Три століття брехні про Мазепу: чому Росія перетворила державника на "зрадника"

На щастя, сьогодні ми бачимо блискучого європейського політика, архітектора барокової нації, який пішов на відчайдушний, але юридично бездоганний крок заради порятунку своєї держави від поглинання. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чи мав право Іван Мазепа укладати угоду зі Швецією повз волю Петра І?

Іван Мазепа був типовим ренесансним правителем, "князем" (principe) у макіавеллівському сенсі цього слова. Тобто він правив не за середньовічними релігійними догмами, а за принципами реальної політики (Realpolitik) епохи Відродження. Цей гетьман був прагматичним, керувався більше вигодою держави, а не мораллю, та поєднував абсолютну політичну хитрість із військовою силою задля збереження влади.

Молоді роки Мазепа провів у Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах, де вивчав артилерійську справу та європейську дипломатію, формуючи свій модерний світогляд. Він був меценатом, який фінансував будівництво десятків храмів у стилі бароко, перетворюючи свою країну на візуально органічну частину Західної Європи. Для європейських еліт того часу Мазепа був рівним, легітимним правителем великої території, хоч і підлеглим Московського царства.

На жаль, долю гетьмана відчутно змінили події Північної війни 1700 – 1721 років. Британський посланець у Москві Чарльз Вітворт у своїх депешах до Лондона чітко фіксував низку подій (як-от відправляння козаків на будівництво російських фортець, надмірні побори, і постої московських військ у будинках місцевих з об'їданнями та грабунками) які свідчили про наростання напруги між Петром І та Мазепою. Російський цар систематично порушував автономні права козацької держави, перетворюючи її ресурси на паливо для своєї імперської машини.

Ключовий момент стався у 1707 році на військовій раді у Жовкві. Коли Мазепа попросив у Петра І військової допомоги для захисту своїх земель від наступу шведів та поляків, цар відповів брутальною відмовою. За європейським феодальним правом, яке брало початок ще з Середньовіччя, договір між сюзереном (царем) і васалом (гетьманом) був двостороннім, і якщо сюзерен відмовлявся захищати свого васала, васал мав повне юридичне та моральне право розірвати угоду і шукати нового протектора. Саме це і зробив Мазепа, уклавши союз із королем Швеції Карлом XII.

Шведські джерела, зокрема щоденники камергера Карла XII Густава Адлерфельта, підтверджують, що союз між Швецією та Україною розглядали у Стокгольмі як повноцінний міждержавний договір. Шведи гарантували незалежність України від Московського царства. Це була класична європейська дипломатія балансу сил, а не "підступна зрада", як це пізніше змалює російська пропаганда.

Міфи про гетьмана Івана Мазепу, і чому їх так багато: дивіться відео _BAKAI

Як росіяни створювали міф про Мазепу та чому так боялися правди?

Росіяни згодом витратили неймовірну кількість зусиль на демонізацію Івана Мазепи. Чому? Бо той створив екзистенційну загрозу для самого концепту Російської імперії, що саме тоді народжувалася. Перехід Мазепи на бік Карла XII ледь не знищив плани Петра І щодо прорубування "вікна в Європу" та домінування у Балтії.

Реакція Петра була безпрецедентною за жорстокістю та інформаційним супроводом. Знищення гетьманської столиці Батурина у листопаді 1708 року стало актом державного тероризму, який шокував Європу. Західноєвропейські газети того часу, зокрема французька Mercure Historique et Politique та британська The London Gazette, публікували жахливі реляції про те, як московські війська вирізали все населення міста з жінками та дітьми. Преса називала ці дії варварством, негідним цивілізованої держави.

Щоб виправдати цей терор і запобігти подальшим повстанням, Петро І запустив потужну пропагандистську кампанію. Росіяни вигадали "Орден Юди", а православна церква, яка на той час вже була майже повністю підпорядкована царю, проголосила Мазепі анафему. Звісно, та не мала жодного канонічного чи теологічного підґрунтя, а була лише політичним інструментом, актом психологічного насильства над нацією, покликаним стерти з пам'яті саму ідею незалежності. Та тривалість застосування способу зробило його дієвим – Росія перетворила Мазепу на чудовисько.

Це мало вплив і за межами контрольованих росіянами земель – без доступу до правди, у Західній Європі завдяки художній літературі образ Івана Мазепи романтизували до бунтівника. До прикладу, видатний мислитель французького Просвітництва Вольтер у своїй праці "Історія Карла XII" 1731 року присвятив козакам кілька сторінок, де написав знамениту фразу: "Україна завжди прагнула бути вільною". При цьому самого Мазепу Вольтер змалював не стільки мудрим і далекоглядним стратегом, скільки палкою, відважною та ображеною на царя людиною, яка шукала порятунку для своєї країни у союзі зі шведським королем.

Навіть у XIX столітті постать Мазепи захоплювала уяву європейських романтиків, але вже бе такого помітного впливу пропаганди Росії. Лорд Байрон у 1819 році написав поему "Мазепа", де гетьман постає як незламний герой, що перемагає долю. Віктор Гюго у 1829 році також присвятив йому поему, вбачаючи у Мазепі символ нескореного духу. Європейські романтики часто фокусувалися на легенді про молодість гетьмана, зокрема на історії з прив'язуванням до дикого коня, але глибинний сенс їхніх творів полягав у визнанні права Мазепи на бунт проти тиранії.

Усе найважливіше про Івана Мазепу та його діяльність: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Сучасний погляд: як винесли вирок російським міфам про Мазепу?

До 2026 року глобальна історична наука вже зробила остаточні висновки. Провідні університети світу, від Гарварду та Єля до Оксфорда й Сорбонни, розглядають події 1708 – 1709 років не через призму російських імперських наративів, а на основі об'єктивного аналізу міжнародних відносин початку XVIII століття. Сучасні західні історики, такі як Норман Дейвіс та Тімоті Снайдер, у своїх фундаментальних працях з історії Східної Європи чітко артикулюють, що дії Мазепи були легітимною спробою зберегти державність у мовах геополітичного тиску.

Дослідження німецьких, шведських та британських архівів, проведені західними науковцями (зокрема, фундаментальні праці Теодора Маківа, видані англійською та німецькою мовами), довели, що Іван Мазепа вів складну дипломатичну гру, метою якої було створення незалежного князівства під протекцією європейських держав, що гарантувало б захист від поглинання Росією. Його поразка під Полтавою у 1709 році стала трагедією не лише для нашого народу, але й для всієї Європи, оскільки відкрила шлях до багатовікової російської експансії на Захід.

Та все ж три століття брехні – це багато. Навіть у наші дні іноді доводиться чути відлуння імперських стереотипів у деяких книгах чи публікаціях, де Україну досі помилково розглядають через призму "спільної історії" з Росією. Російська ідеологема про "зрадника Мазепу", яку століттями вбивали у голови через релігійні анафеми та державну пропаганду, глибоко вкорінилася в інформаційному просторі.

Але навіть найпотужніша імперська пропаганда безсила перед фактами. Іван Мазепа повертається на сторінки світової історії не як міфологізований "зрадник", а як видатний державний діяч, архітектор нації, європейський інтелектуал і політик, чия єдина провина полягала у тому, що він любив свободу своєї батьківщини більше, ніж прихильність іноземного тирана. Історія, очищена від імперського пилу, нарешті розставила все на свої місця.