Її вбив не вогонь, а байдужість: несподівана правда про кінець епохи Александрійської бібліотеки

Проте цей драматичний образ є ілюзією – загибель найвидатнішої скарбниці античності була не раптовою катастрофою, а тривалою, болісною агонією, розтягнутою на століття. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Що таке Александрійська бібліотека і що там зберігали?

Александрійська бібліотека, заснована на початку III століття до нашої ери фараонами з династії Птолемеїв, не була бібліотекою у сучасному розумінні. Вона була частиною Мусейону – Храму Муз, який функціонував як античний науково-дослідний інститут. Тут не було звичних для нас книг у твердих палітурках – натомість полиці (чи радше гнізда) були заповнені сотнями тисяч папірусних сувоїв.

За оцінками сучасних учених, на піку розвитку бібліотека містила від 200 тисяч до половини мільйона сувоїв (видатний вчений Каллімах створив "Пінакес" – перший у світі бібліографічний каталог, який сам по собі мав 120 сувоїв). Що ж було записано на тих тендітних аркушах?

Та все. Від оригінальних трагедій Есхіла, Софокла та Евріпіда до медичних трактатів Герофіла, який першим почав вивчати анатомію через розтин. Саме тут Аристарх Самоський за 18 століть до Коперника обґрунтував геліоцентричну систему світу, а Ератосфен з неймовірною точністю обчислив окружність Землі.

Бібліотеку поповнювали, можна навіть сказати, агресивно і безкомпромісно. Птолемеї запровадили закон, за яким кожен корабель, що прибував до гавані Александрії, підлягав обшуку, і якщо на борту знаходили рукописи, їх конфісковували та віддавали до Мусейону (власникам повертали копії).

Як насправді знищили Александрійську бібліотеку?

Традиційно провину за знищення бібліотеки покладають на Юлія Цезаря. У 48 році до нашої ери під час чергової війни той опинився в облозі, і наказав підпалити власні кораблі у гавані Александрії, щоб ті не дісталися ворогу. Вогонь поширився, і тоді спопеліли десь 40 000 сувоїв. Проте насправді згоріли портові склади (apothekai), де зберігали копії на експорт, а не головна будівля Мусейону, яка стояла вище, у захищеному кварталі Брухейон.

Як загинула знаменита Александрійська бібліотека у Єгипті: дивіться відео goodlibrary

Тобто Александрійська бібліотека пережила Цезаря. Через кілька десятиліть після "великої пожежі" видатний географ Страбон відвідав Александрію і працював у Мусейоні, користуючись його архівами. Ба більше, Марк Антоній згодом дарував Клеопатрі 200 000 сувоїв із Пергамської бібліотеки, щоб компенсувати будь-які втрати. Отже, інституція продовжувала жити – але все ж її знайшла справжня смерть.

Зникнення Александрійської бібліотеки – це історія не одного підпалу, а серії руйнувань, помножених на бюрократичну байдужість та зміну епох. Перший нищівний удар по головній будівлі завдав імператор Авреліан у 272 році – придушуючи повстання цариці Зенобії, римські війська буквально зрівняли із землею той самий Брухейон. Ось тоді, найімовірніше, і загинула основна частина оригінальної колекції.

Те, що вдалося врятувати, перенесли до Серапеуму – храму бога Серапіса, який слугував "дочірньою" бібліотекою. Але у 391 році, виконуючи едикт імператора Феодосія I про заборону язичницьких культів, натовп християнських фанатиків на чолі з єпископом Феофілом розгромив Серапеум. Історичні джерела того часу більше фокусуються на знищенні статуй та ідолів, але очевидно, що залишки античних текстів також постраждали.

Є ще один популярний міф: нібито останні сувої для розпалювання міських лазень використали араби під проводом халіфа Омара у 642 році. Проте ця історія є політичною пропагандою, вигаданою аж у XIII столітті, щоб виправдати знищення єретичних книг самими ж мусульманськими правителями того часу. А на момент приходу арабів від великої бібліотеки вже давно нічого не залишалося.

Не варто забувати й про такий банальний фактор як час. Александрійську бібліотеку тихо руйнували також зміна інтелектуальних пріоритетів та скорочення фінансування. У період пізньої античності світ переходив від папірусних сувоїв до пергаментних кодексів (книг), і переписування сотень тисяч текстів на новий дорогий матеріал вимагало колосальних коштів, яких Римська імперія, що якраз занепадала, вже не мала.

Тексти, які не встигли скопіювати, просто розсипалися від вологості середземноморського клімату. Тож загибель Александрійської бібліотеки – це не стільки голлівудський блокбастер із вибухами та вогнем, скільки трагедія забуття, яка нагадує нам, що знання гинуть найбільше не тоді, коли їх палять, а тоді, коли їх перестають плекати.