Вперше у світі: у США 272-тонні потяги пустили по рухомому плавучому мосту
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F5e60ffb1b79d928304d28700a5eb934e.png)
272-тонні потяги тепер перетинають озеро Вашингтон по плавучому залізничному мосту. Він з’єднує Сіетл і Белв’ю через озеро Вашингтон по міжштатній автомагістралі I-90. Інженерам Sound Transit і WSDOT довелося подолати три основні технічні перешкоди, щоб безпечно експлуатувати потяги вагою 272 тонни на рухомому плавучому бетонному мосту.
Оскільки потяги мають перетинати конструкцію, яка постійно зміщується під впливом вітру та хвиль, інженери роками розробляли безпрецедентні технології, здатні витримати величезну вагу та запобігти катастрофічному сходженню потягів із рейок у воду.
Посилення мосту
Для мільйонів пасажирів, які милуються панорамним видом на гору Рейнір, ця поїздка здається звичайною поїздкою на роботу. Але під підлогою приховано інженерне досягнення, яке межує з науковою фантастикою: перша й єдина пасажирська залізниця на плавучому мосту. Це був мільярдний стрибок у невідомість.
Озеро Вашингтон — це 200-футова западина, вирізана льодовиками, які відступили 16 000 років тому. Його дно вкрите м’яким, схожим на рідкий мул осадом, що робить традиційні опори мосту неможливими. Від 1940 року водії перетинають озеро по масивних бетонних понтонах. Але розмістити важкі сталеві потяги на плавучій автомагістралі, яка перекочується, хитається та зміщується разом із припливами, багато хто вважав прямим шляхом до катастрофи. Наслідком аварії міг стати сход потяга з рейок у крижану воду.
Як реалізували проєкт
Щоб реалізувати те, що керівники проєкту Sound Transit називали “пострілом у Місяць”, інженерам довелося розв’язати три надзвичайно складні проблеми: вагу, рух і електрику. Спочатку — сама фізика маси. За повідомленнями, один потяг, який зупинився, міг просадити міст на вісім дюймів. Щоб запобігти катастрофі, робітники проклали всередині тісних понтонів мільйон футів сталевих тросів і об’єднали десять окремих бетонних блоків в одну жорстку баржу.
“Ми прибрали важкий гравій, використали легкий бетон і настільки сильно стиснули конструкцію мосту за допомогою домкратів, що бетон фактично стиснувся на три дюйми. Але потім виникла проблема самого озера. Рівень води піднімається й опускається на два фути щороку. Вітер і хвилі постійно штовхають міст. Традиційні залізничні колії розламалися б, деформувалися або за кілька днів змусили б колеса зійти з рейок”, — розповіли інженери.
Прорив стався завдяки британському інженеру, який накреслив рішення, використовуючи дерев’яні палички для перемішування кави. Замість жорсткої сталі ділянки колії над деформаційними швами мосту спираються на 43-футові сталеві платформи, встановлені на гнучких сейсмічних опорах. Безперервні рейки згинаються настільки непомітно, що пасажири відчувають лише плавне ковзання над водою.
Моніторинг у реальному часі
Нарешті, інженерам довелося приборкати невидимого вбивцю: блукаючий електричний струм. Електропоїзди пропускають струм. На суші він розсіюється в ґрунті. На озері струм взаємодіє з водою, спричиняючи корозію конструкційної сталі, руйнуючи внутрішню арматуру та обриваючи масивні підводні троси, які утримують міст, закріплений на дні озера.
“Інженери обгорнули 9 000 опорних блоків рейок водонепроникною гумою та занурили сотні металевих “жертовних” анодів. Струм руйнує жертовний метал замість мосту”, — пояснює Interesting Engineering.
Щоб стежити за всім цим, “цифровий двійник” мосту передає дані в реальному часі на комп’ютерні екрани на березі. Датчики щохвилини відстежують навантаження на троси та фіксують глибину занурення понтонів із точністю до десятої частки дюйма. Проєкт відстав від графіка на шість років, але він працює. Коли перший потяг із пасажирами заїхав на перший понтон, вся конструкція просіла лише на один дюйм — значно менше, ніж передбачали навіть найоптимістичніші комп’ютерні моделі.
Джерело: Interesting Engineering