Павло Шилько - про 30 років на радіо, феномен Пивоварова, майбутнє YUNA та TikTok-хіти

Він, мабуть, єдиний радійник, чиє робоче імʼя - DJ Паша - стало народним титулом. Страшно сказати, але відомий всім ведучий та шоумен Павло Шилько працює в цій сфері вже 30 років. Причому радіо було для нього лише стартом - за ці роки він встиг двічі провести конкурс "Євробачення", написати купу книжок і створити та стати генеральним продюсером музичної премії YUNA. 

Про те, як він збирається відмічати творчий ювілей, скільки годин у його особистій добі, про відчуття себе як секс-символа і про те, з яких інгредієнтів складається пісенний хіт, Павло Шилько розповів в інтервʼю Коротко про. 

А ще спеціально для нас він передбачив, які три хіти потраплять в номінацію "Найкращі пісні" на майбутній YUNA-2027. 

Вчителями були англомовні діджеї на касетах 

- Цього року музичне радіо відзначає 120 років (у 1906-му відбулася перша радіопередача с музикальною трансляцією). Запитання тобі як людині, яка відмічає 30 років роботи на радіо: як воно змінюється нині і скільки йому залишилося жити?

- Думаю, радіо буде жити доти, доки люди їздитимуть на автівках. Коли ми у 1996-му починали, то відслідковували, де слухають радіо, і були часи, коли 90% слухання припадало на офіси та квартири. Далі показник ставав все меншим, і десь з 2013 року слухання радіо на 90% перейшло в автівки. І нині, незважаючи на те, що всі мають усілякі "спотіфаї-шматифаї", все одно в авто слухають радіо, бо на платформах музику треба добирати. І навіть якщо ти підбір ставиш на рандом, потім все рівно "перескіпуєш". 

А радіо тобі не тільки музику підкидає, а ще дає якусь інформацію чи жартик і поєднує все. Я в таксі часто їжджу і десь раз на 15 поїздок зустрічаю людину, яка слухає щось своє. А у 14 випадках звучить радіо. Це на відміну від традиційного телебачення, яке існує в якійсь іншій реальності, бо весь ТБ-контент зараз всі споживають через платформи та соцмережі. Тож про щасливу долю ТБ я не впевнений, а от радіо, думаю, ще буде довго жити.

- У тебе на радіо були вчителі? Адже ти прийшов туди зовсім жовторотиком.

- Ментором був для мене Ярослав Черненький, він же Слава Говорун. Він не стільки вчив мене вести програми, скільки дарував дорослий досвід, бо мені на момент нашої зустрічі було 19, а йому 38.

Ну і друге: власником "Гала Радіо" був американець Джозеф, і він мені, тільки-но я там зʼявився, надавав касет з роботою американських радіостанцій Z100 New York, Kiss FM, Capital FM in London - я їх всі переслухав і на тому матеріалі почав формувати свій стиль, щоб він був напівнаш, а напів - щось фірмове. Я з тих касет вчився, як подавати інформацію, з чого починати і чим закінчувати ефіри, як говорити про пісні й про те, що в країні чи місті коїться. Тобто я б сказав, що моїми вчителями були всі ті англомовні діджеї на касетах.

- Щодо англійської... Ти вчився у виші на престижній спеціальності, але чомусь пішов у діджеї. Ти не хотів йти у школу англійську викладати чи що? 

- Я і не збирався бути вчителем, бо закінчив інститут як перекладач іспанської та англійської мов. Але знав, що і переклад не буде моїм основним видом діяльності,  просто розумів, що мови мені знадобляться.

А на другому курсі я потрапив на радіо, і це не була випадковість, бо музика зі мною була з дитинства. Мій батько був фанатом музики - я слухав з ним на "бобінах" Чака Бері, Елвіса, Led Zeppelin, ну і, звичайно, The Beatles. Памʼятаю, коли я пізніше послухав повний варіант пісень "Бітлз" на касетах, то був здивований, бо на "бобінах" пісні були трохи обрізані й склеєні.

