Зруйнований Донбас, розорений Шир: як Толкін написав найжорстокішу книгу про повернення з війни

Класичний міф завжди обіцяє героєві повернення додому та цілком заслужений спокій. Джон Рональд Руел Толкін (1892–1973), який вижив у м’ясорубці битви на Соммі, не просто переніс у декорації Середзем’я власний досвід ветерана, позначений окопним брудом і загибеллю друзів, а й цілковито деконструював класичний героїчний епос.

Попри весь казковий антураж, світ, вигаданий Толкіном, рятують не фантастичні лицарі в блискучих обладунках, а надламані, виснажені "маленькі люди", які, подібно до солдатів у траншеях, повсякчас несуть на собі майже нестерпний тягар. Його частиною стає гірке знання: навіть після великої перемоги тріумфатор повертається додому назавжди скаліченим зсередини — причому повертається до оселі, так само навіки понівеченої війною.

Дивовижно, але саме казкар Толкін одним із перших у великій літературі описав посттравматичний стресовий розлад. І зробив це за допомогою надзвичайно потужної метафори: рани Фродо не просто не гояться — щороку, у річницю каліцтва, вони знову завдають маленькому гобітові нестерпного болю. Повна реінтеграція в мирне життя неможлива, стверджує Толкін: насправді Фродо так і не повернувся з війни. І це найстрашніша ціна перемоги.

Взагалі, перечитуючи Толкіна сьогодні, на п’ятому році повномасштабної війни з Росією, щораз не перестаєш дивуватися новим паралелям. Недарма порівняння путінської влади з Мордором уже стало загальним місцем.

Важливо Від злих марсіан до атомної бомби: передбачення та наукові парадокси Герберта Веллса

Нібито споконвічні російські землі Донбасу, які Москва повертає до лона так званого "русского мира", самі росіяни перетворили на випалені пустелі, усіяні мінами й отруєні фосфором на багато поколінь уперед. Так само Саруман залишає після себе чорну пустку: механіка зла завжди спрямована на знищення самого простору для життя.

Саурон у Толкіна прагне не просто захопити територію, а й позбавити народи права на самостійне існування. Так само російська імперська риторика не визнає за Україною окремої історичної суб’єктності. Тому війна точиться не лише за землю, а й за право України бути окремою історією, а не приміткою до чужої.

Уся путінська пропаганда побудована на підміні понять, до якої вдається Саруман: боягузтво він видає за розсудливість, а підкорення — за мир. Напівбожевільні пропагандисти, істоти доволі зловісного вигляду (ніби вони й справді потрапили до нашої реальності зі світу фентезі), так само називають вторгнення порятунком, захоплення — визволенням, а знищення міст — захистом їхніх мешканців.

Та найнезручніша й водночас найцінніша думка Толкіна полягає в тому, що зло не можна пояснити існуванням окремої породи монстрів. Легко зрозуміти, чому російських солдатів називали свого часу "орками", але з погляду моралі це заводить нас на слизьку стежку. Таке порівняння непомітно відтворює логіку самого Мордору: нібито у світі існують якісь сутності без облич, біографій та права вибору. У Толкіна навіть орки — не самостійне творіння зла, а наслідок поневолення. Немає особливого сенсу повторювати: воєнні злочини чинять люди, які, на відміну від тварин (нехай навіть міфічних) завжди мають вибір.

Звісно, я й гадки не мав знецінювати трагедію цієї страшної війни, проводячи паралелі з фентезі, хай навіть ідеться про геніальні книжки Толкіна. Просто війна з Росією, безперечно, має не лише політичний та воєнний, а й міфологічний вимір. У цій війні вирішується, чи має народ право існувати, зберегти своє ім’я, пам’ять, землю та майбутнє.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали у рубриці "Думки" несе автор.

Важливо Майстер меча та психологічної війни: як Роджер Желязни "зламав" фентезі та проклав шлях "Грі престолів"