Вибори у друзів України: чи можлива зміна влади у Швеції та як це вплине на підтримку ЗСУ

13 вересня шведські громадяни підуть на виборчі дільниці обирати 349 депутатів національного парламенту (Риксдагу), а також місцеву владу – після чотирьох років каденції теперішнього парламенту та уряду.

На початку літа здавалося, що нинішні урядові партії "правого крила" неминуче програють опозиції – проте дані останніх опитувань свідчать, що це ще не остаточний сценарій. 

Інтригою виборів залишається і те, яким буде успіх суперечливих "Шведських демократів", які можуть вперше в історії партії увійти до складу уряду – або ж стати найбільшою опозиційною силою.

Швеція – вкрай важливий союзник і донор військової підтримки для Києва, хай навіть і не такий економічний і політичний "важковаговик", як Франція або Німеччина. Зокрема, це країна, з якою Київ маєугоду про постачання винищувачів шведського виробництва JAS Gripen, причому у перспективі може йтися про понад сотню літаків. За час повномасштабної війни Швеція виділила на військову та іншу підтримку України 156 мільярдів крон (майже 14 млрд євро).

Тож чи є якісь загрози для збереження такої підтримки з боку Стокгольма після виборів?

"Ще правіша" Швеція чи розворот ліворуч?

Останні чотири роки країною керує правий уряд меншості, сформований партіями званої "коаліції Tidö" (назва замку, де підписали угоду) – за підтримки правопопулістів "Шведських демократів", які не мають міністерських портфелів, проте голосують за урядові пропозиції у парламенті. 

Чинний прем’єр Ульф Крістерссон є представником "Поміркованих", партія має і основну кількість портфелів в уряді (загалом 17, включно з главами МЗС та Міноборони), тоді як ліберали – 11, християнські демократи – 6. 

Ці політсили підтримували одне одного під час передвиборчої кампанії 2022 року і сподіваються повторити цей успіх у вересні 2026-го – але донедавна шанси на це виглядали незначними.

Однозначним лідером рейтингів давно є соціал-демократи на чолі з Магдаленою Андерссон.

Вона була прем’єркою країни до Крістерссона. Станом на серпень, за даними опитування для Svenska Dagbladet, за есдеків готові були голосувати 30,4%.

На другому місці – вже згадані популісти "Шведські демократи" з 18,3%, на третьому – "Помірковані" Крістерссона з 17,2%. Інші учасники теперішньої коаліції, християнські демократи, мають 8,5%, а для лібералів картина зовсім невтішна – з 2% вони не долають прохідний бар’єр. 

Центристську партію готові підтримати 7,7%, "Зелених" – 6,8%, "Лівих" – також 6,8%. 

Проте інтрига залишається, тому що відрив між правим та ймовірним лівоцентристським блоком стрімко скорочується. За найновішим опитуванням від Novus, зараз він – у межах похибки, 2,6% (у попередньому опитуванні цієї компанії – 6,9%), найменший в усіх цьогорічних дослідженнях громадської думки. 

Домовлятись доведеться всім?

Невизначеності додає те, що у стосунках між потенційними коаліційними партнерами "не все просто" – що на правому, що на лівому фланзі.

Так, наприклад, лідерці соціал-демократів Магдалені Андерссон для формування "червоно-зеленої" лівоцентристської коаліції потрібна співпраця з Центристською партією і/або "Лівими". "Центристи" заявили, що не підтримають уряд, до складу якого запросять "Лівих", а "Ліві" – що не підтримають уряд, до якого не будуть запрошені. 

Магдалена Андерссон, як вважають, зацікавлена залучити "центристів" в уряд – аби не підштовхнути їх до співпраці з партіями правого спектра. І не виключено, що з таких міркувань погодиться на уряд меншості – із "Зеленими" й "центристами", хоча це й означатиме проблеми з реалізацією деяких передвиборчих обіцянок.  

Потенційно на участь у "червоно-зеленій" коаліції можуть погодитися "Християнські демократи" на чолі з Еббою Буш, які зараз в урядовій коаліції. А з ними непрості стосунки у "Зелених" – Буш у ролі міністерки енергетики "відкотила" багато того, що "Зелені" реалізували за час перебування в уряді.