У мене ще в школі з'явилася власна колекція касет та вінілу - я вже тоді був упакований по повній програмі. Крім того, я мав колекцію різних музичних журналів і ксерокопії важливих, на мій погляд, статей про музику. У 11-му класі я майже повністю вивчив слова Jesus Christ Superstar, бо був страшенним фанатом того мюзиклу. Ну а крім того, я в старших класах грав у КВК, поставив виставу "Різдвяна ніч" і мав великий досвід виступів на сцені. І все це в купі - любов до музики, знання мов та досвід ведення концертів - логічно привело мене на радіо.

- Яку першу музичну композицію ти поставив у прямому ефірі на радіо? 

- Коли я їхав на першу зміну, то всю дорогу думав, що мені поставити і як звернутися до людей. Вирішив, що почну з того, що скажу всім "Привіт!". А однією з улюблених пісень того періоду для мене була Hello Лайонела Річі - саме її я і поставив. Але цьому ще передувала історія, яка вплинула на вибір пісні: разом зі мною у гуртожитку мешкав мій друг-музикант, і йому дуже подобалася Hello. Він її "знімав" (грав на слух, без нот. – Ред.), бо хотів співати, а до мене постійно чіплявся з питанням, що там за слова. А тоді ж інтернету ще не було, тож я все відслухав і виписав на папірець повний текст, ну і після цього вже сам міг співати її зі сцени.

 - А ти сам співаєш?

- Ні. Але є такий жанр - декламація, і з ним я іноді потрапляю в цікаві культурні проєкти. Раджу послухати нашу колаборацію з Артемом Пивоваровим - ми записали разом композицію "Арфами, арфами…" на слова Павла Тичини для проєкту "Твої Вірші. Мої Ноти". В ній я читаю поезію класика, Артем співає, а піаніст Євген Хмара грає на фортепіано. 

"Тоді я себе точно відчував секс-символом, але то було діло молоде"

- Твій тембр голосу - це просто зваба для жінок. Ти колись його використовував в цьому напрямку? Бо жінки ж вухами люблять.

- Я це знаю (посміхається). Колись у 1997 році у мене був тур по 30 містах України, де я був ведучим великих концертів. Проєкт був масштабний - я тоді вперше всю Україну побачив. В рамках тих концертів виступали "Плач Єремії" та "Океан Ельзи", який тоді ще тільки починав, їх ніхто майже не знав. Ну і там до мене була велика увага дівчат. От тоді я себе точно відчував секс-символом, але то було діло молоде. Ну і в подальшому в інформації ЗМІ спливали іноді причислення мене до "секс-символів" у шоу-бізнесі, але з віком мене цей титул перестав цікавити взагалі. 

- Хотіла б я якось з тобою зустрітися у твій розважальний період. 

- Тут усе просто, треба прийти на моє шоу "Битва імен" (концертний формат хіт-параду Павла Шилька. - Авт.), і там я саме такий. У нас "Битви імен" відбуваються у Києві щомісяця, а 9 вересня відбудеться ювілейний 45-й епізод, який об’єднає на одній сцені три культові імена, що визначили звучання різних поколінь: Nirvana, Depeche Mode та INXS. Хіти цих легенд прозвучать у виконанні українських музикантів. Це шоу має особливу атмосферу, дуже його люблю, тож приходьте у Pepper's Club.

- Твоя любов до строгих костюмів, яка робить тебе закритим та таємничим, вона звідки? Ніколи не бачила тебе в іншому одязі.

-  Я себе в костюмах комфортно почуваю - це як доповнення мене. Останнім часом я на костюми-трійки перейшов - чомусь сильно полюбив їх. Але номером один за комфортом для мене є смокінг, а ще тенісний спортивний одяг. Кежуал я дуже рідко ношу - якось воно мені не дуже. Тобто або спортивне щось зовсім, або костюм.

- І скільки вдома маєш смокінгів у шафі?

