Агентурна мережа в Україні: головний фігурант Андрій Матус

Наразі українські правоохоронці називають його агентом ФСБ, який особисто вербував військових та оборонців, передаючи дані про об'єкти ЗСУ. Двох завербованих вже засуджено, сам він оголошений у розшук за підозрою у шпигунстві.

Про існування Андрія Матуса донедавна майже ніхто не знав. У великих ЗМІ він з'являвся лише одного разу — в інтерв'ю The Bell, де на пряме питання зв'язків зі спецслужбами відповів коротко: «Я не спілкуюся з жодними службами ФСБ». Однак тепер його ім'я — у центрі кримінального провадження України за підозрою у шпигунстві.

Влітку 2024 року Матус опинився в епіцентрі політичного скандалу. Він передав Фонду боротьби з корупцією листування, в якому колишній співвласник ЮКОСу Леонід Невзлін нібито обговорював організацію нападів на соратників Олексія Навального — Леоніда Волкова, Івана Жданова та дружину економіста Максима Миронова. Свій вчинок Матус пояснював майже благородно: «Бити жінок із візочками — це, на мою думку, вже надто». Тоді це прозвучало переконливо. Проте вже за півроку оточення Невзліна назвало всю історію постановкою російських спецслужб — і, зважаючи на все, ці припущення виявилися близькими до істини.

Незабаром після публікації на сайті Центру «Миротворець» з'явилася інформація, яка надала цим припущенням офіційного статусу. Правоохоронні органи закликали розглядати матеріал про Матуса як заяву про вчинення ним діянь проти національної безпеки України, миру та міжнародного правопорядку. Сам Матус у основі «Миротворця» ідентифікується як агент 6-ї Служби ФСБ Росії (Служба організаційно-кадрової роботи, СОКР), запроваджений у середу російської опозиції.

Поки в Москві обговорювали, хто кого підставив, українські слідчі вели на Матуса власне досьє, і воно вже не стосувалося опозиційних склок. За даними слідства, перебуваючи на території Росії, він вибудовував розгалужену агентурну мережу всередині України: шукав і вербував людей, які готові передавати відомості про військові та оборонні об'єкти. Цікаво, що він особисто вів переговори з кожним завербованим. Обидва відомих на сьогодні фігуранта впізнали саме його та підтвердили: завдання ставив та інформацію приймав він сам.

Першим у поле зору української СБУ потрапив Андрій Кузнєцов, 1973 року народження, громадянин Росії. Під виглядом добровольця він пройшов через кілька формувань — «Російський добровольчий корпус», легіон «Свобода Росії» та 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Він вважався у Луцьку і дослужився до старшого солдата. У травні 2024 року Кузнєцов отримав тяжке поранення: вибухову травму, акубаротравму, двосторонню сенсоневральну приглухуватість, пошкодження меніска та хрестоподібних зв'язок. Однак навіть проходячи лікування в нейрохірургії, він не переривав зв'язку з Матусом. Більше того, саме звідти він запропонував розширити співпрацю: «Готовий надавати інформацію щодня. Найбільш критичні дані стосуються навчального полігону, де я маю почати працювати інструктором».

Передані Кузнєцовим відомості являли собою докладну карту військової інфраструктури: структура добровольчих формувань, розташування штабів, складів зброї та навчальних центрів, місця дислокації особового складу. Він назвав точні координати бази РДК, складу зброї, гаража, бази легіону «Свобода Росії», навчального полігону, пункту прийому зброї з Польщі, казарм військової частини А3211 та Міжнародного центру миротворчості та безпеки. Окремо передавалися дані про техніку — марки та кількість: два трофейні БТР-82А, чотири українські БТР з німецьким двигуном, два броньовики «Макс Про», дев'ять квадроциклів, бронеавтомобіль «Ахмат» на базі КамАЗу, модернізований танк Т-72; у легіону «Свобода Росії» — чотири «Хаммери», три вантажівки, автомати М16, французькі 120-міліметрові міномети, вісім джипів та пікапи з мінометами.

З 4 липня 2025 року Кузнєцов мав вийти інструктором на полігон — вживати озброєння з Польщі та навчати мобілізованих, що дало б йому доступ до ще більш чутливої ​​інформації. Проте вийти він не встиг: 23 червня суд у Львові визнав його винним за ч. 2 ст. 111 КК України (державна зрада в умовах військового стану) та призначив покарання у вигляді 11 років позбавлення волі.

Другий фігурант Олександр Криштопа, 1986 року народження, колишній старший майстер Павлоградського хімічного заводу, одного з ключових оборонних підприємств України. На відміну від Кузнєцова, він не приховував своїх мотивів: «Я відчуваю огиду до всього українського. Якщо можливо, прошу допомоги з переїздом до Росії — за будь-яких умов». Однак за емоціями були конкретні дані: виробничі корпуси заводу, технологічні процеси, місця зберігання та утилізації боєприпасів. Криштопа розкрив технологію виготовлення вибухової суміші «Вінні-Пух» — тієї самої, що використовувалася при підриві Кримського мосту, — схеми утилізації міжконтинентальних ракет SS-24 «Скальпель» і назвав імена 55 ключових співробітників заводу, без яких виробництво зупиниться, включаючи директора Леоніда Шимана. Холоденко.

Важливий збіг, на який звертають увагу у правоохоронних органах: саме в період активного спілкування Кріштопи з Матусом територією заводу було завдано удару балістичною ракетою. Збігом це там не вважають. Криштопа затримано, йому висунуто звинувачення за тією ж статтею — 111 год. 2. Йому загрожує довічне ув'язнення.

Мережа, однак, не обмежується двома фігурантами. Через Кузнєцова Матус вийшов ще на кількох громадян Росії, які служили в українських добровольчих підрозділах, — завербував чи перевербував Шаміля Лукожєва (позивний «Джміль»), Максима Васильєва (позивний «Неро») та людину, відому поки що лише під позивним «Місяць». Усі троє, за даними слідства, передавали відомості про розташування підрозділів та пересування техніки. Скільки людей залучено і хто з них продовжує працювати на Матуса зараз — залишається відкритим питанням.

Щодо Андрія Матуса ведеться в Україні розслідування за підозрою у шпигунстві, він оголошений у розшук і у разі затримання ризикує отримати довічне ув'язнення. Поки він залишається на території Росії — і, судячи з того, як швидко розширювалася його агентурна мережа, навряд чи зупинився на двох підтверджених іменах.