"Чорна вдова" української літератури: чому чоловіки Марко Вовчка вмирали один за одним

Її життя – це справжній географічний та емоційний лабіринт, у якому переплелися Орел і Париж, Петербург і Рим, блискучі літературні салони та трагічні смерті на берегах холодних морів. Реальна історія кохання Марко Вовчок набагато глибша, драматичніша і складніша за будь-які бульварні міфи. Вона не була класичною красунею у звичному розумінні того часу. Сучасники згадували її сірі, глибокі очі, русяве волосся, спокійний, майже меланхолійний голос і дивовижну здатність слухати. Але саме в цьому спокої ховалася неймовірна інтелектуальна та жіноча сила, яка змушувала найвидатніших чоловіків епохи втрачати розум, руйнувати власні сім'ї та йти за нею на край світу. І саме на цьому 24 Канал зосередить свою увагу сьогодні!

Опанас Маркович – шлюб із розрахунку та народження генія

Історія великих пристрастей Марії почалася з тихого, майже випадкового шлюбу. У 1851 році в Орлі сімнадцятирічна Марія, дівчина зі збіднілої дворянської родини, яка виховувалася в приватному пансіоні, знайомиться з Опанасом Марковичем. Він – український фольклорист, етнограф, член Кирило-Мефодіївського братства, який перебував у засланні. Опанас був старшим, безмежно закоханим у народну культуру і, що найголовніше, він запропонував їй квиток у самостійне життя, подалі від деспотичної тітки, у якої дівчина змушена була жити.

Опанас Маркович був першим чоловіком Марко Вовчок / Фото "Армія інформ"

Цей шлюб не був союзом палкого кохання з боку Марії. Це був союз вдячності та інтелектуального симбіозу. Переїхавши в Україну (Чернігів, Київ, Немирів), росіянка за походженням Марія Вілінська з неймовірною жадібністю вбирає в себе українську мову, пісні, звичаї. Опанас відкрив для неї Україну, але саме її геній перетворив цей етнографічний матеріал на високу літературу. Коли у 1858 році вийшли її "Народні оповідання", літературний світ вибухнув. Проте сімейне життя давало тріщину. Опанас був людиною м'якою, непрактичною, часто не міг забезпечити родину. Марія ж, відчувши власну силу, прагнула більшого масштабу. Їхній шлюб був приречений, бо орлиця не могла довго жити в тісній клітці провінційного побуту. У 1859 році вона залишає чоловіка і разом із сином Богданом вирушає до Петербурга, а згодом – до Європи. Опанас до кінця своїх днів кохав її, писав розпачливі листи і помер на самоті, так і не змирившись із втратою.

Петербурзькі тріумфи: розбите серце Куліша та платонічне захоплення Шевченка

У Петербурзі Марко Вовчок стала справжньою сенсацією. Нею захоплювалися всі. Тарас Шевченко, повернувшись із заслання, називав її своєю "донею", присвячував їй вірші і бачив у ній літературну спадкоємицю. Їхні стосунки були сповнені глибокої, чистої, платонічної ніжності. Шевченко подарував їй золотий браслет, який вона зберігала все життя як найбільшу святиню.

Але зовсім іншою була історія з Пантелеймоном Кулішем. Видатний письменник, критик і редактор, Куліш закохався в Марію до нестями. Він залишив дружину, письменницю Олександру Білозерську-Куліш, відому під псевдонімом Ганна Барвінок, благав Марію про взаємність, планував спільне життя за кордоном. Проте Марія залишалася холодною. Її дратував його деспотизм, бажання контролювати її творчість і життя. Коли вона остаточно відкинула його залицяння і поїхала за кордон з іншим, Куліш перетворився на її найлютішого ворога. Ображене чоловіче его змусило його роками поширювати брудні плітки, нібито Марія не сама писала свої твори, а все за неї робив Опанас Маркович. Сучасна літературознавча наука, спираючись на текстологічний аналіз, повністю спростувала ці мстиві вигадки Куліша, довівши беззаперечне одноосібне авторство Марка Вовчка.

Марко Вовчок розбила серце Пантелеймону Кулішу / Фото Вікіпедія

Європейські мандри та інтелектуальний роман з Тургенєвим

У Європі (Німеччина, Швейцарія, Франція, Італія) Марія опиняється в центрі уваги європейської інтелектуальної еліти. Особливе місце в її житті посів Іван Тургенєв. Видатний російський письменник був зачарований нею. Він перекладав її твори російською, вводив у європейські літературні кола, знайомив із Герценом, Толстим, Жулем Верном (з останнім вона згодом плідно співпрацюватиме як перекладачка, отримавши ексклюзивні права на переклад його творів російською).

Чи був між Тургенєвим і Марією фізичний роман? Історики досі сперечаються. Їхнє листування сповнене надзвичайної ніжності, Тургенєв влаштовував її побут у Парижі, фінансував її поїздки. Проте, найімовірніше, це було глибоке споріднення душ, інтелектуальна пристрасть. Тургенєв, який усе життя був рабом свого кохання до Поліни Віардо, знайшов у Марії рівну собі співрозмовницю, музу, яка розуміла його з півслова. Але серце Марії на той момент уже належало іншому.