- Смокінгів всього п'ять, мабуть, а костюмів купа. Є там такі, які залишаються у шафі вже багато років - це італійські костюми, дуже гарні і з історією, в них можна й зараз на людях з'являтися. А якщо костюми з піджаками брати, то їх, думаю, більше трьох десятків.  

- А є якийсь костюм із цікавою історією? 

- У мене є штани з історію. Я їх спеціально зберіг. У 2006 році я мав такий непростий період, що набрав велику вагу. Я важив 106 кг, тому штани були 56-го розміру. Але й вони важко на мені застібалися, тому я зверху їх гольфом прикривав. А коли я схуд, то ці штани вирішив залишити як антиеталон, щоб ні в якому разі більше до такого не дійти.

- А з якої причини ти так погладшав?  

- Це було після "Євробачення" у 2005 році (Павло Шилько працював ведучим 50-го пісенного конкурсу, що проходив у Києві. - Авт.). У мене була якась напівхандра. Окрім того, було багато ранкових ефірів та додаткової роботи, тобто я їв зранку і потім вже ввечері наїдався. При цьому сну нормального не мав, тобто метаболізм не працював. Ну і якось я від цього роздувся (посміхається). 

- А зараз ти, як на мене, занадто худий. Що ти для цього робиш?

- Я останні три роки знаходжуся в одній вазі. Я більше спорту додав до життя, ну і харчування збалансоване. Хоча їм дуже багато - шість разів на день їм і вживаю приблизно 2800 калорій. Але при цьому я щодня займаюся спортом і багато рухаюся. 10 000 кроків у мене є щодня, а буває і більше. 

- Ніколи б не подумала, що ти такий спортивний.

- Я, як аматор, дуже давно тенісом займаюсь. Грав на багатьох любительських турнірах, маю дофіга медалей. А от коментую теніс я професійно, бо добре в ньому розбираюся. Три роки тому написав книжку про кар'єру легендарного тенісиста Роджера Федерера під назвою Maestro FoRever. Вона вийшла англійською мовою, і ми весь наклад розіграли на різних аукціонах, тож, мабуть, ще тираж надрукуємо.

- Ти насправді купу книжок вже встиг написати. 

- Декілька. Першою, ще у 2002 році, у мене вийшов курс англійської мови English with DJ Pasha, присвячений моїй авторській методиці вивчення англійської мови. Потім була книжка про радіо "Гала - це життя" у 2003-му. Потім було дві розважальні книжки: "Ой-кью тест" та "Енциклопедія гарного настрою". Ну і в жовтні я збираюся презентувати навчальну книгу Fingertips, українською вона перекладається як "На долоні" - мова там про креативний тайм-менеджмент. 

- У тебе якась абсолютно нелюдська працездатність. Постає запитання: скільки маєш годин у добі?

- Ну я просто напрацював багато схем, як то робити. Якщо коротко, воно все вміщується у моїй книжці про п'ять пальців (Fingertips. - Авт.). Там детально вже розписано, як ці речі працюють, є прості поради, як за день зробити багато і не втомитися.

Найголовніше - спіймати себе на піку якоїсь справи. Це як пари в університеті - за дві години ти маєш щось довести до максимуму. А якщо ти не досяг цілі й далі продовжуєш з цим проєктом довбатися, результату не буде, бо мозок втомлюється. А якщо змінити напрямок роботи свого мозку, переключитися на іншу справу, то він починає сприймати це як щось новеньке, і йому легше. І коли ти так робиш, то набагато більше встигаєш. 

"У кінці 90-х, якщо на радіо твою музику не брали, то ти труп"

- До 1996 року в Україні не було комерційного шоу-бізнесу. Він почав формуватися саме в той момент, коли ти прийшов на радіо. Ти починався й багато артистів тоді починалися. Як ви формували свої стосунки, чи розуміли, що шоу-бізнес може принести великі гроші?

