«Карфаген» і «єдине вікно»: як силовики могли ділити мільйони від шахрайських колцентрів

4 вересня НАБУ та САПоголосили про операцію «Карфаген» — розслідування діяльності ймовірної злочинної організації на чолі з посадовцем Офісу генерального прокурора, причетної, за версією слідства, до прикриття шахрайських колцентрів і легалізації коштів.

Першим затриманим став посадовець ОГП Сергій Кропива — «Канцлер» у матеріалах НАБУ. Слідчі дії проводили у службових приміщеннях Офісу генпрокурора, а також у заступниці генпрокурора Марії Вдовиченко таголови Одеської ОВА Олега Кіпера, який раніше очолював Київську міську прокуратуру.

ОГП проведення слідчих дій у приміщеннях відомства підтвердив.

Однак «Карфаген» відкрив лише одну гілку значно більшої системи кришування колцентрів — прокурорську.

За інформацією джерелZN.UA, в Україні можуть діяти близько двох тисяч шахрайських колцентрів. Понад тисячу з них у цьому середовищі називають «білими». Не тому, що вони працюють законно, а тому, що мають силове прикриття, платять щомісячну «абонплату» й можуть не побоюватися обшуків.

Центри, які не ввійшли до цієї системи, називають «чорними» або «партизанами». Саме вони, за словами співрозмовників ZN.UA, найчастіше стають об’єктами показових обшуків та імітації боротьби з колцентрами.

Тобто закриття таких офісів може бути не лише правоохоронною діяльністю, а й способом прибрати конкурентів тих, хто вже заплатив за захист.

Система тривалий час працювала через так зване «єдине вікно». Кожен із понад тисячі «білих» колцентрів, за даними джерел, платив туди близько 20 тисяч доларів на місяць. Гроші переважно збирали представники імʼям СБУ, після чого їх розподіляли між структурами, причетними до прикриття.

Якщо зазирнути за це «єдине вікно», говорять співрозмовники, там можна побачити представників СБУ, ГУР, Департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції, прокуратури, Фінмону й навіть окремих представників Державної прикордонної служби. Конкретний механізм розподілу грошей і роль представників кожної структури ще потребують перевірки.

Однак навіть приблизний розрахунок показує масштаб можливого ринку. Понад тисяча захищених точок, кожна з яких платила по 20 тисяч доларів, — це понад 20 мільйонів доларів щомісяця. Не «абонплата», а не весь прибуток самих колцентрів і не загальна сума грошей, викрадених у потерпілих, а можлива плата силовикам за безпечну роботу кримінального бізнесу.

За даними джерел, раніше з кожних 20 тисяч доларів три тисячі призначалися представникам прокуратури. Після приходу Руслана Кравченка на посаду генерального прокурора цю частку нібито вирішили підняти до семи тисяч, а загальну «абонплату» — з 20 до 24 тисяч доларів із кожної точки.

Отже, весь обсяг щомісячних платежів міг зрости з понад 20 до понад 24 мільйонів доларів, а частка представників прокуратури — з понад трьох до понад семи мільйонів.

Саме цей перерозподіл, за версією джерел, міг порушити усталений баланс. Нові вимоги не влаштували частину власників колцентрів та, можливо, інших учасників системи. Хтось із них міг передати НАБУ інформацію, яка допомогла антикорупційним органам вийти на прокурорську гілку. Та сама «жадібність фраєра згубила».

У записах «Канцлер» описує масштаб системи, яку вже вибудував «шеф»: «Прикольно, какую империю шеф сделал».

НАБУ зазначає, що «шеф» раніше очолював Державну податкову службу, а після звільнення зберіг там вплив. Ці маркери збігаються з біографією Руслана Кравченка, однак його прізвища НАБУ не називає і про підозру генпрокурору не повідомляло.

Водночас західні партнери давно сигналізували українській владі про масштаб проблеми: колцентри з України ошукували громадян ЄС на десятки мільйонів євро, а в одному з описаних міжнародними дослідниками випадків ЄС і Велика Британія прямо вимагали від українських правоохоронців закрити такий офіс. Приблизно за три-чотири тижні до публічної фази «Карфагена» силовики зрозуміли, що НАБУ працює над темою колцентрів.

За інформацією джерел ZN.UA, після цього відбулася нарада за участю президента, на якій заговорили про необхідність закривати шахрайські офіси. Одним із тих, хто отримав відповідне завдання, був виконуючий обов’язки голови СБУ Олександр Поклад.

Після цього почалася розрахована на публічний ефект кампанія, яка мала продемонструвати суспільству активну боротьбу з колцентрами. 12 серпня Нацполіція повідомила про 411 обшуків і припинення роботи 94 шахрайських офісів.

У записах «Карфагена» Кропива також обговорює, як закривати приблизно по десять центрів на тиждень і добре висвітлювати цю роботу.

За версією слідства, метою таких обшуків не завжди було припинення діяльності колцентрів. «Канцлер» міг допомагати одним учасникам ринку й використовувати правоохоронні можливості проти інших, створюючи водночас картинку системної боротьби зі злочинністю в цій сфері.

Увечері 1 вересня президент Володимир Зеленський заявив, що в Україні потрібно «повністю закінчувати» із шахрайськими колцентрами, а вже наступного дня направив до Верховної Ради відповідні законопроєкти. Така швидкість реакції дає підстави припустити, що влада вже знала про наближення публічної фази розслідування.

Одним із можливих джерел такого сигналу могли бути цифрові сліди в державних реєстрах, однак підтверджень цього наразі немає.

Отже, заява президента й терміново внесені законопроєкти були не початком боротьби з колцентрами, а завершенням превентивної реакції влади на розслідування, яке вже розгорталося.

Спочатку силовики зрозуміли, що НАБУ працює над цією темою, потім розпочали кампанію масових обшуків, після цього з’явилися заяви Зеленського та законодавчі ініціативи — і лише тоді НАБУ вийшло в публічну фазу операції.
Тепер головне питання — чи піде НАБУ далі прокурорської гілки: до СБУ та інших учасників «єдиного вікна». І чи зможе пройти цей шлях без витоків і силового тиску.

Адже йдеться про те, чи перетворила частина державної правоохоронної системи боротьбу зі злочинністю на платну послугу для самої злочинності — закриваючи одні центри, захищаючи інші й заробляючи на цьому мільйони.