Огляд Marvel’s Wolverine: найкривавіший ексклюзив в історії студії

Insomniac Games довгі роки асоціювалася виключно з пригодами Людини-Павука, тому Marvel’s Wolverine стала для студії, напевно, справжнім стрибком у невідому прірву. Замість підліткового супергероїзму нам пропонують дорослий, жорстокий і брутальний бойовик про мутанта, який давно перестав рахувати відірвані кінцівки ворогів. Я вже встиг пройти гру та скласти власну думку, тому ділюся враженнями нижче.

Історія та світ Marvel’s Wolverine

Історія Marvel’s Wolverine розгортається задовго до формування Людей Ікс. Логан повертається до Команди Ікс через три роки після того, як сам її покинув, і застає мутантів з купою проблем. Наставником групи є Натаніель Ессекс, він же майбутній Містер Сіністер, який обіцяє мутантам безпеку і прихисток.

Правда, відразу відчувається, що його справжні мотиви куди складніші за красиві промови, тому кожна сцена з його участю видає легке відчуття тривоги. Сценаристи явно насолоджувалися тим, наскільки довго можна тягнути цю двозначність, не розкриваючи карти. І тільки десь з половини сюжету і далі Ессекс розкриває свої реальні мотиви.

Також серед нових супротивників з’являться Леді Смертельний Удар. Ця кіборгиня з адамантієвим скелетом і кігтями битиметься не згірше за головного героя. Їхні сутички у мене вийшли одними з найяскравіших моментів усієї кампанії, бо це чи не єдиний ворог, який здатен буквально дзеркалити стиль бою Логана, а не просто стояти й отримувати удари.

Сподобалася й Джин Ґрей. Вона тут не класичний декоративний персонаж, а лідерка полонених мутантів і водночас емоційний якір для самого Логана, адже головний герой весь час балансує між тваринною люттю і рештками людяності. Її телекінетичні здібності також кілька разів впливають на сюжетні розвилки, тому вона дійсно є повноцінним гравцем у цій історії. Я вже мовчу про їх романтичну лінію, яка тут також буде.

Сценаристом Marvel’s Wolverine є Уолт Вільямс, найбільше відомий за чудовою, на мою думку, грою Spec Ops: The Line. Він явно не боявся показати Росомаху більш вразливим, тому в ньому відчувається провина і втома від довгих прожитих років та втрат. А ще бажання нарешті перестати тікати від власного минулого.

Шаблезуб і Містік працюють як справжні напарники, їх не можна назвати карикатурними, тому вони навіть тримають на собі деякі моменти сюжету, але все ж вони найпростіші персонажі в цій грі.

Також мені сподобалося, що фінал третього акту не намагається штучно розтягнути кампанію заради хронометражу, а закінчується саме тоді, коли історія логічно вичерпує себе. Принаймні я так думаю. Через це й загальне проходження гри я, напевно, не займе у вас більше ніж 15-18 годин на середній складності.

Ігровий процес Marvel’s Wolverine

На відміну від серії Spider-Man, у Marvel’s Wolverine немає відкритого світу і якраз досліджувати місто там мені подобалося найменше. Звісно, є й багато таких, хто навпаки отримував від цього задоволення, тому якщо ви з них, то готуйтеся до обмеженого простору та класичного коридорного сюжетного екшену.

Особисто для мене це улюблений жанр ігор, в якому розробники ведуть гравця за руку в створеному ними шоу. А я, як у фільмах, люблю за усім цим спостерігати, лише трохи впливаючи на сюжет, або взагалі ніяк його не торкаючись. Саме такою є й Marvel’s Wolverine.

Та й розробники наче не приховували, що свідомо відмовилися від пісочниці заради контролю темпу гри. Логан веде гравця через джунглі, засніжені локації Канади, вузькі вулиці Токіо та кримінальний Мадріпур. Кожна з цих локацій зроблена з увагою до деталей, яку раніше Insomniac приберігала хіба для Мангеттена.

Перехід між ними завжди супроводжується короткими кінематографічними вставками, і я жодного разу не відчув різкого розриву темпу, який часто трапляється в лінійних іграх такого масштабу. Все зроблено майже ідеально. Принаймні на мою думку.

Окремо хочу відзначити Лоутаун. Це своєрідна відпочинкова зона, класичний мініхаб, де можна випити віскі, позмагатися на руках із Шаблезубом чи просто послухати цинічні жарти Містік. Такі моменти чудово розбавляють загальну похмурість гри і дають герою, а разом з ним і нам, відпочити між суцільним екшеном.

Тут ховаються й невеликі колекційні предмети, пов’язані з минулим Логана. Збирати їх виявилося на диво приємним заняттям, хоч я і не фанат подібних активностей у більшості інших ігор.

Я пройшов усі знайдені двері здебільшого заради сюжетних фрагментів, які вони відкривають, а не заради самого процесу проходження. Тому підозрюю, що більшість гравців ставитимуться до цієї механіки десь так само.

