Випускники з Авдіївки

Примітка редакції. Той, хто історію не вчив, приречений потрапити в часи її написання.

Днями мені трапився пост від Луцької міської ради. На жаль, привід для нього був трагічним: знову загинула людина, яка пішла на війну. Звали її Наталія Рябіченко.

Такі публікації стали для нас звичними, хоч і шкода це казати вголос. Та ця біографія мене вразила. Тому можу сказати чесно, що Наталію я дійсно пам'ятатиму до того моменту, коли або помру, або втрачу здатність нормально оперувати власним мозком.

Річ у тім, що Наталія народилася в Донецьку, навчалася в Авдіївці та згодом у тому ж Донецьку працювала на «Точмаші». Жила в Маріуполі й Добропіллі. Мабуть, якби не початок війни, їй би не довелось переїжджати. Мабуть, якби не подальша війна, вона б не доєдналася до армії (прикордонники). Та довелося.

Загинула Наталія під Куп'янськом, на Харківщині. Скорбота по ній лунає в Луцьку. Похована буде на Закарпатті.

Ось така географія однієї людини.

На Донбасі могло минути ціле життя. Той, хто розповідає вам про недоцільність існування цього регіону до 2014-го — або бреше вам, або сам насправді не знає нічого. Дійсно, Донбас до першого пострілу артилерії був дуже і дуже цікавим українським регіоном.

Та не дивно, що ми жили в одній державі, при цьому нічого не знаючи про неї. Наприклад, про сусідні області. Або ще далі.

Те, що українці дізналися про існування та відносно точне місцезнаходження деяких власних міст, багато чого говорило про Україну до 2014-го. Те, що в 2026-му багато наших громадян досі не чули цих назв і максимально від них абстрагуються, багато чого каже про Україну після 2022-го.

Донбас став таким собі відстійником для постійного переведення стрілок. Регіон, який ти не знаєш, легко викреслити з власної мапи. Якщо за такий регіон ще й треба воювати, легко демонізувати Донбас і оголосити парією. Таких вигадок назбиралось багато.

Виходить, Наталія Рябіченко розтрощила більшу частину міфів про рідний Донбас. І зробила це самотужки.

Хай люди з Донбасу і воюють за Донбас? Так наша героїня і воювала. Що, там чужа культура і російська мова, нездатність адаптуватися? Не вгадали: її оплакують на Волині й чекають на Закарпатті. Нероба якась? Ви бачили її освіту та послужний список.

Таких героїв і героїнь серед нас багато. Шкода, що дізнаватись про них часто доводиться лише через їхню загибель. Та я впевнений, ми і це також пройдемо.

Дуже боляче усвідомлювати, що багато наших громадян ось так провели весь час із 2014 року — з постійними переїздами, спробою поїхати кудись подалі від війни. Але та їх все одно наздоганяла.

Те, що багатьом здалось пригодою, вже встигло зламати життя цілим поколінням.

Тепер «випускник з Авдіївки» — те, що більше нагадує чорний гумор при згадці про страшні бої в цьому колись чудовому місті. І вже потім пам'ять дістає згадку про довоєнне життя в ньому. Про щось хороше і не пов'язане з війною. Наприклад, про освіту там, про місця щасливої молодості. Або про хорошу людину звідти.

Що ж, за байдужість багатьох із нас тепер платимо всі ми. Тож той, хто історію не вчив, приречений потрапити в часи її написання.

Ще більш боляче стає, коли бачиш, що хтось це взагалі не цінує. Минали роки. Але Донбас для когось — досі не форпост перед рівнинною місцевістю, за якою буде набагато гірше оборонятись. Це той самий незручний регіон, подумки вже ампутований і покинутий напризволяще.

У ньому жили незручні люди, на яких легко не звертати увагу та перекладати на них свій тягар відповідальності. Люди, від яких були готові відмовитися співгромадяни. Люди, яких так легко звинуватити у власній байдужості, щойно настануть її наслідки.

Що ж, цей урок Україна запам'ятає надовго. Сподіваюсь дожити до того моменту, коли при згадці про Широкине незнання цих місць буде не нормою, а приводом для подиву. Бо зараз саме на Донбасі пишеться наша найновітніша історія.

Та історія, яка теж комусь незручна, і яку хтось достроково ампутував. Втім, вона своє діло ще зробить.

Здається, з віком всі ми стаємо більш сентиментальними. Пора закруглятись. А наостанок додам: у загиблої залишилася донька Вікторія. Мабуть, вона буде тим поколінням Донбасу, яке на Донбас лише повернеться.