- Ну, про гроші тоді взагалі ніхто не думав абсолютно, тоді артисти українські мріяли про ротації. Зараз ти можеш запустити розкрутку свого продукту через власні  соцмережі, а в кінці 90-х, якщо на радіо тебе не брали - то ти труп, ти нікому не потрібен. Можна було, звичайно, кліп зняти та по тєліку пустити, але це великі гроші. Тому радіо - це був єдиний доступний для багатьох артистів вихід "у космос". 

Я тоді дуже "топив" за українську музику, але не так багато ми її ставили, бо у нас було розуміння звукової картинки. І коли звучала фірмова річ, а потім ти ставив українську композицію, то балансу не було, бо по картинці та по продакшену вона ніяка. У нас тоді дуже мало було якісних студій, і записати пісню в аналогових дорогезних умовах нашим артистам було важко.

Тому, коли щось таке якісне з'являлося, я просто з великим задоволенням ставив це в ефір. А оскільки я програмним директором став дуже рано, то мав можливість впливати на те, які саме пісні ставилися в ефір. І, звісно, я із задоволенням ставив Ірину Білик, "Океан Ельзи", дуже любив крутити хіти "Братів Гадюкіних" - "Файне місто Тернопіль", "Карпати програли в футбол" чи "Було не любити". Я обожнював той їхній альбом і завжди якусь із цих трьох пісень вставляв у плейлисти.

"Сьогодні вагомі інгредієнти пісенного хіта - глибина та влучний текст"

- Що для тебе пісня-хіт і які її головні інгредієнти? 

- У мене є правило: коли артисти приносять свої пісні, я ніколи не слухаю при них. По-друге, з першого прослуховування я не можу, та думаю, і ніхто з професіоналів не може одразу видати вердикт. Але чим допомагає перше прослуховування? Якщо ти пісню відкладаєш, а через кілька годин її мотивчик в голові починає крутитися, то, ага, це вже шанс. А остаточне розуміння потенційних можливостей хіта я формую після третього прослуховування. Зараз в Україні, крім музичного хука, авторам пісні треба потрапляти і в тему ліричну. Слова в композиції нині дуже вагомі. І не важливо, чи пісня патріотична, чи, навпаки, легка і розважальна. В обох випадках потрібна глибина та влучний текст. 

Для прикладу можемо взяти хіт Альони Омаргалієвої"Я не п'яна, я просто закохана". Тут навіть ця одна фраза як афоризм. Навіть якщо б не було музики, а хтось просто приніс би мені показав цю фразу, я одразу б констатував, що з неї можна зробити хіт. Бо це влучна фраза, народна. Тому пісня одразу й пішла в народ. Тож треба ретельно працювати з текстом. 

- Сьогодні доля артиста залежить від "вірусіння" пісні в тіктоці. Як ти до цього ставишся? Бо це лотерея - підхопить тебе тікток-спільнота чи ні.

- Колись були часи, коли лейбли пісні обирали, радійники та продюсери обирали, і все було максимально якісно. Зараз все змінилося. А ще нині люди роблять не музику, а контент. Пам'ятаю, коли на радійному форумі колись на початку 2000-х я купив книжку Content is king ("Контент - це король"), вона була про те, що форма твоєї творчості не важлива, а важлива form of delivery, тобто форма, в якій ти будеш подавати свій контент.

І це нас нині наздогнало: сьогодні головне - просто мати якийсь контент. Зараз навіть у соцмережах існує приписка "автор цифрового контенту". І для мене це просто сміх, коли хтось там щось сфотографував, зробив якусь ШІ-жабу чи якусь неважливу фігню, і вважається, що це він зробив контент. А зомбі-підписники у той самий час заходяться щастям від цієї історії. Це все взагалі жах, як на мене. Та, на жаль, це не зупинити. Те ж і з музикою, тому трендами дуже часто стають абсолютно не ті музичні речі, які мають бути. Але вони ж як фастфуд - прийшли та й пішли, а гарна музика все одно залишається.

"Під час війни мав з’явитися в шоу-бізнесі хтось, хто буде символом музичної незламності"

- З початком війни у 2022 році картина світу в шоу-бізнесі дуже помінялася, прийшли абсолютно нові імена. Мені цікаво, чи був шанс у того ж Пивоварова чи Шумея або Kola стати зірками, якби тут і досі співали Потап і Настя. 

