13 тривог за день: як проходив Одеський кінофест у Києві і кого обрали глядачі

Реалії фестивальних буднів 

«Ми дивилися фільми і вижили», - фраза, яку зазначила членкиня журі, дуже добре описує обставини, в яких проходив цьогорічний Одеський кінофестиваль. Івент уже третій рік поспіль проходить у Києві, але цього разу було надзвичайно складно. Якщо торік за період заходу зафіксували 8 тривог, то тепер лише в перший день їх було 13.

Загалом за 9 днів показали 84 фільми на 107 сеансах, провели 30 індустрійних подій. Частина з них проходила в укриттях, організаторам довелося перенести 16 подій, а скасували лише одну - традиційний опен-ейр показ фільму просто неба.

«Нам не пощастило з тривогами, доводилося постійно змінювати розклад, призупинятися. Уся наша команда та гості тепер знають, куди бігти в укриття. Але ми це зробили, ми його провели!» - підсумувала на церемонії закриття генеральна директорка ОМКФ Анна Мачух.

Особливо важко доводилося іноземним гостям, які попри напружену ситуацію прибули до Києва та виконували свою роботу.

«Поки ми їхали сюди, до Києва, нам довелося двічі виходити з потяга під час тривог і майже постійно ховатися в укриттях через російські обстріли та атаки. Але ваша стійкість і гостинність перетворили всі ці тривожні враження на неймовірні спогади», - розповів шведський кінопродюсер Фредді Олссон.

Найбільш задокументована війна Головна тема фестивалю звучить як епіграф - «Свобода в твоїй ДНК», її спеціально пов'язали з 35-річчям незалежності України. До національного конкурсу допускалися фільми, завершені у 2025–2026 роках, тому війна стала повноцінною темою кінематографа.

У національному конкурсі змагалися 14 повнометражних фільмів: 4 ігрових та 10 документальних. Це дуже показове співвідношення, адже українська документалістика зараз помітно сильніша за ігрове кіно. Ця війна - найбільш задокументована на відео за всю історію. Головні теми українського конкурсу фокусуються на війні, травмі, пам'яті, еміграції, поверненні та пошуку майбутнього. Окремим сильним трендом стала видимість ветеранів і військових, зокрема через спеціальну програму «Жінки у війську: 8 років видимості».

Водночас міжнародний конкурс був значно менш «воєнним» і більш універсальним. 14 стрічок із Європи, Північної та Південної Америки об'єднала тема жіночої долі, вразливості, любові, самотності та здатності вистояти (спеціальний приз міжнародного журі отримав фільм «Брат»).

Головні триумфатори фестивалю Головні триумфатори фестивалю - фільми «За Перемогу!» (Кращий український ігровий фільм, вибір журі FIPRESCI) та «To Die To Live» (Гран-прі, Кращий український документальний фільм). Стрічка Валентина Васяновича «За Перемогу!» стала жорсткою антиутопією про важке післявоєнне майбутнє України, де головний герой-режисер позбавлений можливості займатися своєю професією. Українське кіно вже починає ставити питання: а що буде після перемоги? «To Die To Live» — фільм про трьох українських добровольців, які воюють ще з 2014 року і повертаються додому іншими людьми.

«Цей фільм був насамперед для наших героїв, для тих, хто повертатиметься з війни і матиме вчитися жити з цим досвідом далі. Я просила Бога лише про одне: щоб мої герої вижили і змогли подивитися це кіно разом зі мною, - зазначила режисерка Юлія Гонтарук. - Ми живемо в цій війні, ми кохаємо під час цієї війни, ми найкращі роки свого життя проводимо на цій війні. Зараз, перебуваючи поруч зі смертю, ми найгостріше відчуваємо життя. Але врешті-решт життя завжди набагато сильніше за смерть».

Інший формат столиці 

Київський формат кінофестивалю відрізняється від звичного одеського, який востаннє проходив у рідному місті ще у 2021-му. Якщо до повномасштабного вторгнення в Одесі це було головне культурне дійство за найвищими стандартами - з червоною доріжкою, вечірками, приїздом світових та європейських зірок, розширеною культурною програмою та щедрими фуршетами, то сьогодні столиця диктує інші правила. Нині розважальні заходи зведені до мінімуму. Замість колишнього пафосу на церемоніях немає червоної доріжки й надмірної світської тусовки. Чоловіки обирають вишиванки або повсякденний casual, а більшість дам також свідомо змінюють розкішні вечірні сукні на користь більш практичного вбрання.

Змінилося й саме середовище: на зміну просторим залам та величній будівлі фестивального палацу - одеської Музкомедії - прийшов кінотеатр «Жовтень» із його суттєво скромнішими, камерними кінозалами. Тут немає масштабної фестивальної площі з вуличними фудкортами, замість неї - сквер, де можна прогулятися після сеансу й на лавці обговорити побачене кіно. Проте головне, що фестиваль вистояв і зміг адаптуватися до реалій сьогодення.

Підсумовуючи результати цьогорічного кіноогляду, співзасновниця фестивалю Вікторія Тігіпко зазначила: «Тренд сучасності - коли усе навколо переходить у цифру, у штучний інтелект. Але саме тоді, коли все стає цифровим, ти розумієш, що живі, нецифрові емоції та досвід, які ми проживаємо в цьому залі на фестивалі - найцінніші. Неможливо оцифрувати любов до кіно чи ту підтримку кінокультури, яку ми відчуваємо тут. Сьогодні ми не ставимо культурне життя країни на паузу. Нам потрібно продовжувати йти вперед, адже це допомагає нам масштабувати наше українське культурне ДНК на весь світ».

Автор: Олег Шапаренко