перетворив історію МакКвіна на повноцінну франшизу. Основна серія Pixar наразі складається з трьох повнометражних мультфільмів: «Тачки» (2006), «Тачки 2» (2011) та «Тачки 3» (2017). Друга частина мала бюджет близько $200 млн і стала найкасовішою у трилогії, заробивши приблизно $559 млн у світі. На «Тачки 3» витратили близько $175 млн, а світова каса склала приблизно $384 млн. Разом три основні фільми зібрали близько $1,4 млрд у світовому прокаті. Окремо всесвіт розширили спінофами «Літачки» (2013) та «Літачки: Вогонь і вода» (2014). Їх створювала вже не Pixar, а DisneyToon Studios. Перший заробив у світі близько $239 млн, другий – понад $151 млн.