"Тишком-нишком": концерт, на якому пісні Миколи Бровченка зазвучать по-новому

Проєкт «Тишком-нишком» - це вісім пісень у восьми різних жанрах, живе виконання впереміш зі спокійним стендапом-розмовою, і два герої, які довго йшли до цієї сцени різними шляхами. Микола Бровченко - знаний поет, лібретист, рекламіст і перекладач, для якого «Тишком-нишком» стане композиторським дебютом: пісні, що роками лежали «на горищі», нарешті побачать світло. Тетяна Гончарова — співачка, яка вміє зникати з музики на роки й повертатися знову, бо, за її словами, просто не може не співати. Їх звела докупи одна людина - композитор Сергій Круценко, якого не стало у 2023-му. Саме з бажання вшанувати його пам'ять почалася історія, де під дві гітари народився цей проєкт, реалізований за підтримки Українського культурного фонду.

За музичну частину відповідає команда під орудою Костянтина Іоненка — одного з найвідоміших українських саунд-продюсерів. За словами Гончарової, у складі немає жодної прохідної людини: піаніст Олег Богуш, Роман Яковчук на ударних і Олександр Леонов на гітарі.

Що вийде, коли поет уперше стає композитором, а співачка називає його пісні «своїми дітьми»? Про пісню на соціальному й нейробіологічному рівнях, про ШІ як дзеркало наших музичних звичок, про сцену без страху й про те, як почати нове, коли здається, що вже пізно, - у двох відвертих розмовах з Миколою Бровченко і Тетяною Гончаровою нижче. А почути все наживо можна 18 вересня — концерт відбудеться в рамках «Книжкової країни» на ВДНГ.

Микола Бровченко

Уявіть, що вам треба пояснити незнайомцю на вулиці, хто ви, за 10 секунд. Що скажете?

По-перше, я зовсім не здивуюся: я людина практично непублічна, залаштункова. На Хрещатику, 26 здебільшого був «заекранним», у рекламній галузі — за анонімними бордами і роликами, у пісенному світі — переважно «автор слів», далеко не фронтмен. Тому скажу, напевно: «Попустіться, друже. Будьмо знайомі — Микола. Генератор смислів, іноді музослів». Ну, а далі вже від незнайомця залежить. Хтось скаже: «Поняв. Дасвідання», а хтось зацікавиться: «Ось ви-то мені і треба…» І, погодьтеся, другий варіант значно цікавіший.

У вас за плечима реклама, телебачення, лібрето, мюзикли, пісні. Є професія, у якій ви так і не спробували себе, але дуже кортить?

Я спробував ще професії художника-оформлювача, сторожа, оператора й кілька не менш престижних — було всяке. А от чого справді кортить — попри давнє захоплення сонграйтерством — то це власна студія й роль саундпродюсера. Ну, і музичну грамоту паралельно опанувати, врешті. 

Що таке «Тишком нишком»? Розкажіть коротко, про що цей проєкт.

«Тишком-нишком» виник із задуму кількох людей бути почутими «на відстані подиху». Драйвером стала співачка Таня Гончарова, яка обрала всі пісні проєкту — шість мого авторства і ще дві на мої тексти, музику до яких написав геніальний Сергій Круценко, що три роки тому несподівано пішов за обрій. За реалізацію взялися продюсери Лілія і Кирило Млинаричі та музиканти під орудою Костянтина Іоненка. Ми хочемо, щоб нас почули «на відстані подиху» — і поділитися залаштунковими історіями про Пісню, поєднавши живі номери зі спокійним стендапом-розмовою.

Ви багато працюєте з ШІ як з інструментом. Не боїтеся, що років за п'ять машина писатиме пісні не гірше за вас?

Якщо коротко — не боюся. Хоча вже зараз ШІ іноді змушує реальних музикантів зніяковіло чухати потилицю: буває настільки філігранно, що аж нудить — кажу це, звісно, з певною іронією. Він щодня вчиться на всьому, що людство створило за часи звукозапису, і скоро не відрізнятиметься від композиторів-аранжувальників середньої руки — принаймні за рухом ідей. Адже і людина-творець мислить схоже: відбирає з памʼяті й досвіду суттєве і зʼєднує у новому творі. Відрізняє нас поки лише момент пережитих відчуттів, емоційного досвіду, якого у ШІ бути не може за визначенням — хоча він уже вчиться імітувати й це. Для мене ж ШІ став помічним інструментом: створюю демо треків, щоб швидше доносити ідеї до живих виконавців і бачити реакції.

Для кого цей концерт? Кому варто прийти?

Тим, кому зараз не потрібен стадіон із ліхтариками для підживлення підсілих акумуляторів, а хочеться спокійнішої енергетики для відновлення. Тим, хто хоче не лише почути живе виконання, а й зазирнути з автором за лаштунки — побувати на маленькому сеансі магії, а потім дізнатися, як саме вона працює. 

Тетяна Гончарова

Ви успішна маркетинг-директорка, очолювали напрями в компаніях COMFY, Allo, Kovalska. В музиці маєте успішний джазовий Goncharova Project, робите професійні проєкти з професійними музикантами. Як вам вдається поєднувати кар'єру в музиці та маркетингу?

