Журналістку Ірину Левченко окупанти засудили на 15 років колонії

Ірина Левченко, яка пропрацювала у журналістиці з 1981 року, була викрадена разом із чоловіком Олександром у травні 2023 року в окупованому Мелітополі. Подружжя спочатку утримували разом у підвалах міста, а потім їхні шляхи розділилися. Чоловіка журналістки звільнили у серпні 2024 року, тоді як Ірина продовжила своє поневіряння по російських СІЗО.

Протягом всього періоду ув'язнення Ірину постійно етапували. У липні 2025 року стало відомо, що вона перебуває у слідчому ізоляторі в Донецьку. Наприкінці 2025 року Левченко етапували до Сімферополя в Криму, а у червні 2026 року — до Краснодарського СІЗО, після чого її знову повернули до Донецька. Ці переміщення ще більше ускладнювали отримання інформації про її стан та доступ до допомоги.

Окупаційний «Запорізький обласний суд» «засудив» журналістку до 15 років колонії за звинуваченнями у «шпигунстві». За версією окупантів, Ірина Левченко після початку повномасштабного вторгнення не покинула рідне місто та не відмовилася від українського громадянства. Їй інкримінують зв'язок через Telegram з мешканкою підконтрольної Україні території та передачу відомостей про місця знаходження адміністративних будівель, співробітників органів влади РФ, маршрути пересування особового складу та військової техніки на Запорізькій області.

Окупаційна установа стверджує, що у лютому 2023 року вона передала дані про державні міністерства та відомства РФ, включно із силовими структурами, з адресами та списками співробітників. Також стверджується, що Левченко не видалила ці дані з телефону, що стало нібито доказом її провини. Справу розслідували слідчі ФСБ у режимі повної секретності, а обличчя «судді» на відеозаписі було заблюрено, що вказує на відсутність прозорості.

Після років утримання у російській неволі здоров’я Ірини Левченко підірване, а доступ до ліків та зв’язку з близькими практично відсутній. Про це вказав народний депутат Ярослав Юрчишин, порівнюючи ситуацію з долею Вікторії Рощиної. Наразі триває робота парламентської слідчої комісії з розслідування злочинів Росії проти медіа, метою якої є привернення уваги міжнародної спільноти та звільнення українських медійників.

Ірина Левченко офіційно перебуває у списку цивільних медійників, які перебувають у російському полоні. Її справа є однією з багатьох, що підкреслюють систематичні порушення міжнародного гуманітарного права з боку РФ щодо українських журналістів. Ці дії включають викрадення, незаконні ув'язнення та сфабриковані звинувачення.

Ситуація з Іриною Левченко відображає ширшу тенденцію переслідування журналістів на тимчасово окупованих територіях України. Медійників звинувачують у «шпигунстві» або «екстремізмі», позбавляють свободи та піддають жорстоким умовам утримання. Це створює атмосферу страху та намагається придушити свободу слова в регіонах, які перебувають під російською окупацією.

«Ми довгий час взагалі нічого не знали про її стан. Усе так само, як це було з Вікторією Рощиною. Саме тому ми у парламенті створили слідчу комісію щодо розслідування злочинів Росії проти медіа. Щоб ці дії РФ побачила міжнародна спільнота. Нам критично потрібно змусити світ реагувати на викрадення та вбивства українських медійників, порушення міжнародного гуманітарного права. І в підсумку – звільнити Ірину Левченко та всіх наших медійників», – повідомив Інститут масової інформації (ІМІ), цитуючи Ярослава Юрчишина.

Історія Ірини Левченко – це болісне свідчення про ціну професії журналіста в умовах окупації. Її доля, як і долі багатьох інших українських медійників, вимагає негайного міжнародного втручання та звільнення. Сподівання на справедливість та повернення додому залишаються живими, попри жорстокість системи, що утримує її у полоні.