Галицька модниця Марія Женчук: як мамині сукні, кури й город підкорили соцмережі

Її подіум - доріжка біля старої сільської хати, fashion-архів - мамина й тітчина шафи з речами 70–90-х, а реквізит - кошики з яйцями, буряк, часник, кури та півні. Без студії, декорацій і спеціальної освіти Марія Женчук створила унікальний світ «Галицької модниці» - і перетворила звичайне галицьке подвір’я на сцену, за якою стежать сотні тисяч людей. Можливо, незабаром вона з’явиться і на подіумах Парижа. Про її шлях від незвичного хобі до співпраці з відомими дизайнерами – у матеріалі Коротко про.

«Не знімай! Що люди скажуть?»

Марія Женчук не навчалася у fashion-школах і не будувала кар’єру в індустрії одягу. За освітою вона юристка, працювала менеджеркою та косметологинею. Та любов до вбрання з’явилася ще в дитинстві: Марія шила сукні для ляльок, потім закінчила курси крою та шиття.

Доросле життя, робота, щоденні справи не стерли цікавість до того, ще дитячого захоплення. Воно просто чекало слушної нагоди.

Ця історія стартувала цілком випадково - під час храмового свята в рідному селі Марії, приблизно за 70 кілометрів від Львова.

Тітка повернулася із церкви в ошатному костюмі. Марія зробила їй комплімент, а у відповідь почула:

- Він би і тобі пасував. Іди приміряй.

А потім тітка відчинила шафу й почала діставати одну річ за одною.

- Я вперше побачила, скільки цікавого одягу зберігається в сільських шафах ще з молодості мами та її сестер, - пригадує в розмові з Коротко про Марія Женчук. – Це були речі 70-х, 80-х і 90-х років, які роками чекали свого часу.

Вирішивши влаштувати серію примірок, жінка витягнула телефон – зняти відео для себе, щоб потім подивитися, як усе виглядає в кадрі.

- Телефон ми поставили на табуретку, а замість спеціального тримача використали трилітрову банку зі смальцем, - посміхається Марія Женчук.

Тоді на ній був рожевий костюм 1980-х років. Мама дала туфлі, які колись купувала їй на виріст. Тітка підібрала пояс. А потім, уже задля жарту, вручила їй кошик із яйцями.

- Тітка почала сміятися й запитала, чи я часом не йду на Краківський (популярний ринок у Львові. – Авт.) яйця продавати, - згадує Марія. - І ми просто веселилися. Тоді я навіть не думала, що з цього колись щось вийде.

Але відео вона все ж опублікувала.

Спочатку рідні не дуже розуміли, навіщо Марія показує старий одяг і сільський двір.

- Мама й тітка казали: «Нашо ти це знімаєш? А що люди скажуть? Не позорся!».

Були й знайомі, які справді почали глузувати. Та це не зупинило Марію. А з часом саме те, що їй радили приховувати, і стало її головною особливістю. Стара хата не перетворилася на декорацію, якої треба соромитися. Город не довелося ховати за красивим фоном. Кури, півні, часник, цибуля, буряк, квіти, кошики й банки з консервацією раптом стали частиною її візуального світу.

- Восени на городі багато овочів, і я подумала: чому б не використати це у зйомках? Часник, цибуля, буряк, огірки - усе вже є. Не треба нічого вигадувати.

Так народився її власний формат - «Галицька модниця».

Сільський «подіум» замість студії

Марія не намагається зробити своє село схожим на Париж чи Мілан. Навпаки - вона бере те, що є довкола, і ставить поруч із вишуканими образами. Її подіум - доріжка між хатою та літньою кухнею. Реквізит - усе, що можна знайти на подвір’ї. А головний архів - мамині й тітчині речі, які сьогодні знову виглядають актуально.

- Я люблю, коли в кадрі залишається життя. Якщо мама чи тітка сміються - я цього не вирізаю, - пояснює Галицька модниця. - Якщо десь курка пробігла - нехай біжить. Це і є мій світ.

Поступово до зйомок долучилася вся родина. Тітка ловить курку чи півня для чергового відео. Мама йде на город по квіти, кріп або лопухи. А брат «добровільно-примусово» став оператором.

Коли село стало аудиторією

Марію почали впізнавати не лише в Instagram. У селі новини поширюються без алгоритмів і рекомендацій - через розмови після служби в церкві.

- Люди почали запитувати, коли будуть наступні «моди» та чи мені потрібен новий реквізит, - посміхається жінка. - І це дуже мило. Бо спочатку я боялася, що в селі мене не зрозуміють.

Зараз, через рік після публікації першого відео, в соцмережах її ролики набирають десятки й сотні тисяч переглядів. Марія читає коментарі й каже, що найбільше її тішить не статистика, а реакція людей.

- Дуже часто пишуть, що мої відео дарують гарний настрій, - відзначає Марія Женчук. - Особливо зараз, у такі складні часи. Для мене це набагато важливіше, ніж просто цифра переглядів.

Марія зізнається: красиво вдягатися вона любила завжди. Навіть у повсякденному житті їй більше подобаються сукні та спідниці, ніж спортивки чи шорти. Проте відзначає: те, що вона ніколи не наважилася б одягнути «на люди», спокійно вдягає перед камерою.

- Перед камерою мені набагато легше. Мене ніхто не бачить - тільки телефон. Ну і рідні. А от перед знімальною групою мені, можливо, було б нелегко, хоча під час зйомки я часто уявляю, що йду по подіумі і на мене дивиться увесь світ .

Втім, з часом камера перестала бути єдиним місцем, де Марія дозволяє собі експерименти. Її образи почали помічати бренди й дизайнери. З’явилися пропозиції про співпрацю, комерційні зйомки та модельні проєкти. Те, що колись здавалося домашньою забавою, поступово стало роботою.

Мішок з-під картоплі теж може бути от-кутюр

Марія жартує, що тепер помічає елементи власного сільського стилю навіть у колекціях відомих дизайнерів. Кошики, овочі, природні матеріали, грубі фактури - усе це давно присутнє на світових подіумах.

Одного разу їй навіть сказали: «Ви так органічно виглядаєте в кадрі, що на вас хоч мішок з-під картоплі надягни». Марія сприйняла слова буквально - і зробила сукню з мішка. Так само, як колись перетворила кошик із яйцями на аксесуар.

«З вашого одягу я пічку не побудую»

Сьогодні Марію вже запрошують до співпраці українські бренди та дизайнери. Щоправда, пропозиції часто передбачають бартер. Вона ставиться до цього з гумором, але має чітку позицію: її творчість також має оплачуватися. Причина дуже конкретна. Сільську хату, яку ми бачимо на відео, Марія мріє відреставрувати. Її збудували ще в середині минулого століття. Тут потрібно ремонтувати електропроводку, пічки, облаштовувати побут. Саме на це Марія хотіла б заробити завдяки своїй роботі.

- Я так і кажу: «З вашого одягу я, вибачайте, пічку не побудую», - пояснює Галицька модниця. - Хочу, щоб мама й тітка, вся родина могли жити в цій хаті комфортно.

А ще вірить: одного дня «Галицька модниця» стане не просто захопленням, а її основною справою.