Відмічу й пересування Логана між локаціями. Його загострене чуття дозволяє відстежувати сліди, запахи та навіть невидимі для ока пастки. Ця механіка інтегрована достатньо органічно і не відчувається чимось додатковим, що робили просто щоб було.

Ще тут є скелелазіння, але воно реалізоване простіше, ніж у тій же серії про Людину-павука. Зате рухи персонажа тут виглядають важчими та реалістичнішими. Це дуже пасує герою, адже Росомаха радше пробиватиметься крізь перешкоду, ніж елегантно її обійде чи просто відкриє двері.

Не забули додати й стелс, але він просто є. Нічого більшого сказати не можу. Так, деякі місії вимагають його в певних моментах, але часто простіше, принаймні мені, та цікавіше було йти напролам.

Бойова система Marvel’s Wolverine

Бої в Marvel’s Wolverine швидкі, жорстокі і саме такі, якими має бути екшен про Росомаху. В основі усього лежить механіка люті з трьома рівнями. На першому нічого не відбувається, бо це звичайний стан персонажа. Тому й бонусів він не отримує.

На другому рівні люті відкривається сила, яка дозволяє обміняти накопичену лють на миттєве зцілення замість смерті. Ця механіка змінює весь ритм бою, бо агресія героя раптом стає його найкращим захистом. Кілька разів я свідомо йшов у бій напролом, знаючи, що навіть якщо здоров’я впаде до нуля, у мене залишається шанс вискочити завдяки накопиченій люті. Правда, така наглість, принаймні на середньому рівні складності, не завжди спрацьовувала. Але все ж часто.

На третьому, максимальному, рівні екран стає монохромним, з’являються криваві спалахи, а слабкі вороги гинуть від одного удару. Ця штука виглядає видовищно навіть після десятого разу і не набридала мені до кінця.

Техніки на кшталт Tornado Spin і Bull Rush чудово контролюють натовп, хоча довгий відкат трохи обмежує їх активне використання у бою. А от парирування вимагає ідеального таймінгу, хоча його потім можна збільшити прокачування певних навичок.

Також є стрибки на велику відстань, що добре працюють для скорочення дистанції в масових бійках. Мені подобалося, як гра заохочує постійний рух замість стояння на місці і банального обміну ударами. Рухатися треба постійно, інакше вб’ють вас достатньо швидко.

Регенерація здоров’я поза бойовим станом теж зроблена цікаво. Замість звичного автоматичного відновлення гравцю треба або вийти з бою, або свідомо активувати вміння, яке також впливає на швидкість накопичення люті в наступній сутичці. Це змушує постійно думати наперед, а не просто ховатися за укриттям, поки шкала здоров’я сама заповниться. Бо цього банально не станеться.

Також ми можемо модифікувати гени Росомахи, покращуючи його навички, збільшуючи здоров’я, силу атаки, розтягуючи час для парирування тощо.

Дають і збільшити здоров’я героя. Правда, це відбувається не в меню навичок, а в меню кастомізації. Для Логана тут є купа костюмів та кігтів. Чим більше ви їх відкриваєте та знаходите, тим більше стає в нього здоров’я.

Графіка, оптимізація та технічна частина Marvel’s Wolverine

Намальована модель Логана вражає деталізацією, особливо волосся на тілі і міміка під час катсцен. Правда, довге волосся героїнь все ще ніби літає в повітрі, а не колишеться від нього.

На PS5 Pro гра видаватиме 4K через PSSR при 30 або 40 кадрах із максимальним трасуванням променів, включно з тінями і відображеннями.

В режимі Performance Pro роздільна здатність динамічно триматиметься між 1440p і 4K через PSSR, а частота кадрів буде 60. Також є підтримка до 120 кадрів на сумісних екранах.

За весь час проходження Marvel’s Wolverine я не зустрів жодного критичного багу чи вильоту, що для гри такого масштабу приємно дивує, але водночас не є чимось дивним для ексклюзивів Sony.

Звук і тактильна віддача геймпаду чудові. DualSense якісно передає різницю між ударом кігтями по м’якому і по металевій обшивці кіборгів, наприклад. Адаптивні тригери також створюють легкий опір під час утримання блоку.

Музика атмосферна та прикольна, але водночас нічого особливого. Вона просто є на фоні, створює настрій, але взагалі не запам’ятовується.

Локалізація та ціна Marvel’s Wolverine

Marvel’s Wolverine отримала повноцінну російську локалізацію з озвучкою. Української немає взагалі. На жаль, японці так і продовжують свою політику локалізацій для ексклюзивів та не скорочують список мов для нього. Але також і не розширюють.

У Playstation Store стандартне видання коштує 2199 гривень, а цифрове делюкс видання з ексклюзивними костюмами і варіантами кігтів обійдеться у 2399 гривень.