Чи можна будувати ВЕС у природоохоронних зонах: за якими правилами це робить Європа

Водночас це не означає, що такі проєкти можна реалізовувати без обмежень.  В ЄС встановлені чіткі правила, за яких розміщення таких об’єктів є допустимим. В Україні проблема в іншому: правила для Смарагдової мережі досі не сформовані.

У Natura 2000 — європейській мережі природоохоронних територій —  діє зрозуміла процедура: якщо проєкт може зашкодити охоронюваній території, його вплив оцінюють, а дозвіл залежить від наявності альтернатив, суспільного інтересу та компенсаційних заходів. В Україні ж навіть статус Смарагдової мережі досі не має повноцінного юридичного механізму реалізації. Що саме ми втрачаємо через цю правову невизначеність?

Понад чверть суходолу ЄС (26,4%) охоплено природоохоронним статусом, а 18,6% припадає на Natura 2000. Утім, навіть на ділянках із суворим режимом збереження реалізують проєкти відновлюваної енергетики: науковці виявили понад 1200 діючих сонячних, вітрових та гідроенергетичних об’єктів у цінних для біорізноманіття зонах Західної Європи.

Правило одне — стаття 6 Оселищної директиви. Проєкт, який може суттєво вплинути на охоронювану територію, проходить окрему оцінку. Якщо негативний вплив не вдається виключити, дозвіл усе одно можливий за трьох умов: немає альтернативних рішень, є переважаючий суспільний інтерес і держава забезпечує компенсаційні заходи. Паралельно з цим діє Оновлена Директива ЄС з відновлюваної енергетики (RED III), яка прямо визнає розбудову ВДЕ таким інтересом — але вимагає спершу вичерпати потенціал деградованих земель і промзон.

Абсолютної заборони немає. Є «ціна допуску» — конкретний перелік того, що девелопер зобов'язаний зробити.

До прикладу, у Нідерландах Windpark Fryslân (89 турбін) звели просто в акваторії Natura 2000 «Ейсселмер». Компанія насипала штучний острів — 2 га суходолу і 25 га мілководдя для риб та птахів, поставила 3D-радар обліку птахів і детектори кажанів на гондолах, а 20 років поспіль перераховує понад 720 тисяч євро щороку до фонду розвитку узбережжя.

В іспанському Кадісі на 269 турбінах запровадили вибіркову зупинку лопатей, коли наближаються птахи: смертність ширяючих видів впала на 61,7%, білоголового сипа — на 92,8%, а втрати виробітку склали менше ніж 0,51%.

Тим часом у Португалії плавучу сонячну станцію Alqueva розмістили просто на плесі водосховища діючої ГЕС. Вона займає лише 0,016% площі водойми, не потребує вилучення нових земельних ділянок і використовує вже наявну мережеву інфраструктуру.

На тлі європейського досвіду постає запитання: як цей баланс формується в Україні? Адже наша держава не лише прямує до ЄС, а й уже є активним учасником європейського «зеленого» переходу й, займаючи менше 6% площі Європи, володіє 35% її біорізноманіття.

Відповідь неоднозначна. Українська проблема полягає у відсутності єдиної правової рамки, всередині якої ці практики мають функціонувати.

Ще у 2016 році Постійний комітет Бернської конвенції затвердив для України перший перелік Смарагдової мережі — аналога європейської Natura 2000: 271 територію загальною площею 6,2 млн га. У грудні 2019 року мережу розширили ще на 106 територій, і сьогодні вона налічує 377 об'єктів загальною площею близько 8 млн га.

Водночас спеціальний механізм правової охорони та управління територіями Смарагдової мережі на рівні окремого закону досі не сформований. Для врегулювання цього питання у Верховній Раді ще у 2020 році зареєстрували законопроєкт №4461 «Про території Смарагдової мережі», який мав визначити правовий статус таких територій, механізми їхньої охорони та правила здійснення господарської діяльності. У 2021 році документ направили на повторне перше читання. У 2026 році законопроєкт знову включили до порядку денного ВРУ, однак повноцінного закону про Смарагдову мережу досі не ухвалено.

Саме ця правова невизначеність створює простір для різних трактувань. Важливо чітко розрізняти чинний правовий статус території та можливий статус у майбутньому. Сам факт включення ділянки до переліку територій Смарагдової мережі не означає автоматичної або повної заборони господарської діяльності чи розвитку інфраструктури. Водночас говорити про проєкт як про «заборонений» лише через можливий майбутній статус території — означає підміняти чинні правові норми прогнозами. Правову оцінку потрібно давати на підставі чинного статусу території та законодавства, а не припущень про майбутні зміни.

Наразі ключовим інструментом оцінки допустимості потенційного впливу таких проєктів на довкілля залишається процедура оцінки впливу на довкілля (ОВД). В умовах критичного дефіциту генерації енергетична безпека України є питанням виживання, тому бізнесу необхідні зрозумілі, стабільні та передбачувані правила гри, за яких захист довкілля забезпечується чіткими законними процедурами, а не суб’єктивними блокуваннями.