Для потенційного долучення "центристів" до правої коаліції також є принципова перешкода: партія критикує Крістерссона за готовність прийняти до уряду "Шведських демократів". А їхній лідер Їммі Окессон неодноразово казав, що якщо партію не візьмуть до уряду "партій Tidö" – вони будуть не партією підтримки, а в опозиції.  

Ліберали, які раніше були принципово проти запрошення Окессона і його колег в уряд, навесні 2026 року змінили свою думку – що прибрало перешкоду для повторного формування "коаліції Tidö", але вже зі "Шведськими демократами".

Але у літні місяці Окессон, вочевидь через необнадійливі рейтинги партнерів, почав "бити горщики" – схоже, готуючись до ролі основної опозиційної сили у Риксдагу. 

Спершу він озвучив підозри, що "Християнські демократи" можуть змінити табір у разі поразки правого блоку на виборах, та закликав Еббу Буш "публічно, не за зачиненими дверима" просигналізувати, що вона не піде у коаліцію до Магдалени Андерссон.

Ульф Крістерссон спробував пом’якшити ситуацію заявами про те, що певні претензії одне до одного перед виборами – нормальний стан справ, та що він не вірить у цей сценарій. 

Нещодавно Окессон завдав болючого удару по лібералах – закликавши своїх прихильників не вдаватися до тактичного голосування за партію, щоб допомогти їм здолати прохідний бар’єр задля шансів правого блоку на більшість.

Ульф Крістерссон висловлює впевненість, що "коаліція Tidö" спроможна стати переможцем виборів, навіть якщо ліберали не здолають 4-відсотковий прохідний бар’єр. Водночас лідер партії Фредерік Бранге публічно не погоджується з ним та наголошує, що якщо ліберали не пройдуть до Риксдагу, більшість для правого блоку неможлива. 

Тож загалом виглядає так, що формат уряду та "кольори" нової коаліції проясняться лише за підсумками післявиборчих перемовин. 

Популісти та євроскептики, але не проросійські

Зважаючи на рейтинг "Шведських демократів" – друге місце в опитуваннях – та "токсичний" імідж варто окремо розповісти про цю політсилу.

Партія, яку зараз очолює Їммі Окессон, існує з 1988 року і значну частину своєї історії мала "нерукоподавану" репутацію. За ідейними засадами їх можна охарактеризувати як правих популістів та євроскептиків; самі вони описують свою ідеологію як "демократичний націоналізм" і "соціальний консерватизм". Тривалий час партії закидали, що чимало її членів мають симпатії до ультраправих ідей.

З поступовим зростанням популярності "Шведські демократи" доклали зусиль для того, щоб позбутися токсичного ореолу – заявили про політику нульової толерантності до расизму, повиганяли зі своїх лав членів, які встигли потрапити у скандали, та публічноперепросили за "гріхи минулого". 

Втім, позбутися небажаного іміджу їм так і не вдалося – як вже згадувалося, низка політсил вважають співпрацю зі "Шведськими демократами" принципово неможливою. Зокрема, готовність Крістерссона запросити їх в уряд стала топтемою для нищівної критики з боку лідерки есдеків Магдалени Андерссон.

"Tidö зайшли надто далеко. Із 12 міністрами від "Шведських демократів" Швеція стане зовсім іншою країною. Ми маємо не допустити цього", – заявляє вона. 

До Риксдагу партія вперше потрапила у 2010 році, у 2018 – стала третьою найбільшою фракцією, у 2022 – вже другою. Як і для більшості європейських популістів, однією з ключових тем для "Шведських демократів" залишається "шведська Швеція" – питання імміграції загалом, прийому шукачів притулку, робочих віз для іноземців.

Подібною до "популістського мейнстриму" є позиція і з низки інших питань: партія виступає проти більшої євроінтеграції інтеграції та "поступок суверенітетом", зокрема проти вступу в єврозону, за зменшення фінансових внесків у бюджет ЄС, відмову від участі Швеції у фінансовій підтримці інших країн-членів, перегляд членства у Шенгені.