-  Пивоваров, думаю, шанс мав, хоча, може, не такими темпами, бо вся ця історія з війною його підйом пришвидшила. Хоча пам'ятаю, він ще на довоєнній 10-й премії YUNA отримав свою першу нагороду за "найкращу пісню року" (пісня "Дежавю". - Авт.). Я давно знайомий з Артемом, ми з ним співпрацювали, і його потужність була помітна завжди. Я був впевнений, що скоро цей артист "вистрілить" і дуже сильно.

Шумей - це вокал. Таких вокалів, такого тембру голосу нестандартного у нас в країні - раз-два й немає. Співачка Kola взяла працездатністю - видавала по 7-8 треків на рік. Якісь були непогані, а потім народився хіт "У кишені біля серця" - і понеслося. Вона вже двічі на YUNA перемагала як найкраща виконавиця. Тому, думаю, ці імена склалися б і без війни.

А от ти кажеш, що шоу-бізнес повністю змінився з 24 лютого 2022 року, то я не сказав би, що повністю. Так, Винник та Потап конкретно вилетіли, а решта просто або підсвітилася, або ні.

Ну і "Океан Ельзи" у нас лишився як така українська аксіома, і це єдина музика, яку я б назвав українською класикою на всі часи за 35 років. Це не обговорюється ніяк: подобається - не подобається, але будь-який пересічний громадянин України принаймні 10 пісень "ОЕ" буде підспівувати. А це суперрівень. 

- У чому, на твій погляд, феномен Артема Пивоварова?

- Пивоваров зайняв нішу так званого проповідника. Бо коли людям так погано і хочеться моральної підтримки, вони йдуть до тих, хто їх розуміє, хто готовий підтримати. Чому у нього сім Палаців спорту з аншлагами? Тому що гарний співак, красивий, харизматичний, неймовірне щось говорить зі сцени між піснями, і люди просто кожне слово, кожну ноту ловлять за ним. Він там руку піднімає, і всі копіюють. 

Повинен був під час такої біди з’явитися в шоу-бізнесі хтось новий, хто буде таким символом потужної музичної незламності. І Пивоваров у цій ніші дійсно став номером один. І я радий, що це саме він. 

Не вистачає джерел, які б транслювали музику від людей, що знаються на ній

- Які тренди ти зараз бачиш і взагалі куди котиться наша поп-музика? На пляжах цього літа гримів все той же шансон, хоча вже й з українськими словами. Маси продовжують задурювати несмаком. На твій погляд, куди ми розвиваємося в музиці?

- Ми розвиваємося дуже непогано. І тут, знову ж таки, YUNA в нагоді - я радий, що у нас все ж таки професійна премія й професіонали музику оцінюють. Тому хтось може сперечатися, чому один виграв, а другий - ні, але те, що номінанти YUNA - це реальна картина українського шоу-бізнесу, то правда. 

А тенденцій гарних багато. І навіть зараз, за чотири місяці до кінця року, я на 90% можу сказати, які три хіти потраплять у номінацію "Найкращі пісні" в премії YUNA. От давай перевіримо в лютому 2027 року, коли оголосять номінації.

Перший - це пісня Артема Пивоварова Viva La Vida. Другий - Алена Омаргалієва з "Хочу танцювати": дуже в'їдлива пісня, зроблена за всіма законами жанру. Третій хіт - Дорофеєва з Boeing 747. Там дуже нестандартне аранжування, але це працює. До речі, перший раз я пісню цю послухав  - мені взагалі не зайшло, а після третього прослуховування зрозумів, що це таки хітяра. 

Ну і особисто я хотів би, щоб у номінацію потрапила нова пісня Джамали "Замовкни", яку вона запремʼєрила на церемонії YUNA весною. Це дуже красиво. 

