Навіщо Кремлю знадобилися «вибори»: Ейдман про те, як Путін готує велику виставу

Соціолог аналізує три основні аргументи прихильників участі у виборах до Думи та пояснює, чому жоден із них не є переконливим.

У вересні в Росії відбудуться чергові вибори до Держдуми, з яких за рішенням Верховного суду вже виключено єдину антивоєнну партію "Яблуко". Соціолог Ігор Ейдман аналізує три головні аргументи, якими опозиційних виборців переконують все ж таки прийти на дільниці, і пояснює, чому в нинішніх умовах жоден із них не працює, а сама явка стає послугою для Кремля. Публікуємо першу частину його колонки.

Не допомагайте Кремлю

Основні аргументи, які наводять прихильники участі в нинішніх псевдовиборах, можна розділити на три групи.

1. Раптом вдасться провести до Думи якогось справді опозиційного, антивоєнного кандидата, який озвучуватиме там антивоєнні та антипутінські меседжі, виступатиме на захист репресованих тощо.

Шанси на це дорівнюють нулю. У позаминулій Думі було кілька "порушників спокою": Ілля Пономарьов, батько та син Гудкови, Сергій Петров. Усі вони тепер перебувають під слідством і в еміграції. У нинішній Думі таких немає і бути не може. Влада більше не дозволить таким "бунатарям" туди пройти. Там будуть лише свої для Кремля, причому в потрібній пропорції від різних депутатських "бандформувань".

2. Потрібно використовувати вибори для того, щоб потім влаштувати скандал з приводу фальсифікацій. Саме так майстерно вчинив Навальний на виборах 2011 року, коли влада була змушена вдатися до масових фальсифікацій, що в результаті спровокувало протести.

Зараз такий скандал неможливий.

По-перше, у фальсифікаторів з’явилися набагато ефективніші методи, які практично не дають змоги їх викрити. Це насамперед електронне голосування. Не потрібно підкидати бюлетені та переписувати протоколи. Можна просто непомітно накрутити потрібний результат за допомогою електронного голосування.

По-друге, російська влада зараз не так зацікавлена в тому, щоб домогтися якогось надзвичайного результату для "Єдиної Росії". Усі думські партії вже повністю інтегровані в систему влади й підтримують війну. Навіть якби "Єдина Росія" якимось дивом не здобула абсолютної більшості, це практично ні на що не вплинуло б.

А головне, жодні масові протести зараз неможливі (це не 2011 рік). Заарештують і ув’язнять усіх, хто спробує висловити невдоволення, щойно вони відкриють рота.

3. Третій аргумент, який, до речі, наводив ще Ленін, коли більшовики відмовилися від бойкоту виборів до Другої Державної думи: вибори можна використовувати для пропаганди своїх поглядів, для донесення до суспільства своєї позиції.

Але й це сьогодні практично неможливо. Ми бачимо долю "Яблука". Партіям і кандидатам, чия політична позиція не влаштовує владу, просто не дають брати участь у виборах. Їх знімають з виборів, не допускають до засобів масової інформації та позбавляють можливості вести повноцінну агітацію.

Від "Яблука" залишилися, по суті, роги та ноги, окремі кандидати, яких зараз знімають одного за одним. Решта парламентських партій - повністю провоєнні. Розраховувати на те, що їх можна буде використати на виборах для якоїсь антивоєнної чи антиавторитарної пропаганди, не доводиться.

Отже, немає взагалі жодних реальних аргументів на користь участі в цих виборах. Але тоді навіщо нас закликають туди йти?

Щоб зрозуміти це, згадаймо історію провокацій. Чекісти сто років тому створювали в Росії організації на кшталт "Тресту", "Синдикату", які видавали себе за справжні опозиційні підпільні структури всередині Росії. Їхні представники виїжджали до Європи, зустрічалися з емігрантами й переконували їх насамперед, що не треба вживати якихось силових заходів, не треба співпрацювати з європейцями проти більшовицького режиму. Зачекайте. Ще трохи. Ще трішки. Ми самі незабаром повалимо більшовиків. А ви поки що сидіть тихо, не ворушіться і чекайте, поки ми накопичуємо сили.

Отож, сьогодні ми чуємо дуже схожі міркування (навіть від цілком чесних і щирих людей, але не тільки, звісно). Не треба намагатися допомогти Україні перемогти, це не наше завдання, не треба організовувати якийсь силовий опір, давайте ще трохи почекаємо, візьмемо участь у виборах, а там ми їм "покажемо, де раки зимують", прийдемо о 12-й голосувати, і щось зміниться.

Путінському режиму потрібно, щоб ми вдихнули в цей сонний фарс трохи життя, "руху", допомогли йому імітувати якийсь демократичний процес. Путіну потрібно продемонструвати світу: дивіться, у нас демократія, люди активно беруть участь у виборах, сперечаються, голосують, борються.

Не треба йому допомагати.

Я чудово пам’ятаю, як люди стояли в Берліні біля російського посольства у величезній черзі, прийшовши о 12-й годині дня, як закликали багато лідерів емігрантів, на минулі так звані президентські вибори. У результаті німці сприйняли це як активну участь росіян у голосуванні, їхній політичний ентузіазм: кажуть, у Росії виборів немає, а тут стільки людей прийшло, яка величезна черга, скільки зацікавлених виборців. Путін все одно офіційно виграв вибори в Берліні, незважаючи на весь галас, створений опозицією. А російська пропаганда отримала чудову картинку: натовп людей прийшов голосувати, і Путін переміг.

Давайте цього разу не піддаватися на ту саму провокацію. Не треба допомагати путінському режиму створювати видимість політичного процесу. Цей жалюгідний фарс потрібно бойкотувати, висміювати й викривати.

Джерело