Росія б'є по Україні, але проблеми накопичуються вже у неї

Фактично без розкачки розпочався міжнародний сезон. Зустрічі міністрів фінансів G20 і лідерів ШОС у Бішкеку окреслили низку сюжетів, які можна накласти на умовні підсумки літа.

Почнемо з найбільш болючого

За підсумками червня я написав такий абзац: «Якщо збережеться інерція та нинішня тактика, до кінця літа Росія завдасть ще щонайменше трьох масованих ударів по Києву і вб'є близько 35–75 людей. Ще 5–25 людей росіяни вб'ють під час проміжних атак. Разом: лише в Києві до 1 вересня Росія вб'є до 100 людей і близько 400 поранить…»

Кількість жертв виявилася такою. Якщо брати суто Київ – за два місяці (липень–серпень) росіяни вбили 81 людину і понад 300 поранили. За даними ООН, у липні 2026 року росіяни вбили в Києві 54 людини і 202 поранили. Загалом липень – найкривавіший місяць за кількістю жертв серед цивільних із весни 2022 року.

Крім цього, в околицях Києва (включно з Броварами, Борисполем…) росіяни за два місяці вбили ще щонайменше 71 людину і близько 180 поранили.

Зокрема, 56 загиблих і понад 150 поранених припадає на три епізоди – Вишневе, Капітанівка та Мила.

Статистика щодо інших регіонів доступна. Загалом росіяни щомісяця вбивають сотні цивільних, зокрема дітей. Найбільшої шкоди завдають ракети та далекобійні дрони. Люди гинуть у глибокому тилу. На другому місці – КАБи. Це головна біда фронтової та прифронтової зони.

Таким чином, є вимірюваний і цілком передбачуваний параметр російських злочинів, який входить у загальну ціну війни для України. Займаючи ту чи іншу позицію, ці цифри треба усвідомлювати.

Серед іншого, це абсолютно прозорий аргумент у спілкуванні з партнерами: затягування з передачею засобів ППО, провисання санкцій та відсутність адекватної допомоги далекобійними засобами обчислюються людськими життями, які можна в загальних рисах передбачити…

Складність сприйняття війни – це постійна зміна фокуса, розрив між тисячами трагедій на людському рівні, рівні конкретної родини (мікро), і загальною ситуацією для країни (макро).

Для кожної людини, яка втратила близьку людину на фронті чи в тилу, втратила дім, аргументи й оцінки загального характеру доноситимуться крізь призму горя. Природно, це впливає. Тим не менш, треба намагатися бачити всю картину або щось максимально близьке до неї…

Що стосується фронту – читаємо у Костянтина Машовця

Перелік тактичних успіхів російської армії достатньо чітко окреслений. Як і відсутність стратегічних зрушень.

Загальним місцем стала констатація того, що було позначено ще навесні: значна тимчасова перевага України в мідлстрайках частково нівельована, водночас росіяни тимчасово захопили лідерство в реактивних дронах і «недорогих» дронах-ракетах під умовною назвою «бандероль».

Російське домінування в балістиці проявляється у мерехтливому режимі: підвезення нової партії перехоплювачів продемонструвало, як цю перевагу можна нівелювати. Додатково окреслено фокус на протидії пусковим установкам і зачистці російських аеродромів. Є успіхи.

Прогноз щодо української балістики до кінця літа не справдився. Тим не менш, і оптимістична, і консервативна оцінки перспектив зводяться до параметра «місяці». Ідеально – якщо ці «місяці» настануть до опалювального сезону в РФ, що стане додатковою мотивацією замислитися. Чекати до розуміння залишилося недовго.

Росіяни всім своїм виглядом показують (зокрема перекидаючи додаткові сили з інших ділянок фронту), що «сво» набуває вигляду фінальної битви за Донбас (Лиман – Слов'янськ – Краматорськ – Дружківка). Після цього нібито можлива певна деескалація

Осінь починається з розстановки: Путін почав ескалацію і явно формує позицію «умовляйте мене».

Тобто віддайте Донбас, а там подивимося. За підсумками вересня буде видно, як у Кремлі оцінюють баланс ризиків/переваг від посилення мобілізації.