Я зрозуміла просту річ: якщо в тобі справді є талант, ти все одно не зупинишся. Можеш відійти на рік, на п'ять — але повертатимешся. Я як птах: не співаю — і щось із крилами стає не те, а співаю — живу, дихаю. Цей рік почався дуже важко: у січні на фронті загинула близька мені людина, і я кілька місяців не розуміла, як зібрати себе заново. Заявку на «Тишком-нишком» ми підготували ще до того — коли я сама майже нічого не могла, наш виконавчий продюсер Кирило Млинарич довів її до кінця і подав до УКФ, а згодом сам пішов до ЗСУ. І от навесні, коли думаєш «та ну його все, скільки можна цих ударів», приходить звістка: ми отримали грант. Для мене це було як простягнута рука. Якщо держава повірила у твій проєкт — треба піднімати дупу і щось робити. «Тишком-нишком» прийшов саме тоді, коли був мені дуже потрібен.

Як ви познайомилися з Миколою Бровченком?

На Миколу я вийшла сама — у мене взагалі звичка знайомитися з людьми через Facebook. Це був 2023-й, невдовзі після того, як пішов із життя Сергій Круценко: я товаришувала з ним останні роки, Микола теж добре його знав і багато з ним працював. Із цієї спільної втрати фактично й почалося наше спілкування. Згодом були «терасники» у Вови Шерстюка, бас-гітариста Kozak System: збиралися в Гостомелі, брали гітари, співали, шукали тональності. І якось Микола дуже сором'язливо почав награвати власні пісні — а я вже: «Боже, хочу співати цю! І цю теж!» А якщо ширше — все почалося із Сергія. Мені подобається думати, що він десь звідти продовжує зводити дотичних до нього людей. У «Тишком-нишком» звучатиме і його музика — тому для мене це коло не розірвалося. 

Як збиралася музична команда проєкту?

Хороші сесійні музиканти сьогодні страшенно зайняті, тож із Костею Іоненком нам просто пощастило. Вийшла смішна історія: наша продюсерка Лілія Млинарич почала його інтригувати — є, мовляв, одна співачка, то співає, то зникає на роки… А коли назвала мене, Костя відповів: «Господи, так я ж її 10 років знаю» — ще у 2016-му він грав зі мною на Alfa Jazz і записував мій альбом. Ми сказали: ти саунд-продюсер, ми тобі довіряємо, приведи своїх людей. І він зібрав склад, де немає жодної прохідної людини. А ще завдяки проєкту вперше особисто зійшлися Костя і Микола — як пазли. Так і збираються хороші команди: знаходиш сильних людей, довіряєш їм — і починається магія.

Є пісня, яку ви мрієте колись заспівати, але поки не наважуєтесь?

Є така пісня — «The Windmills of Your Mind», українською «Колесо пам'яті». Світовий хіт на музику Мішеля Леграна, який свого часу співали Стінг і Барбра Стрейзанд. Микола зробив дуже красивий український переклад — упіймав не просто слова, а саму інтонацію. Я би залюбки її заспівала: там багата, складна мелодія, і за змістом вона мені сьогодні дуже близька. Поки це мрія, що лежить на полиці — для неї мають зійтися правильний час, правильний концерт і правильний внутрішній стан. Але колись буде. 

Що б ви порадили людині, яка боїться почати щось нове, бо думає, що вже пізно?

Ми всі боїмося починати нове. І не треба чекати, поки страх зникне — важливо, щоб бажання стало сильнішим за нього. Як казав Сергій Круценко, люди різні, як квіти, і мотивація в кожного своя: гроші, творчість, бажання щось довести собі. Але для руху потрібні три речі: мотивація, точка опори і точка зборки. А перешкоди будуть завжди — минулого тижня ми презентували на «1000весна» проєкт «Полуднева спека», хотіли фінансування і не отримали. Трохи засмутилися, але це не причина складати крила: не дали тут — шукатимемо далі. Тому знайдіть те, чого хочете сильніше, ніж боїтеся, свою точку опори — і рухайтеся.

Уявіть, що треба переконати друга піти на «Тишком-нишком», а він каже: «Та ну, камерний концерт, нудьга». Ваш аргумент? В кінець

Я б, чесно кажучи, навіть не стала переконувати. Ми всі живемо у своїх бульбашках, і в моїй камерний концерт — точно не синонім «нудьги». Навпаки: останні п'ять-сім років, поки я музично мовчала, друзі постійно питали: «Ну коли вже буде твій концерт?» Мені здається, сьогодні є особливий запит саме на такий формат — душевний і спокійний, коли не треба, щоб тебе оглушили децибелами, а можна просто посидіти, послухати й щось відчути. І дуже влучно, що «Тишком-нишком» відбуватиметься на «Книжковій країні»: можна прийти по книжки, підтримати українських видавців — і потрапити на маленький атмосферний концерт. Книжки, музика і можливість хоча б ненадовго видихнути. 

Коли: 18 вересня, 19.00, 

Де: «Книжкова Країна», ВДНГ.