Путіна повісять: як і чому страхи Кремля можуть спровокувати ескалацію проти Європи

Володимир Путін десятиліттями будував свою владу на дуже простому принципі – всі навколо мають боятися його більше, ніж він боїться їх. Але майже п'ять років великої війни проти України поступово перевертають цю конструкцію. Російський диктатор дедалі частіше виглядає не як людина, яка впевнено контролює ситуацію, а як правитель, для якого сама зупинка війни може трансформувати у зупинку його власного життя.

24 Канал розібрав, як особисті страхи Путіна сьогодні можуть стани одним із головних факторів подальшої дестабілізації. Війна дедалі сильніше повертається у російський тил, суспільство втомлюється, еліти не бачать зрозумілого виходу, а Кремль усе менше може дозволити собі показати слабкість.

У такій системі компроміс легко сприймається як поразка, а кожна нова проблема створює спокусу відповісти не відступом, а ще більшим підвищенням ставок та розширенням війни. Про те, наскільки реальними є страхи Путіна та чи справді вони можуть підштовхувати Кремль до нової ескалації, 24 Канал поговорив із політологом і філософом Валерієм Димовим.

"Мене повісять": чи дійсно Путін боїться за своє життя

Майже за п'ять років великої війни Володимир Путін так і не зміг внятно пояснити її необхідність. У російського диктатора на це безліч версій одночасно – від загрози НАТО та "українських нацистів" до боротьби за місце Росії в новому світовому порядку, від печенегів і половців – до косаток і білих ведмедів.

Втім, справжня причина, чому Кремль сьогодні настільки вперто відмовляється зупинятися, може бути значно приземленішою – Путіну банально вже нікуди відступати.

Стартова статті The Economist / Скріншот

Якщо оперативні новини для вас важливі Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Стаття з інсайдами про настрої в Кремлі від видання The Economist, що з'явилась днями, буквально вибухнула у медіапросторі. Автори, посилаючись на джерело, близьке до російської верхівки, розповіли, що на одній із зустрічей Путін прямо сказав своєму оточенню, що його "повісять", якщо він не досягне бодай якихось осяжних результатів у війні проти України. Малася на увазі повна окупація українського Донбасу – це мінімальна ціль, якої Кремль нібито прагне досягнути в цій війні.

Політолог Валерій Димов переконаний, що до самої історії про дослівне "мене повісять" з вуст Путіна варто ставитися скептично, однак погоджується із головною тезою британських журналістів – зупинка війни справді може створити ризики для самого Путіна.

Безумовно, перевірити правдивість цієї розмови неможливо. The Economist не називає ані її точного часу, ані конкретних співрозмовників російського президента. Однак сама логіка цілком відповідає тому, як російська система працювала останні десятиліття. Ви можете помилятися, можете втрачати людей, гроші та підтримку, але ви не можете допустити одного – показати власну слабкість.

Проблема Кремля в тому, що придумати перемогу, яка б сьогодні дійсно когось (навіть Стіва Віткоффа) переконала, стає дедалі складніше. Російська армія так і не захопила весь Донбас, очікуваного обвалу українського фронту не сталося, Україна взимку не замерзла, а війна, яку Москва колись збиралася завершити за кілька днів, уже забрала майже п'ять років.

Володимир Зеленський оголосив про плани блокувати роботу російських аеропортів, тож росіяни вже шикуються терпіти / Фото з відкритих джерел

Дослідження Carnegie Centre зазначає, що навіть погіршення ситуації на фронті та в тилу аж ніяк не підштовхує Путіна до компромісу. У його картині світу Росія все одно наступає, Україна має рано чи пізно зламатися, а тим часом Захід тільки слабшає, відчуваючи дефіцит ресурсів. Отже, в голові російського диктатора ситуація не виглядає такою, що може змусити Москву піти на поступки. Навпаки, якщо поточних методів виявиться недостатньо, відповіддю стане нова ескалація (бо саме так Росія росія реагує на кризи під час війни з Україною).

Теоретично змусити президента переглянути курс могли б російські еліти, але за роки путінського правління Кремль майже повністю позбавив її будь-якої суб'єктності.

Інше дослідження описує сучасні російські еліти радше як групу менеджерів, які поки здатні адаптувати свої бізнес-моделі до нової реальності, але не мають жодного реального впливу, щоб цю реальність змінити.

