Будівельник нації: як біженець із 7 доларами створив найвідоміший мовний конкурс в Україні

Проте його головним спадком стали не зведені житлові квартали чи індустріальні парки Торонто, а системна, багатомільйонна підтримка української науки, історії та культури у світі. Нині підхід Петра Яцика залишається максимально актуальним. Він довів, що престиж мови та культури можна і треба підкріплювати фінансово та інституційно. Яцик відкидав емоційний патріотизм, заснований виключно на історичних травмах, пропонуючи натомість прагматичну стратегію: інвестувати в освіту, науку та конкурентоспроможність нації. І 24 Канал детальніше розповість про його особистість, яка мала неабиякий вплив на популяризацію української мови!

Втеча з України і перші 7 доларів

Петро Яцик народився 7 липня 1921 року в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині. Його самостійне життя почалося рано через складні сімейні обставини. У чотирнадцять років він втратив батька і був змушений взяти на себе відповідальність за родину – матір та сімох братів і сестер. Економічні реалії Галичини міжвоєнного періоду вимагали важкої щоденної праці. Цей досвід сформував його прагматичне ставлення до життя, навчив фінансового планування та звички покладатися на власні сили.

У 1944 році, розуміючи неминучість повторної радянської окупації та ризик репресій, Яцик ухвалює рішення виїхати на Захід. Він опиняється в таборі для переміщених осіб (Displaced Persons) у німецькому місті Регенсбург. Життя в таких таборах часто супроводжувалося апатією та очікуванням на гуманітарну допомогу від міжнародних організацій. Проте Яцик використав цей час для самоосвіти. Він вивчав економіку, іноземні мови, аналізував принципи роботи західної ринкової економіки. Він сприймав статус біженця не як вирок, а як тимчасовий етап перед інтеграцією у нове суспільство.

Прибувши до Канади у 1949 році, Яцик зіткнувся з типовими викликами повоєнних емігрантів. З сімома доларами в кишені він почав нове життя з нуля. Канадський уряд приймав переселенців переважно для виконання важкої фізичної праці. Яцик працював посудомийником у ресторані Монреаля, згодом – на молочній фермі та на залізниці. Це була виснажлива робота, але вона дозволила йому накопичити стартовий капітал.

У 1950 році він переїжджає до Торонто, де разом із партнерами відкриває книжковий магазин "Арка". Там продавалися українські книги, преса та сувеніри. Бізнес був успішним і задовольняв потреби великої української діаспори, але Яцик аналізував макроекономічні тенденції. Канада переживала повоєнний економічний бум, до країни прибували сотні тисяч мігрантів, і Торонто стрімко розросталося. Виник колосальний попит на житло.

У 1953 році Петро Яцик засновує власну будівельну компанію, яка згодом перетворилася на потужну корпорацію Prombank Investment Limited. Він починав із будівництва невеликих приватних будинків, ретельно контролюючи витрати та якість матеріалів. Згодом компанія перейшла до масштабних проєктів: зведення житлових кварталів, торгових центрів та індустріальних парків у Міссісозі та околицях Торонто. Його бізнес-стратегія полягала в купівлі дешевих земельних ділянок на околицях міст, які через кілька років ставали центрами інфраструктурного розвитку. Завдяки чіткому розрахунку, дисципліні та вмінню прогнозувати ринок, Яцик став мільйонером. Проте зароблені кошти він розглядав як інструмент для реалізації масштабніших цілей.

Петро Яцик зумів перетворити сім доларів на мільйони / Фото Diaspora.ua

Чому забудовник купував історію

У колах української діаспори традиційно було заведено жертвувати кошти на будівництво церков, підтримку хорів, танцювальних ансамблів чи встановлення пам'ятників. Петро Яцик поважав ці ініціативи, але його філософія меценатства кардинально відрізнялася. Він не займався благодійністю заради сентиментів. Він здійснював стратегічні інвестиції в інтелектуальний суверенітет України.

У 1960 – 70-х роках ситуація в західному академічному світі була вкрай несприятливою для української справи. У провідних університетах США, Канади та Європи історію України переважно вивчали в межах "російських студій" (Russian Studies) або радянології. Українські землі розглядалися виключно як провінція Російської імперії чи складова частина СРСР. Західні дипломати, політики та журналісти формували своє уявлення про Україну на основі російських або радянських наративів.

Яцик усвідомив стратегічну загрозу: поки історію України не вивчатимуть у Гарварді, Оксфорді чи Сорбонні як окрему, самостійну дисципліну, світ не сприйматиме українців як окрему націю з правом на власну державу. Він налагодив співпрацю з видатними українськими науковцями, зокрема з істориком та сходознавцем Омеляном Пріцаком. Яцик став одним із ключових фундаторів Інституту українських студій при Гарвардському університеті (HURI), заснованого у 1973 році. Це був прецедент, коли представники діаспори профінансували створення кафедри в елітному американському університеті, змусивши академічну спільноту визнати україністику повноцінною науковою галуззю.

