Закулісні інтриги і змова на полюванні: як усунули від влади Микиту Хрущова

Після Сталіна. Глава уряду vs Лідер партії: хто кого

Після смерті Йосипа Сталіна в СРСР виник короткий період міжвладдя. За головну посаду в країні боролися дві групи впливу: прихильники Берії та коаліція Маленкова — Хрущова. Перші тримали під контролем міліцію та спецслужби, другі ж схилили на свій бік армію на чолі з маршалом Жуковим.

Ситуація прояснилася через пів року, у вересні 1953-го, коли партійна верхівка дала добро на арешт кривавого міністра внутрішніх справ Лаврентія Берії (в грудні його розстріляють), який претендував на верховенство в СРСР. Главою уряду став Георгій Маленков, а Першим секретарем ЦК КПРС — Микита Хрущов, якому де-юре відвели другу роль у державі, адже голова Ради міністрів Маленков мав набагато більше повноважень. Однак бути другим Хрущов не хотів, тому почав діяти.

Першим у 1955 році владу втратив Маленков — його Хрущов мало не з першого дня перебування на своєму посту нещадно таврував за будь-які гріхи. Крісло Маленкова зайняв Микола Булганін, із яким Хрущова пов'язували дружні стосунки. Маленкову ж довелося задовольнятися посадою заступника. Але головне, що зробив Хрущов, — кардинально оновив склад ЦК КПРС і Секретаріату, готуючись нанести нищівний удар по старій гвардії, яка не так давно привела його до посади.

Шепотілися по закутках: перша спроба зняти Хрущова

Нагода випала в лютому 1956 року під час XX з'їзду КПРС. На ньому Хрущов виступив із доповіддю про злодіяння сталінської репресивної системи, шокувавши присутніх. "У залі стояла мертва тиша, не чути було ні скрипу крісел, ні кашлю, ні шепоту, — згадував член ЦК Олександр Яковлєв. — Ніхто не дивився один на одного — чи то від несподіванки, що сталося, чи то від сум'яття та страху. Ішли з засідання, низько схиливши голови. Шок був неймовірно глибоким. Особливо від того, що на цей раз офіційно повідомили про злочини "самого" Сталіна — "геніального вождя всіх часів і народів". Переважна частина чиновників апарату ЦК доповідь Хрущова зустріла негативно, але відкритих розмов не було. Шепотілися по закутках".

Не дивно, що сталінська свита в особі Лазаря Кагановича, В'ячеслава Молотова та Георгія Маленкова сприйняла доповідь як особисту загрозу. У червні 1957-го вони спробували усунути Хрущова від влади під час засідання Президії Ради міністрів. Йому, зокрема, нагадали, що він сам — учасник і організатор репресій, а тому критика Сталіна з його вуст має лицемірний вигляд. Обурювалися також, що Хрущов себе вибілює, створюючи політичний міф про єдино правильного діяча, який був за народ і проти тиранії.

Урятував ситуацію, як і в 1953 році, Георгій Жуков, недвозначно давши зрозуміти опонентам Хрущова, що їх очікує в разі зміщення Першого секретаря: "Армія проти цього рішення, і жоден танк не рушить без мого наказу". Так Микита Хрущов залишився на своєму посту, а своїх супротивників вигнав у почесні заслання подалі від Москви. Молотова призначили послом у Монголію, Маленкова — директором електростанції в Казахстані, Кагановичу доручили керувати комбінатом "Уралазбест" у Свердловській області.

Маршалу Жукову Микита Сергійович віддячив, підвищивши його переводом із кандидатів у члени Президії ЦК. Однак до кінця року Жукова звільнили з поста міністра оборони СРСР, його наступником став Родіон Малиновський. Мотиви Хрущова тут очевидні: якщо Жуков має настільки сильний вплив в армії, він становить небезпеку. Така людина — сьогодні союзник, а завтра військовий переворот здатний влаштувати. Тим більше, що політичні амбіції маршалу Великої перемоги було не позичати.

"Ви робите помилку і втрачаєте друга", — сказав на прощання Жуков Хрущову.

Але Микита Сергійович мало вірив у дружбу в вищих колах влади. Підтвердженням стало те, як він повівся з тим же Булганіним. У березні 1958 року за формування уряду Верховною Радою нового скликання Булганіна не переобрали на пост голови Ради міністрів СРСР, тому що цю посаду Хрущов вирішив залишити для себе, поєднавши її з керівництвом партії. Вчорашнього друга Булганіна він відправив до Ставрополя головувати в раднаргоспі. У вересні 1958-го Булганіна також вивели зі складу Президії ЦК КПРС, а 26 листопада позбавили військового звання маршала Радянського Союзу, знизивши його до генерал-полковника.