Фактично, Володимир Путін своїми власними руками загнав себе у глухий кут. Він досі достатньо сильний, щоб ніхто всередині його системи не зміг навіть слова проти сказати. Але водночас він настільки тісно прив'язав власний авторитет до цієї війни, що будь-який потенційний відступ від кінцевої мети – знищення України – ставить його особистий вплив під сумнів.

Водночас такий сценарій відкриває простір для сумнівів серед еліт, а будь-які сумніви в його ситуації ведуть до втрати влади, а можливо, навіть життя.

Володимир Путіна на саміті ШОС у Бішкеку / Фото – kremlin.ru

Проблеми тилу: як українські удари всинажують терпіння російського населення

Додаткові проблеми для Володимира Путіна виникають тоді, коли пильніше придивляєшся до ситуації в російському тилу. Причому не лише в економічному відношенні, а й у загальному суспільному сприйнятті цієї війни.

За липневим опитуванням російського "Левада-центру", вже близько 62% росіян виступають за перехід до мирних переговорів і лише 28% – за продовження бойових дій. При цьому не варто тішити себе якимись надіями, аджек йти на компроміс росіяни не збираються: лише 25% опитуваних готові піти на поступки Україні та Заходу, тоді як 56% навпаки хочуть посилення російських ударів. Іншими словами, значна частина суспільства хоче, щоб війна нарешті закінчилася, але бажано перемогою Росії, або ж чимось, що за цю перемогу можна було б видати.

При цьому війна вже стукається у кожні російські двері, а ігнорувати проблему вже просто стає неможливо. Вже 57% росіян називають політичну ситуацію в країні напруженою, ще 13% – критичною або вибухонебезпечною. При чому серед найпомітніших подій останніх місяців опитані згадують не "звільнення" чергового спустошеного села на Донбасі, а українські дрони в російському небі, удари по НПЗ, складах Wildberries і "Озон", паливну кризу тощо.

Палаючий російський нафторопереробний завод / Фото – соцмережі

І якраз бензин тут узагалі став доволі наочним показником. Після нової хвилі українських ударів наприкінці серпня російські НПЗ виробляли лише близько 70% пального від внутрішнього попиту. Кремлю довелося збільшувати імпорт, обмежувати експорт, а в окремих регіонах час від часу виникають старі-добрі талони на пальне.

Та пальне чи навіть маркетплейси – діло десяте, і, як пишуть деякі росіяни в соцмережах, вони там нічого не замовляють, та й автівки не мають. Значно нервовіше російські громадяни реагують на перспективу нової мобілізації. Кожна подібна новина з новою силою б'є по суспільній стабільності.

У серпні величезні черги знову з'явилися біля Верхнього Ларса на кордоні з Грузією. Федеральна митна служба РФ навіть заявила про рекордні понад 20 тисяч перетинів за добу, що одразу викликало порівняння з осінню 2022 року. Тоді Путін оголосив проведення "часткової мобілізації" в Росії.

Згодом грузинська сторона уточнила, що ніякого нового масового виїзду росіян нібито поки немає, а назад до Росії в'їхало навіть більше людей. Однак тут показовою є не саме скупчення на кордоні, а швидкість реакції неї. Коли сама по собі черга викликає в росіян неприємну ностальгію за 2022-м роком.

Втім, це все насправді не основні проблеми росіян, а виглядає радше як легкий прогрів чи анонс до майбутньої зими. І якраз сама зима може стати суттєвою проблемою, навіть якщо населення РФ досі цього не усвідомлює. Росія роками знищувала українську енергетику, намагаючись залишити українців без світла й тепла.

Україна регулярно атакує Москву та область, найбільш густонаселений регіон РФ / Фото – Exilenova+

Україна намагалася робити щось у відповідь, але до 2026 року це були точкові операції, або ж диверсії на місцях. Сьогодні ж Україна вперше входить у цю зиму з настільки масштабним виробництвом безпілотників, що їх вистачить буквально на більшість російських регіонів у європейській частині країни.

Причому ризик ударів по об'єктах енергосистеми Росії Кремль уже явно сприймає серйозно: у серпні Путін навіть дозволив державі тимчасово перебирати контроль над критичною інфраструктурою, яку визнають недостатньо захищеною від дронів.

Минулої зими російські телеефіри були забиті безкінечними злорадісними сюжетами про блекаут у Києві. Цього року пропагандисти також можуть розповідати про темряву та холод, однак уже у російських містах.

