У Венеції Клуні отримав "Золотого лева" та розкритикував авторитаризм
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F47ffeb4b086706f29ba327398600979e.jpg)
На тлі палких дискусій щодо політики на Венеційському кінофестивалі Джордж Клуні видав власну промову під час вручення йому нагороди “Золотий лев” за видатні досягнення впродовж кар’єри. Голлівудський актор та режисер висловився про роль історій у боротьбі з фашизмом та зростаючим авторитаризмом.
“Історії завжди небезпечні для людей, які торгують страхом, — заявив Клуні зі сцени. — Люди, які бояться книжок, музики та історій, ніколи не бувають героями в історії”.
Його промова пролунала після скандалів навколо фестивалю: організатори спочатку скасували традиційну пресконференцію журі, аго згодом повернули її під тиском понад 200 митців з організації Venice4Palestine. Замість звичайних слів подяки за кар’єру, Клуні вирішив використати трибуну для відвертого заклику:
“Ми живемо у часи, коли люди при владі, люди з найбільшими статками, кажуть нам боятись одне одного. Але ж ми з вами прекрасно все розуміємо, чи не так? Бо історія дає нам уроки. Вона нас чогось вчить. Перші люди, яких авторитарні режими намагаються змусити мовчати, — це не політики. Це журналісти, які ставлять запитання. Це митці, які відмовляються від простих відповідей. Це режисери, письменники, актори… які наполягають на тому, що людина, яку ви ніколи не зустрічали, заслуговує на вашу емпатію”.
Актор визнав обмеження кінематографа, але підкреслив його фундаментальну цінність для суспільства:
“Кіно не зупиняє війни. Воно не знижує інфляцію. Воно не виправляє результати виборів. Але якщо ми все ще можемо сидіти разом у темряві та перейматися долею людей, яких ніколи не зустрічали, я думаю, можливо, з нами все буде гаразд”.
Клуні також згадав унікальну атмосферу Венеції, розбавивши промову фірмовим гумором:
“У цьому місці є щось надзвичайне. Протягом 90 років сюди приїздять люди з країн, які не згодні в політиці, не згодні в релігії. Вони точно не згодні щодо мови, і все ж ми всі тут у Венеції, у цьому соборі, де я пережив свої найдивовижніші моменти — і мав дещо сумнівну поведінку. Гадаю, я б не був близьким другом із деякими з вас, якби не ця сумнівна поведінка. Але ось що я знаю і чого навчився за всі ці роки: ніхто не сміється іншою мовою. Ніхто не плаче іншою мовою. Батьки хвилюються однаково. Діти мріють однаково. Кохання виглядає дивовижно схожим будь-якою мовою, через що важко повірити, що ми настільки різні, як нам постійно кажуть”.
Джерело: The Wrap