Микита Хрущов: некерований "кукурузник"

Отже, за п'ять років із моменту приходу до влади Микита Хрущов став найважливішою персоною країни, взявши у свої руки і партійне, і державне керівництво. Він установив найсуворіший контроль над органами внутрішніх справ і державної безпеки, повністю контролював армію. Здавалося б, живи й володарюй. Але…

Соратників, на яких можна було покластися, ставало все менше. У 1962-1964 роках їх не залишилося зовсім. Постійна зміна кадрів, реорганізація галузей економіки та скорочення привілеїв для управлінської верхівки (наприклад, позбавлення прав на службові машини, дачі, безкоштовні путівки, спецталони на особливі продукти харчування і т. д.) створювало ґрунт для роздратування всередині партійної номенклатури, яка хотіла привілеїв.

Масла у вогонь підливало й обурення населення. Післявоєнний економічний ріст 1950-х років спровокував зростання цін, за якими не встигали зарплати. Інтелігенція отримала черговий розгром, кампанія проти абстракціонізму стала останньою краплею культурної відлиги, майже обнулила рейтинг Хрущова серед творчої та гуманітарної публіки.

У результаті Хрущовим були незадоволені всі. Занадто свавільний, непередбачуваний, грубий, нелогічний і некерований, полярно суперечливий. Він декларував свободу, але при цьому впадав у сказ, якщо з ним не погоджувалися та використовували свободу не так, як він її розуміє. При Хрущові вийшли на волю та були реабілітовані в'язні ГУЛАГу, реформована судова сфера, з кримінального права виключено поняття "ворог народу", але тоді ж з'явилися нові політичні в'язні, почалися гоніння творчої інтелігенції, а публікація оповідань Олександра Солженіцина відбувалася на тлі переслідувань Бориса Пастернака.

Хрущов зібрався "наздогнати та перегнати Америку" з виробництва продуктів і товарів легкої промисловості, але вбив приватне сільське господарство, спровокувавши кризу зерна та запустивши безглузду кукурудзяну кампанію. Вивів мільйони людей із бараків і комуналок, давши їм нехай невеликі, але окремі квартири в п'ятиповерхівках, роздав паспорти колгоспникам, але при цьому безжально потопив у крові бунт у Новочеркаську. Прочинив двері у світ, провівши в Москві Міжнародний фестиваль молоді та впустивши в країну іноземних туристів, але запам'ятався безглуздим істеричним вчинком із черевиком на засіданні ООН. При Хрущові перша людина полетіла в космос, але багато наукових галузей, зокрема генетика, перебували в загоні.

Важливо Вожді та діти. Чим балувала і як карала доля "кремлівських дітей" СРСР

Кажуть, що з жовтня 1963 року Перший секретар ЦК КПРС і сам подумував про наступника. Так, відповідаючи на питання про нове покоління радянських лідерів під час московського прийому глави французьких соціалістів Гі Молле, він згадав Брежнєва і Косигіна. Але навряд чи Микита Сергійович підозрював, що саме ці люди давно готують йому заміну.

Змова на полюванні: хто придумав усунути Хрущова

У вересні 1964 року представники радянської верхівки Микола Ігнатов, Михайло Суслов, Олександр Шелєпін, Микола Миронов та ін. Під час полювання в Ставропіллі обговорили план усунення Хрущова. За словами Володимира Семичастного, на той момент голови КДБ, Миронов після усунення Хрущова мав очолити КДБ. Змовники заручилися підтримкою міністра оборони Малиновського та другого секретаря ЦК Брежнєва, який із юності був другом Миронова. Микита Сергійович ні про що не підозрював, оскільки особисто схвалював призначення всіх цих людей на їхні пости.

Хрущов перебував на відпочинку, коли 12 жовтня йому подзвонив Леонід Брежнєв і залізним тоном в ультимативній формі зажадав негайно повернутися в Москву для обговорення на надзвичайному засіданні Президії ЦК його, Хрущова, пропозицій щодо сільського господарства. Нічого не розуміючи, але передчуваючи недобре, на наступний день Хрущов вилетів до Москви разом із Мікояном. Усупереч сформованій традиції в аеропорту їх зустрічав тільки голова КДБ Семичастний. У своїх спогадах Хрущов зазначав, що йому цей момент видався дивним.

На засіданні Президії ЦК КПРС були присутні 22 людини, у тому числі міністр закордонних справ Громико та міністр оборони Малиновський. Чи не забагато для обговорення питань щодо сільського господарства? Насторожувало й те, що стенограму засідання не вели.