Дилеми Москви такі: без нарощування чисельності угруповання за Донбас доведеться воювати щонайменше довго (а щонайбільше – безуспішно) – а це удар по економіці та ризики внутрішньої дестабілізації; своєю чергою мобілізація – це додаткові витрати на тлі спаду і зростання невдоволення. Майже замкнене коло.

Путін заперечує відкриту мобілізацію, а що там буде із прихованою частиною – побачимо у жовтні.

Україна «умовлятиме» його своїми засобами. Західні та інші країни – своїми. Уже пролунали репліки міністра фінансів США Скотта Бессента про те, що жодні прориви у співпраці до завершення війни неможливі. Нарендра Моді також висловився в дусі, що потрібен мир. Це не перша його репліка в такому ключі, не варто її надто переоцінювати. Але тло вона створює. Китай висловився у традиційній «миротворчій» манері.

Певне посилення позиції продемонструвала Німеччина після інциденту з дроном в аеропорту Лейпцига: провину поклали на Росію, тепер символічно висилатимуть «Російський дім». Можливо, за цим послідують якісь вагомі непублічні заходи, але зараз ми про це не знаємо.

Індикатором підсумків літа і водночас прологом нового політичного сезону стануть результати виборів у землі Саксонія-Ангальт уже найближчої неділі, де «Альтернативі для Німеччини» прогнозують високий результат. Інтрига в тому, чи вистачить його для отримання влади – самостійно або в якійсь коаліції.

Прем'єр Іспанії звинуватив Росію, поряд з Ізраїлем, у причетності до організації прориву мігрантів у Сеуту.

Загалом європейська риторика щодо РФ як довгострокової загрози не слабшає, а подекуди посилюється (чому сприяє зростання кількості дрібних атак різного роду в європейських країнах), хоча за літо і не трансформувалася у зміну підходу до союзництва з Україною.

Рейтинги потенційних кандидатів у президенти Франції поки фіксують лідерство Марін Ле Пен…

Тобто тло максимально суперечливе. Окреслюються ризики зміни підходу до підтримки України у 2027 році. З іншого боку, у умовно лояльних до Путіна європейських політиків немає відповіді, як протистояти російській орді, коли/якщо Україну буде винесено за дужки. У домовленості з РФ без підкріплення силою ніхто особливо не вірить…

Удари України по російських НПЗ створили в РФ хронічну бензинову кризу, яка восени може ще погіршитися через необхідність планових ремонтів на заводах. Зростання цін на пальне підштовхує інфляцію

Кампанія проти російської морської логістики на Азові та в Чорному морі створила передумови для напруження у сільському господарстві та довгострокового негативного ефекту у вигляді скорочення посівних площ на 2027 рік.

Плюс (точніше – мінус) маркетплейси та платформна економіка як така.

Плюс нервозність СІБУРу, до якої може додатися нервозність РУСАЛу (про це окремо).

Мінус стабільне електропостачання на окупованих територіях.

І вже прозвучав анонс щодо авіації.

Усе це змусить економічний блок уряду РФ шукати новий баланс на якійсь нижчій базі. Війна в Перській затоці подарувала росіянам пів року, але фундаментальних проблем не зняла. Федеральний і регіональний борг зростає, кубушки тануть, цивільний бізнес у жаху.

З жовтня дорогих росіян очікує низка підвищень тарифів і зборів.

Звідси маніакальне прагнення Путіна повторювати мантру про успіхи на фронті та стабільність в економіці. Серед іншого – це спроба посіяти сумніви на Заході.

Посилення російських ударів по цивільній інфраструктурі в Україні та судноплавству створює проблеми, це факт. Їх не можна недооцінювати, але й звалювати все в одну купу не варто

Попри всі тяготи війни на підконтрольній українському уряду території буде вироблено/вирощено продовольства приблизно на 80+ млн людей. За нинішнього населення близько 25 млн.

Тобто жодного «голоду» не буде, це нісенітниця. Що може бути – це тимчасові збої в логістиці.