От тількит продовжувати війну у звичний спосіб Кремлю уже не вдається. Без притоку нових солдатів на захоплення Донбасу може піти ще кілька років, і за цей час економічна ситуація точно не покращиться, а соціальна напруга не зменшиться. Навіть навпаки, за поточної стратегії Кремль просто спалює гроші, людей та власний політичний капітал, не вирішуючи основної проблеми – Україна досі стоїть.

Отже, якщо рух уперед нинішніми темпами не приносить перемоги, а рух назад для самого Путіна стає небезпечним, залишається третій варіант – спробувати різко підвищити ставки.

Єдиний вихід – ескалація: чому Європа під загрозою

Далі виникає ключове питання – як саме Володимир Путін може підвищити ставки, враховуючи, що ресурси Росії постійно виснажуються війною проти України. Навіть нарощення ударів по Києва та інших містах не створює принципово нового впливу на перебіг бойових дій.

Однак все більше тривоги на Заході викликає те, що відьбувається за межами українських кордонів. Росія вже кілька років веде проти Європи гібридну війну, в якій, принаймні поки що, намагається не переходити межу, після якої доведеться вже відкрито воювати з НАТО. Євросоюз офіційно говорить про системну російську кампанію, до якої входять диверсії, кібератаки, втручання у вибори, інформаційні операції та атаки на критичну інфраструктуру.

Сапер працює в аеропорту Лейпцига / Фото – lrt.lt

Останні тижні показують, як ця межа може поступово рухатися. На початку серпня в німецькому аеропорту Лейпцига знайшли безпілотник із вибухівкою біля українського транспортного літака, який використовувався для перевезення військових вантажів. Німецька влада поки офіційно не назвала винуватця, але розслідує інцидент як серйозну атаку на транспортну та логістичну інфраструктуру, а місцеві медіа з посиланням на силовиків говорять про можливий російський слід.

У Словаччині силовики зірвали спробу підпалу заводу української компанії Skyeton, який виробляє безпілотники. Трьох підозрюваних затримали, причому правоохоронці заявили, що вони діяли на замовлення, хоча самого замовника поки не назвали. А в Румунії військовим довелося знищити морський дрон із вибухівкою за кількасот метрів від газового проєкту Neptun Deep. Його походження офіційно не встановили, однак президент Румунії прямо поклав відповідальність на Росію.

Прем'єр Індії Нарендра Моді публічно закликав Путіна зупинити війну / Фото – kremlin.ru

Окремо ці історії ще не доводять існування якогось кремлівського плану розпочати вторгнення в Європу. Але разом вони показують значно реалістичніший сценарій. Росія може бити не по НАТО як військовому союзу, а по конкретних ланках, які дозволяють Європі підтримувати Україну: заводах, аеропортах, залізниці, портах, енергетиці та логістиці. І кожного разу дивитися, наскільки далеко можна зайти без прямої військової відповіді.

Саме тому несподіваний, але показний візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви наприкінці серпня викликав стільки уваги. За даними Reuters, серед тем його розмов були побоювання щодо можливої російської операції проти однієї з країн НАТО. Водночас сам Альянс 30 серпня заявив, що не бачить безпосередньої загрози прямого російського нападу, згодом щось таке сказав і шеф Реткліффа Трамп.

Але все це не означає, що в Європі не розуміють сигналів. Втім, залишається питання вибору стратегії. А з цим якраз є проблеми і на них прямо вказує Валерій Димов.

І, можливо, саме в цьому полягає найбільш неприємна частина всієї історії. Путіну зовсім не обов'язково завтра відправляти танки на Варшаву чи Таллінн. Повномасштабна війна з НАТО для Кремля досі виглядає майже самогубством. Натомість підпали, вибухи, дрони, кібератаки та диверсії дозволяють піднімати ціну підтримки України поступово – і кожного разу залишати Європі можливість переконати себе, що цього ще недостатньо для серйозної відповіді.

Володимир Путін загнав себе в ситуацію, де зупинитися означає продемонструвати слабкість, а продовжувати війну у старий спосіб стає занадто дорого. Тому головна небезпека для Європи сьогодні полягає не в тому, що російський диктатор уже вирішив почати нову велику війну. А в тому, що кожна наступна невдача робить для нього новий ризик дедалі привабливішим за відступ.