Тест для Зеленського. Чи змінить він правила призначення генпрокурора після відставки Кравченка

Генеральний прокурор Руслан Кравченко подає у відставку. Приводом для цього стали викриття Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) під час спецоперації «Карфаген». За версією слідства, учасники ймовірної злочинної організації в Офісі генпрокурора систематично отримували неправомірну вигоду за невтручання у діяльність шахрайських кол-центрів.

Оприлюднені плівки почали нещадно токсичити вже й особисто президента. Ще вдень Кравченко говорив, що не збирається звільнятися, однак після зустрічі з президентом подав заяву про відставку. Можна припустити, що це стало прямою реакцією Володимира Зеленського на розвиток ситуації після тривалого замовчування фактів, які випливали з антикорупційних розслідувань. Після відставки Андрія Єрмака це, мабуть, друга настільки пряма кадрова реакція президента на розслідування НАБУ і САП.

Врятувати горе-прокурора не вдалося, навіть попри непохитну підтримку парламенту. Депутати бачили в Кравченку гаранта своєї безпеки: саме генеральний прокурор або особа, яка виконує його обов’язки, вносить до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом. Як стверджують наші джерела в правоохоронних органах, Кравченко неодноразово відмовляв у реєстрації таких проваджень, зокрема щодо керівника фракції «Слуга народу» Давида Арахамії.

Не допомогла Кравченку і підтримка виконувача обов’язків голови Служби безпеки України Олександра Поклада, про яку говорять наші джерела у правоохоронних органах.

Чому ця відставка не приведе до реальних змін у системі і чому система прокуратури приречена на кругову поруку без впровадження прозорих конкурсів, насамперед на посаду генерального прокурора, спробуємо пояснити нижче.

Як прокуратура стала частиною «єдиного вікна»

Спецоперація НАБУ показала дещо більше, ніж банальну корупційну схему в системі правосуддя та правопорядку. Йдеться про величезний вплив і повноваження, які зосереджені в Офісі генпрокурора. Оприлюднені плівки демонструють, як за помахом руки прокурорські функції та важелі правосуддя «поставили на касу».

Не секрет, що кол-центри — проблема, яка вже роками знекровлювала не тільки українців, а й громадян Європейського Союзу. Так само не секрет, що цей шахрайський бізнес став настільки прибутковим, що силовики навіть почали змагатися за те, хто і що повинен кришувати. В адвокатському середовищі та політичних колах безліч історій про те, як такі структури могли працювати у центрі міста, навіть не приховуючись. Або про те, як через тиждень після чергової облави правоохоронців кол-центри відновлювали свою роботу без жодних проблем на тих самих місцях.

ZN.UA вже докладно описувало, як, за інформацією джерел, міг працювати цей ринок. В Україні можуть діяти близько двох тисяч шахрайських кол-центрів, понад тисячу з яких у середовищі називають «білими» — не тому, що вони працюють законно, а тому, що мають силове прикриття і сплачують щомісячну «абонплату». За даними співрозмовників ZN.UA, кожна така точка могла платити близько 20 тис. дол. на місяць через так зване єдине вікно.

Йдеться потенційно про понад 20 млн дол. щомісяця лише плати за «безпечну» роботу. За даними джерел ZN.UA, раніше з кожних 20 тис. дол. близько трьох тисяч могли призначатися представникам прокуратури, а після приходу Руслана Кравченка цю частку нібито намагалися збільшити до 7 тис. дол., піднявши загальну «абонплату» до 24 тис. із точки. Саме цей перерозподіл міг порушити усталений баланс і стати одним із чинників, які вивели НАБУ на прокурорську гілку системи.

І тоді як поліція, СБУ та Бюро економічної безпеки (БЕБ) могли почергово та фрагментарно скільки завгодно ділити цей неформальний ринок, але без прокурорів не могла ефективно працювати жодна кришувальна схема. Саме повноваження Офісу генпрокурора давали можливість збирати в одному центрі всю інформацію про кримінальні справи та централізувати вплив на розслідування.

Оприлюднені плівки демонструють, що для централізації впливу в Офісі генпрокурора готували спеціальні накази та нормативно зосередили в себе розслідування у сфері кібербезпеки. Налагоджували схеми моніторингу справ щодо кол-центрів, їхньої перевірки та поділу на «свої» та «чужі».

Ще один напрям впливу був у частині міжнародної співпраці. Саме Офіс генпрокурора — ключовий стейкхолдер, до якого в разі потреби звертаються правоохоронні органи всіх країн світу на підставі міжнародних договорів. Для екстрадиції, затримання, обшуку чи допиту фігурантів у своїх справах. Саме в департаменті міжнародної співпраці на посаді заступника керівника і працював ключовий підозрюваний Сергій Кропива (Канцлер).

НАБУ і САП продемонстрували, що запити іноземних колег також проходили фільтр щодо того, виконувати їх чи ні, залежно від того, йдеться про «своїх» або ж «чужих». Останнє особливо лякає. Бо через департамент міжнародної співпраці Офісу генпрокурора проходять майже всі іноземні запити, окрім більшості справ НАБУ. Себто «на касі» стояли і спроби розслідувати кол-центри європейськими країнами.