- Премія YUNA існує 15 років. Як вона трансформується під час війни і якою може стати в майбутньому? Бо важко робити YUNA в соціумі, де купа хайпожерів. 

- Ну, знаєш, собаки брешуть - караван іде. YUNA -  дзеркало української музичної індустрії, це, можна сказати, певний еталон і рівень рівняння. Як буде далі? Щодо церемонії як шоу - все залежить від того, як буде з економікою в країні, якщо буде можливість у спонсорів нас підтримувати, можна буде зробити її яскравішою. Але ж церемонія - лише верхівка айсбергу, а багато роботи виконується саме тоді, коли ми перелопачуємо всю музику, створюємо референс-листи, організовуємо співпрацю з журі і так далі. Тут вже як музика буде змінюватися, так і YUNA буде змінюватися, бо премія напряму залежить від музики. Але й успіх YUNA впливає на артистів.

- За твоїми словами, у 2024 році відбулося 30 000 пісенних премʼєр. Це якась нереальна цифра. Що ти спостерігаєш в цій історії зараз?

- Так, у 2025 році пісень ще більше було. Але тут така історія: це дійсно добре, з одного боку, але для членів журі і всіх причетних до голосування - це більше навантаження. Ну і це не означає, що не якість в такій кількості збільшилася, а просто кількість.

І люди ж максимально підписані зараз на все - і на Spotify, і на YouTube, і на Apple. Споживання йде велике, але багатьом заходить певна музика, без якої можна було би обійтися. Але вона є. Тому добре, що створюють, і нехай буде багато, але хотілося б більше якісної музики, яка українцям дійсно важлива. Не ота шароварщина, яку врубають на пляжах, а принаймні щось, якщо не світозмінююче, то хоча б легке й симпатичне.

- Хотілося б, щоби люди підростали у сенсі музики, але це від нас не залежить насправді.

- Це залежить від виховання, від наслуханності музичної. Тому мені приємно, коли люди кажуть, що виросли на музиці, яка звучала на "Гала Радіо". Бо це означає, що я та моя команда формували музичний смак наших слухачів. А зараз, на жаль, смак формувати дуже важко, бо на людей лʼється музика звідусіль, але людина психологічно так побудована, що якась фігня липне до неї легше, ніж щось серйозне. І сьогодні, коли тікток формує смаки, дуже не вистачає продюсерського слова при відборі, не вистачає джерел, які б транслювали музику від людей, що знаються на ній. Тому я і тішуся, що є нині Пивоваров, Монатік і інші їх колеги, які дарують музику трендову, смачну і дуже сильну. І мені дуже хотілося б, аби українці свідомо обирали лише найкращу музику. 

До речі

"Історія 30-річчя української музики через мою призму"

- 12 жовтня в Національній філармонії Павло Шилько проводить акустичний вечір, присвячений своїм першим 30 рокам творчої та продюсерської діяльності у музиці. Що це буде за концерт? І чому саме філармонія?

- Цей зал красивий і музичний, він підходить до ідеї цієї події, бо це не стільки мій ювілей, скільки історія 30-річчя української музики через мою призму. Тому я буду зі сцени розповідати про музику і про те, як вона вплинула на смаки українців, на наше світосприйняття, і це буде подорож на півтори години. Я люблю експериментувати з різними форматами, а тут я захотів повернути одну з найкрасивіших музичних тем, що була у 90-х роках і яку робила MTV з тим же гуртом Nirvana, з Еріком Клептоном чи з Джорджем Майклом (шоу MTV Unplugged - формат, у якому рок- та поп-гурти грали камерні концерти без звичного електричного драйву. - Авт.). Тобто це буде концерт в легкій, красивій акустичній стилістиці.

- А супроводжувати артистів буде камерний оркестр?

-  Ну, це такий unplugged, де будуть акустичні гітари, барабан, перкусія, духова секція, струнний квартет та п'ять беквокалів. Виходить така собі "фірмашечка". Обожнюю такі формати. У мене ж не просто так прізвисько "Паша Фірмач". Тому треба весь час виправдовувати цю історію.