Хрущова жорстко критикували та прямо вимагали піти у відставку. Він відчайдушно сперечався, не погоджувався. Активно підтримав його тільки Мікоян, що вказував на успішну зовнішню політику Хрущова. Ультимативні дискусії тривали до глибокої ночі. Втомившись від спритного демагога Хрущова, відновити обговорення вирішили на наступний день о дев'ятій ранку.

Повернувшись додому, Хрущов, за свідченням його сина Сергія, подзвонив Анастасу Мікояну та сказав: "Я вже старий і втомився. Нехай тепер справляються самі. Головне я зробив. Стосунки між нами, стиль керівництва помінялися в корені. Хіба комусь могло примаритися, що ми можемо сказати Сталіну, що він нас не влаштовує, і запропонувати йому піти у відставку? Від нас би мокрого місця не залишилося. Тепер усе інакше. Зник страх, і розмова йде на рівних. У цьому моя заслуга. А боротися я не буду".

Уранці 14 жовтня засідання президії тривало не більше півтори години. Брежнєв запропонував розглянути добровільну відмову від влади, і всі члени президії одноголосно проголосували за "задоволення прохання Хрущова про вихід на пенсію".

Майже відразу відбулося засідання пленуму ЦК КПРС. Його учасників заздалегідь скликали з усього СРСР. Головував Брежнєв. Хрущов був присутній, але весь час мовчав. Виступив і майбутній сірий кардинал КПРС Михайло Суслов: у його виступі перераховувалися помилки та недоліки Хрущова, як політичні, так і особисті. Першого секретаря ЦК навіть звинуватили у грубості в спілкуванні з колегами і зайвій відвертості з іноземною пресою. Члени ЦК зустріли доповідь оплесками. Цікаво також, що Суслов звинуватив Хрущова у створенні навколо себе "м'якого" культу особи. З місця хтось вигукнув: "Він давно культ!" Рішення про його відставку прийняли одноголосно. Офіційно Микиту Сергійовича звільнили від його постів у зв'язку з похилим віком і погіршенням стану здоров'я. Першим секретарем призначили Леоніда Брежнєва, головою Ради міністрів — Олексія Косигіна. Почався період застою.

Це був тихий і безкровний переворот. Утім, справа могла прийняти зовсім інший оборот. Пізніше у своїх мемуарах перший секретар ЦК КП України Петро Шелест скаже, що спочатку Брежнєв хотів фізично знищити Хрущова: "Семичастний мені розповів, що йому Брежнєв пропонував фізично позбутися М. С. Хрущова, влаштувавши аварію літака, автомобільну катастрофу, отруєння або арешт".

У зв'язку з цим хочеться процитувати правозахисника та дослідника кланових відносин усередині спецслужб Олега Греченевского. У своїй книзі "Витоки нашого "демократичного" режиму" він пише так про роль Брежнєва: "У жовтні 1952 року Брежнєв виступив на XIX партійному з'їзді і чимось тоді сподобався Сталіну, який підшукував підходящих кандидатів як своїх нових соратників, оскільки великий вождь був на той час дуже незадоволений своєю старою командою і явно збирався всю або майже всю її ліквідувати, повторивши 1937 рік".

У кінці Пленуму, на якому зняли Хрущова, виступив Брежнєв: "Хрущов розвінчав культ Сталіна після його смерті, а ми розвінчаємо культ Хрущова при його житті". Незабаром 70-річний Хрущов переїхав на дачу в Підмосков'ї, де читав книги, займався городом і зрідка з'являвся в Москві у приватних справах. У 1966-му він почав записувати на магнітофонну плівку свої мемуари. Їх опублікували за залізною завісою.

Як минули останні роки Хрущова

Після усунення від влади до смерті Микита Хрущов протягом 7 років тихо жив у Москві та на своїй дачі як спеціальний пенсіонер радянського уряду. На публіці його бачили лише під час голосування на радянських виборах.

У 1970 році його мемуари — перша частина таємно надиктованих особистих спогадів — були опубліковані у США та Європі.

Після смерті колишнього секретаря ЦК КПРС минуло майже 48 годин, перш ніж про неї оголосили громадськості. У державному похороні та похованні біля Кремлівської стіни Хрущову було відмовлено — натомість його тихо поховали на Новодівичому цвинтарі у Москві.

Відставка Хрущова: уроки та висновки

Зміщення Хрущова вчергове доводить, що друзів у великій політиці ніколи не було, немає і не буде. Їхні місця завжди займають ситуативні союзники. Тому питання, хто кого й коли, завжди залишається відкритим. Історичні уроки 60-річної давності лише підтверджують це.