Іронічне питання в тому, що тоді заважало ставити «на касу» інші міжнародні запити — стосовно терористів, наркотрафіку або інших міжнародних злочинів. Джерела Центру протидії корупції у правоохоронному середовищі також звертають увагу на цей ризик, хоча наразі йдеться саме про гіпотезу, яка потребує окремої перевірки. Нагадаю, детективи зафіксували зустріч із родичкою хакера, якого розшукують у США. Такий підхід і політика ризикують з легкістю перетворити країну на прихисток для міжнародних злочинців.

Як ручні призначення замінили кадрові запобіжники

Передумовою для впровадження цих схем стала насамперед кадрова політика самого Кравченка. Після призначення генпрокурором він у червні 2025 року скасував положення про кадровий резерв на керівні посади в Офісі генпрокурора. А вже під час просування в липні 2025 року скандальних законодавчих змін, якими атакували процесуальну незалежність САП, додатково змінили правила призначень у системі прокуратури. Після суспільного спротиву норми щодо НАБУ і САП вдалося відкотити, однак механізми, які полегшили ручні кадрові рішення в прокуратурі, залишилися.

Якщо зміни стосовно НАБУ і САП вдалося відіграти завдяки суспільному тиску, то прокурорські конкурси залишилися скасованими. Це усунуло перешкоди для ручних призначень на керівні посади. Уривки таких розмов оприлюднило НАБУ, в них Кропива з колегами обговорює кадрові питання, до яких за посадою він не має жодного стосунку.

За нашою інформацією, Кропива особисто проводив десятки, якщо не сотні, співбесід, влаштовуючи на посади до Офісу генпрокурора лояльних людей. Це і забезпечило узгодженість і лояльність системи. При цьому місця для «своїх» людей на керівних посадах буквально вивільняли, змушуючи чинних співробітників звільнятися або йти на пониження.

Для нас у Центрі протидії корупції згубні наслідки підходів роботи поки що чинного генпрокурора Кравченка стали очевидними ще в липні минулого року. Коли ми спостерігали за атакою на НАБУ і САП і за тим, як з легкої руки генпрокурора підписували сфальшовані підозри детективам, не було сумнівів, що система на межі катастрофи.

Однак саме атака на НАБУ та САП і стала головним приводом призначити Кравченка на ключову посаду в системі правосуддя. Це було його перше і ключове завдання. Саме ця політична лояльність і дала йому змогу дуже швидко розгорнути в прокуратурі свої правила гри.

А виключні повноваження щодо народних депутатів надали йому ключі для лояльності у Верховній Раді. Саме так він довго зберігав спокій і зону власної безпеки, допоки антикорупційні органи не викрили злочинної діяльності у прокуратурі.

Принагідно важливо нагадати, що Кравченко двічі провалював іспит на доброчесність, подаючись на відкриті конкурси до НАБУ (посада директора) та САП (на посаду прокурора). І зараз закінчує свою кар'єру, ставши першим чинним генпрокурором, житло та кабінет якого обшукали через можливу причетність до корупційних схем.

При цьому заяви Кравченка про те, що в нього немає статусу підозрюваного чи свідка, звучать дуже наївно.

По-перше, генпрокурор відповідальний за систему, яку він побудував.

По-друге, «шеф Андрєєвіч» занадто часто згадується на плівках у різних контекстах.

По-третє, саме генпрокурор підписував кадрові призначення, за які відповідав Кропива. І, зрештою, ВАКС — це не Печерський суд і ніколи не дав би дозволу на обшук у генпрокурора без реальних на те підстав.

Проте проблема не в персоналії Руслана Кравченка, а в правилах і принципах, за якими сьогодні в нашій країні призначають і звільняють генпрокурорів. Жодних професійних процедур і незалежних оцінок. Лояльність і особисті вподобання роками є головними критеріями.

Наступний генпрокурор — тест для Зеленського

У підсумку будь-які спроби реформ і змін у системі приречені на провал ще зі старту. Заміна лояльного Кравченка на іншу так само лояльну фігуру не змінить рівно нічого.

Реальні зміни можливі лише за умови зміни самої моделі призначення генерального прокурора та повернення прозорих конкурсних процедур на рядові й керівні посади в прокуратурі. Чинний закон не передбачає незалежного конкурсу на посаду генпрокурора: його призначає президент за згодою Верховної Ради. Водночас окремий законопроєкт №15343, який запроваджує конкурсний добір на посаду генерального прокурора, вже зареєстрований у парламенті, і його опрацьовують у комітеті. Запровадження такого відбору є також однією з вимог у межах євроінтеграції України. Тобто інструмент для зміни нинішньої моделі є вже зараз — питання лише в політичній готовності ним скористатися.

І саме зараз ця дискусія перестає бути теоретичною. В умовах війни, коли виборчий демократичний процес поставлений на паузу, а президент не подає переконливих сигналів про готовність змінювати спосіб управління державою, законодавчий запуск прозорого конкурсу на посаду генерального прокурора міг би стати таким сигналом — для суспільства, антикорупційних інституцій, медіа та міжнародних партнерів.

Якщо ж після відставки Кравченка президент знову піде шляхом пошуку зручної для себе фігури, коренева система управління не зміниться. Це означатиме лише чергову кадрову перестановку, а сам Кравченко залишить посаду не тому, що змінилися правила, а тому, що став надто токсичним для чинної владної команди.