У Харкові та області (де можу судити) якихось провалів із забезпеченням я не помітив. Максимально промовистий приклад особисто спостерігав у Києві: у супермаркетах порожніє частина прилавків з овочами та фруктами, водночас зовні цих супермаркетів по периметру стоять лотки малого бізнесу, на яких є все – від «борщового набору» до екзотичних фруктів та ягід. Тобто очевидна відмінність у механізмі постачання. А це означає – все налагодять.

Крупи, макарони, консерви – в наявності. Щодо молочки – ситуативна відсутність деяких брендів, які поповнюються у мерехтливому режимі (сьогодні – немає, завтра приїхала фура – і все є). Бізнес гарантовано перебудується. Може бути дорожче, але буде.

Тож варто підійти раціонально: прикиньте своє споживання, з психіатричною метою зробіть запас (на тиждень, на два – кому як спокійніше/по кишені), тільки оновлюйте його, щоб він не згнив і не прострочився.

З огляду на людожерський підхід Росії, має сенс тримати запас міцності за ліками. Але також – без фанатизму.

Щодо макропроблем (блокада торгівлі, вибивання платників податків) – тут ситуація непроста, але є очевидна логіка. Прем'єр уже анонсував де-факто заморожування всіх видатків, крім соціальних. Тобто про розвиток і заходи підтримки варто тимчасово забути. А ось забезпечити соціалку – це прямий інтерес, зокрема, Європи. Бо страх складної зими в умовах погіршення матеріального становища – це гарантована хвиля біженців.

Я не беруся оцінювати заходи, здатні підтримати економічну стійкість (уже є ціла низка заяв від галузевих асоціацій із конкретними пропозиціями, я не розумію, як їх поєднати), але поки базовий параметр незмінний: Європі на порядок дешевше й безпечніше підтримувати Україну, ніж чіплятися за якісь формальні моменти, створюючи ризик обвалу.

Тож тут буде дуже багато політики, особливо з огляду на виборчий цикл. Уже наочно проявилося, як низка українських телеграм-каналів і ЗМІ (!) паразитували на темі «голоду».

Підсумок

Якщо підсумувати всі фактори, ситуація об'єктивно ставатиме складнішою, однак до осені ані на фронті, ані в тилу росіянам не вдалося створити ґрунт для обвалу України в осяжному майбутньому.

Жертви серед цивільних болючі (неважливо – 5 загиблих чи 100), але в нинішньому масштабі не є фактором воєнної дестабілізації. Вони психологічно дестабілізують тил.

У цю саму точку б'ють «голод», очікування складної зими, нескінченні повітряні тривоги, тортури порушенням сну тощо.

Заходи протидії давно позначені – рутина. Займатися рутиною, вдумливо готуватися, виходячи зі своєї реальної ситуації.

У Росії, попри колективну спробу влади тримати покерфейс, проблеми наростають. Антивоєнна повістка вже існує. Замість «збитого» «Яблука» цю тему намагаються ситуативно підтягнути роскомуністи.

Результати виборів у США, діалог Вашингтона з Пекіном – ми не знаємо, як вони на нас вплинуть. Логіка «вікна можливостей» із листопада (хоча всі закликають не звертати на неї уваги) поки нікуди не поділася.

Реалістичність залежатиме від ситуації на землі та результативності ударів у глиб Росії. Тобто немає підстав говорити, що все звелося до одного – найгіршого – сценарію.

Росія б'є дуже боляче, але отримує у відповідь дедалі сильніше. Імовірність деескалації (щонайменше у секторальному форматі) – не нульова. Тож не варто превентивно загортатися у простирадло і повзти на кладовище.

А ось що варто – так це привчитися категорично не узагальнювати. Прифронтова зона, столиця та більш віддалені регіони проходять війну по-різному. Усередині кожної території є свої серйозні відмінності. Люди старшого віку дивляться на війну під одним кутом. Ті, у кого війна пожирає найпродуктивніші роки або відриває від сім'ї, – під іншим. Думки про майбутнє дітей додають варіацій.

Якщо хтось не збігається з вами на 100% – не треба автоматично ощетинюватися. Головне – у розпізнаванні спільного ворога та спільній посильній йому протидії.

З рештою розберемося.