У минулому "Шведські демократи" виступали навіть за вихід з ЄС і були проти вступу в НАТО.

Та, зрештою, підтримали його і нині виступають за збільшення оборонних витрат Швеції та чисельності збройних сил.

Так само з 2022 роком відчутно змінилася позиція партії щодо підтримки України: тепер вони виступають за допомогу Україні та її майбутнє членство у ЄС, а Росію називають серйозною загрозою для Швеції. 

Два роки тому Їммі Окессон зробив суперечливу заяву про те, що "явно є якась верхня межа" у тому, скільки Швеція може витрачати на допомогу Україні – та отримав у відповідь хвилю критики. Після того він запропонував перерозподілити кошти бюджету, який Швеція виділяє на підтримку по всьому світу, в основному на Україну. 

У лютому 2026 року Окессон приїздив в Україну і побував у Бучі, після чого назвав кадри після окупації "одним з найгірших, що йому доводилось бачити".

Чи є ризики, що партія в майбутньому стане критичнішою щодо обсягів допомоги і вступу України в ЄС, якщо стане ключовою опозиційною політсилою? Малоймовірно – доки на це немає суспільного запиту.

Допомагати Україні задля власної безпеки

Серед політсил Швеції панує практично одностайність щодо необхідності підтримувати Україну "стільки, скільки буде необхідно".

Адже усі партії орієнтуються на громадську думку. А більшість шведів щиро вболівають за Україну і вважають, що від результату війни залежить безпека їхньої країни. Це сприйняття змусило змінити думку навіть ті політсили, позиція яких до повномасштабної війни була менш однозначна.

До прикладу, зимове опитування для Ekot засвідчило, що 55% підтримують збільшення обсягів військової допомоги Україні, тоді як проти – 15%. При цьому схвалення військової допомоги Україні не особливо різнилося залежно від політичних симпатій респондентів.  

Опитування Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) показало, що саме Швеція – на першому місці серед європейських країн, де Україну сприймають як"союзника, який поділяє такі ж інтереси й цінності", що було найбільш позитивною оцінкою серед запропонованих варіантів відповіді. Таку оцінку дали 52% шведів, найбільше серед охоплених опитуванням країн. На другому місці в цьому – британці з 46%.

Суспільний консенсус відображається і у передвиборчій позиції партій.  

"Якщо ми не будемо разом з партнерами підтримувати Україну у боротьбі з російською агресією – ми можемо стати наступними", – заявляє лідер "Поміркованих", прем’єр Ульф Крістерссон. 

Санкції проти Росії і боротьба з обходом санкцій, забезпечення покарання за порушення міжнародного права і воєнні злочини, продовження військової та іншої допомоги від Швеції та на рівні ЄС – ці пункти є спільними для більшості партій і урядової коаліції, і опозиції. 

"Зелені" окремо наголошують на необхідності припинити імпорт російських енергоресурсів до ЄС, щоб не давати Росії гроші на продовження війни. 

"Центристи" пропонують збільшити шведську підтримку для України до 1% ВВП – приблизно 75 млрд крон щорічно, і тримати на такому рівні доти, доки Україна не переможе у війні. 

"Напівзаходів вже недостатньо. Допомога завжди надходила у замалих кількостях і пізніше, ніж треба. Час це змінити", – наголошують вони у програмі, закликаючи, зокрема, якнайшвидше допомогти Україні з додатковою ППО та прискорити передачу перших "Гріпенів". 

"В умовах невизначеності щодо політики США й Дональда Трампа роль Швеції та Європи (у підтримці України. – Ред.) стає важливішою, ніж будь-коли. Завданням Швеції має бути забезпечити, щоб Україна була у якнайкращому становищі", – заявляють "Християнські демократи".

Тож яким би не виявився склад наступного парламенту та уряду, у збереженні підтримки України можна не сумніватися.

Авторка: Марія Ємець,

журналістка "Європейської правди"