Олександр Пассек – справжнє полум'я і велика трагедія

Якщо всі попередні чоловіки були для Марії радше друзями, наставниками або сходинками в житті, то Олександр Пассек став її найбільшим, найпалкішим і найтрагічнішим коханням. Він був троюрідним братом Герцена, блискучим юристом, надзвичайно вродливим, розумним і пристрасним чоловіком. Заради нього Марія відкинула всі умовності вікторіанської епохи. Вони почали жити разом у Європі, не криючись, що викликало страшенний скандал у консервативному суспільстві.

Це були роки абсолютного щастя, які, на жаль, тривали недовго. Олександр захворів на сухоти (туберкульоз). Марія перетворилася на доглядальницю. Вона возила його по найкращих курортах Італії та Франції, витрачала всі свої гонорари на лікарів, ночами сиділа біля його ліжка, слухаючи його важке дихання. У 1866 році Олександр Пассек помер на її руках. Ця втрата зламала Марію. Вона впала в глибоку депресію, її листи того періоду сповнені чорного розпачу. Здавалося, її здатність кохати померла разом із Пассеком.

Дмитро Писарєв – фатальна хвиля Балтики

Але життя тривало, і доля приготувала їй ще один жорстокий удар. Повернувшись до Російської імперії, Марія зближується з видатним літературним критиком, кумиром радикальної молоді Дмитром Писарєвим. Він був молодший за неї на сім років. Писарєв, який щойно вийшов із Петропавлівської фортеці, де відсидів за свої політичні погляди, знайшов у Марії розраду, розуміння і шалену пристрасть.

Влітку 1868 року вони разом із сином Марії Богданом вирушили на відпочинок до Ризької затоки, у містечко Дуббельн (нині Дубулти, Латвія). Вони планували одружитися, мріяли про спільне майбутнє. Але 4 липня сталася трагедія. Писарєв пішов купатися в море. Він не був добрим плавцем, а Балтика того дня була підступною. На очах у Марії та її сина Дмитро почав тонути. Його не змогли врятувати. Тіло витягли лише через кілька годин.

Ця смерть стала фатальною для репутації Марії. Саме тоді в суспільстві поповзли зловісні чутки, її почали називати "чорною вдовою", жінкою, яка приносить смерть тим, хто її кохає. Маркович помер у злиднях, Пассек згорів від сухот, Писарєв потонув. Суспільство, яке ніколи не прощало жінкам незалежності, з насолодою звинувачувало її в цих трагедіях. Марія знову опинилася на дні відчаю, рятуючись лише виснажливою, каторжною працею – вона перекладала по кілька книжок на місяць, щоб прогодувати себе і сина.

Марко Вовчок почали називати "чорною вдовою" / Фото Вікіпедія

Михайло Лобач-Жученко – тиха гавань після життєвих штормів

Останній розділ її любовної історії виявився найспокійнішим, хоча й почався зі скандалу. У 1878 році, у віці 45 років, Марія виходить заміж вдруге. Її обранцем став Михайло Лобач-Жученко – випускник Морського училища, офіцер, який був молодший за неї на цілих 17 років! Суспільство знову вибухнуло плітками, але Марії було вже байдуже на думку світу.

Михайло обожнював її. Він не вимагав від неї бути великою письменницею, не намагався конкурувати з нею інтелектуально. Він просто дав їй те, чого вона шукала все життя – надійний тил, спокій і беззастережну відданість. Разом із ним вона назавжди залишила галасливі столиці. Вони жили в провінції – на Кавказі, у Богуславі, на Київщині, і зрештою осіли в Нальчику. Марія майже перестала писати оригінальні твори, присвятивши себе родині та вихованню молодшого сина Бориса (якого вони всиновили, хоча існують версії, що це міг бути її рідний онук або навіть пізня дитина).

Михайло Лобач-Жученко був на 17 років молодшим за Марко Вовчок / Фото Вікіпедія

Марія Вілінська померла у 1907 році в Нальчику, сидячи в саду під улюбленою яблунею. Її життя – це не історія хижачки, яка колекціонувала чоловічі серця. Це історія геніальної, вільної жінки, яка мала сміливість шукати справжнє кохання у світі, де жінкам відводилася лише роль мовчазної тіні. Вона помилялася, страждала, втрачала найдорожчих, але ніколи не зраджувала себе. І саме ця внутрішня свобода робила її такою непереборно привабливою для найкращих умів її епохи.

Чи була Марія винна у смертях своїх чоловіків? Ні. Маркович помер від хвороби і злиднів, Пассек – від туберкульозу, який тоді був невиліковним, Писарєв – від нещасного випадку. Але суспільство, яке не прощало жінкам незалежності, з насолодою створило міф про "чорну вдову", яка приносить смерть коханим.