Згодом Петро Яцик розширив свою діяльність у Канаді. Він пожертвував мільйон доларів на створення Центру досліджень історії України при Канадському інституті українських студій (CIUS) в Альбертському університеті. Центр, заснований у 1989 році, отримав його ім'я.

Найамбітнішим проєктом, який профінансував фонд Яцика, став англомовний переклад фундаментальної десятитомної "Історії України-Руси" Михайла Грушевського. Це був колосальний академічний виклик, який потребував залучення десятків перекладачів, редакторів та істориків, а також створення спеціальної термінологічної бази. Яцик розумів: коли західний дослідник чи політик захоче дізнатися про історичне коріння України, у бібліотеці має стояти авторитетна англомовна праця, яка доводить тисячолітню тяглість української державності. Загалом на українські освітні та наукові проєкти на Заході Петро Яцик виділив понад 16 мільйонів доларів. Він системно фінансував присутність України у світовому інтелектуальному просторі.

Фонд Яцика профінансував переклад "Історії України-Руси" Михайла Грушевського / Фото Музей історичного центру міста Києва

Конкурс як національний тімбілдінг

Говорити чужою мовою у своїй країні – неприродно. Це – так, як би пси нявкали…
– говорив він.

У 2000 році Петро Яцик став ініціатором створення Міжнародного конкурсу знавців української мови. На той час, попри майже десятиліття незалежності та державний статус, українська мова в багатьох сферах суспільного життя поступалася російській. У бізнесі, медіа та політиці домінувала російська мова, тоді як українська часто стикалася з маргіналізацією та стереотипним сприйняттям. Серед частини молоді вона не асоціювалася з кар'єрним успіхом чи сучасністю.

Яцик застосував до розв'язання цієї проблеми суто бізнесовий підхід. Він розумів, що самі лише заклики до патріотизму та збереження традицій є недостатніми для зміни мовної ситуації. Щоб зробити мову привабливою для молоді, потрібно було підвищити її престиж. А в сучасному світі одним із головних маркерів престижу є фінансова винагорода.

За підтримки Ліги українських меценатів Яцик запровадив суттєві грошові премії для переможців конкурсу – від школярів молодших класів до студентів університетів. Він створив систему, за якої дитина з будь-якого регіону України могла своїм інтелектом та бездоганним знанням української граматики заробити реальні кошти. Гроші виступили як інструмент мотивації та визнання.

Конкурс імені Петра Яцика робив українську мову престижною / Фото Diaspora.ua

Цей підхід змінив парадигму сприйняття. Яцик продемонстрував, що українська мова – це про інтелект, конкурентоспроможність та успіх. Конкурс швидко набув загальнонаціонального масштабу, охопивши мільйони учасників не лише в Україні, а й серед української діаспори в десятках країн світу. Він став своєрідним національним тімбілдінгом, об'єднавши молодь навколо вивчення рідної мови. Сьогодні, у 2026 році, коли українська мова є беззаперечним фактором національної безпеки та маркером ідентичності, результати цієї прагматичної ініціативи є очевидними. Конкурс виховав покоління, для якого українська мова є природним середовищем спілкування.

Спадщина прагматика

Петро Яцик пішов із життя 1 листопада 2001 року, але його інституційна спадщина продовжує працювати на інтереси України. Його життєва філософія – будувати власні інституції, інвестувати в освіту та покладатися на власні сили – залишається дієвим рецептом розвитку держави, особливо в умовах сучасних викликів.

Він послідовно відкидав образ українця як жертви історичних обставин. На власному прикладі Яцик довів, що цілеспрямованість, дисципліна та прагматизм здатні змінити не лише долю окремої людини, а й статус цілої нації на міжнародній арені. Він вчив мислити стратегічно і розуміти, що справжня незалежність потребує міцного економічного та інтелектуального фундаменту.

Петро Яцик з донькою Надією прогулюються Хрещатиком / Фото Diaspora.ua

Його підхід до розбудови нації базувався на чіткому переконанні: державу неможливо збудувати лише на емоціях, історичних міфах чи фольклорі. Для того, щоб Україна стала сильним і незалежним гравцем, їй потрібна потужна економіка, якісна освіта та реальний інституційний вплив у світі. Саме цей прагматичний патріотизм, підкріплений реальними справами та інвестиціями, є найважливішим уроком Петра Яцика для сучасних і майбутніх поколінь українців.