Сума технологій, дефіцит розуму: чому Станіслав Лем досі не застарів

Син мого товариша не вірить, що колись не було інтернету: він думає, що тато його розігрує. "А як же ви тоді жили?" — глузливо цікавиться 12-річний школяр, який народився буквально зі смартфоном у руках. Ще трохи — і виросте покоління, яке вже не уявлятиме свого повсякденного життя без генеративних мовних моделей. А ще 12 років тому можливості штучного інтелекту залишалися приблизно на рівні системи Т9, яка вміла перетворити безневинне "буду вдома" на дещо тривожніше "буду вдова".

Коли в дитинстві я читав книжки сьогоднішнього ювіляра, фантасти не могли уявити навіть самої ідеї сучасного нам смартфона. Хоча, здавалося, не було такого припущення, якого б вони не взяли на озброєння: обжити далеку планету — будь ласка, пересадити людську голову іншій людині — взагалі без проблем. Але коли героєві фантастичного оповідання треба було зателефонувати, він паркував свій літальний апарат біля звичайнісінької телефонної будки, всередині якої стояв таксофон.

Треба буде, до речі, при нагоді запитати в сина мого товариша, чи бачив він коли-небудь таксофон на вулиці.

Практично всі передбачені Лемом технології — інтернет, віртуальна реальність, штучний інтелект та інші — буквально на наших очах перетворилися з фантастики на повсякденну реальність. Ба більше, футуристичні прогнози Лема давно вже стали загальником. Сам письменник зазначав, що його відома праця Summa Technologiae ("Сума технології") не була книгою пророцтв: він просто розмірковував про можливі шляхи розвитку цивілізації. Та значно цікавіше за його технологічні прогнози те, що Лем думав про наше майбутнє.

Чи може людина зрозуміти розум, який існує за зовсім іншими законами? Що відбувається, коли інформації стає більше, ніж людський розум здатен охопити? Чи здатен технічний прогрес зробити суспільство більш розумним та моральним? Як можна довіряти реальності, якщо посередниками між нами й навколишнім світом дедалі частіше стають машини, алгоритми та медіасистеми? І що буде, якщо створені нами технології виявляться розумнішими, швидшими й складнішими за нас самих?

На жаль, сама реальність свідчить, що Лем мав рацію: моральний розвиток людини явно не встигає за стрімким поступом науки й технологій.

Так, технічний і науковий прогрес робить нас по-справжньому могутніми. Але водночас посилює усе найгірше, що в нас є, надаючи людським вадам по-справжньому нелюдського масштабу, швидкості й сили. Не вірите — погортайте Facebook.

Важливо Діагноз — "космічний песимізм": чому Лавкрафт став одним із головних пророків XXI століття

У Summa Technologiae Лем пише, що, створюючи технології, людина майже ніколи до кінця не розуміє, що саме вона робить і до яких наслідків призведуть її відкриття. Можна літати в космос, але й далі бути істотами, якими керують страх, стадність, марнославство та магічне мислення. Найнаочніше цей парадокс оголює війна в Україні: високі технології тут обслуговують дикі, архаїчні ідеї, які, здавалося б, мали назавжди залишитися в минулому. Бойовий дрон — це технологія XXI століття, а імперська свідомість, яка спрямовує його на український дитячий садок чи супермаркет, сформувалася ще в XIX-му.

Легко зрозуміти, звідки в письменника такий песимістичний погляд на людину й людство. Лем належав до покоління, яке на власні очі побачило крах однієї з головних гуманістичних ілюзій XIX століття. Віри в те, що освіта, наука й технічний прогрес поступово роблять людину розумнішою, суспільство — гуманнішим, а світ — цивілізованішим. Але після того, як Лем пережив Голокост, у своїх книжках він раз у раз повертався до одного й того самого запитання: чи справді людина — розумна істота і міра всіх речей?

Та саме цей скепсис зробив книжки польського фантаста безсмертними, тоді як твори більшості його колег давним-давно пішли на макулатуру.

Наприклад, у "Солярісі" він описує розумний океан, інтелект якого настільки чужий людському, що саме слово "контакт" втрачає будь-який сенс. І ось з’являється штучний інтелект, здатний знаходити закономірності, яких ми самі не бачимо — і людина ледь не вперше всерйоз стикається з думкою, що більше не є the smartest mind in the room. Наша інтелектуальна першість відтепер під питанням!

А що тоді станеться з нашим уявленням про себе, якщо одного дня нарешті з’ясується, що людина — зовсім не найвища форма розуму?

Однак Лем не був фаталістом, попри увесь свій скепсис. Він не вважав, що майбутнє визначене раз і назавжди. Навпаки, письменник закликав дивитися тільки вперед, хоча й визнавав, що підстав для оптимізму "не надто багато".

Сьогодні книжки Лема вчать нас того, що можна назвати "інтелектуальною гігієною". Це звичка сумніватися передусім у власній упевненості й не плутати зручне пояснення з істиною. Варто пам’ятати, що світ улаштований значно складніше, ніж нам хотілося б, і за будь-яких обставин робити свідомий вибір. Здається, це доволі просто. Насправді — зовсім ні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали у рубриці "Думки" несе автор.

Важливо Від злих марсіан до атомної бомби: передбачення та наукові парадокси Герберта Веллса