Операція "Вівальді" і новий наступ РФ: що насправді відбувається на Донбасі

Російські війська на Донбасі дедалі активніше відходять від великих механізованих штурмів і роблять ставку на іншу тактику — просочування невеликих піхотних груп у проміжки між українськими позиціями. По двоє-троє військових вони намагаються проникати через посадки, руїни та складки місцевості, накопичуватися в тилу передових позицій і поступово розширювати так звану сіру зону. Лише після цього противник намагається підтягнути туди більші сили та логістику.

Саме з наслідками такої інфільтрації зараз працюють українські війська на півночі Донецької області. 3-й армійський корпус розпочав наступальну операцію "Вівальді", під час першого етапу якої Сили оборони, за даними корпусу, зачистили від російських груп близько 75 квадратних кілометрів території, повернули під контроль понад 10 квадратних кілометрів та повністю звільнили село Середнє. Осередки російської присутності ліквідували також у районах Новоселівки, Ярової, Корового Яру та Олександрівки.

Однією з ключових цілей операції стала не лише зачистка території, а й руйнування системи постачання противника. Підрозділи безпілотних систем 3-го корпусу завдали ударів по російській логістиці, після чого, як стверджують військові, окупанти були змушені перенести частину забезпечення паливно-мастильними матеріалами за межі України — у Воронезьку область. У корпусі заявили, що на першому етапі операції російські війська втратили близько 1500 військових, понад 12 тисяч безпілотників та кілька сотень одиниць бронетехніки й артилерії.

Командувач 3-го армійського корпусу Андрій Білецький при цьому наголосив, що операція ще триває, а її кінцеву мету військові не розкривають.

"Наша операція називається "Вівальді". А у Вівальді, як відомо, чотири сезони. І це — лише перший із них", — зазначив Білецький.

Тактичний успіх, але не перелом: що змінила операція "Вівальді"

Військовий експерт Дмитро Снєгирьов у коментарі Фокусу зазначає: результати операції справді дозволили покращити становище Сил оборони на Лиманському напрямку, однак говорити про те, що загроза тут знята повністю, зарано.

"Українським військам вдалося ліквідувати небезпечний виступ російських військ у районі Шандрівого та Зеленої Долини. Саме звідси противник міг розвивати подальше просування у напрямку Лимана. За попередньою інформацією, яка ще потребує офіційного підтвердження Генштабу, російські підрозділи вдалося відкинути до річки Жеребець. Фактично противник втратив частину позицій, які захоплював протягом останнього року", — каже експерт.

Водночас Снєгирьов застерігає від надмірно оптимістичних оцінок. Російське командування намагається компенсувати територіальні втрати перекиданням оперативних резервів, зокрема з окупованої частини Луганської області. Коротке логістичне плече дозволяє РФ досить швидко підсилювати свої підрозділи та відновлювати тиск.

Тобто, за словами експерта, зараз йдеться насамперед про тактичний успіх Сил оборони, який ускладнив росіянам реалізацію їхнього сценарію на Лиманському напрямку, але не змусив противника відмовитися від подальших наступальних планів.

Святогірськ і Лиман: росіяни намагаються бити не в лоб

Окрема загроза зберігається поблизу Святогірська. Попри російські заяви про нібито контроль над містом, Снєгирьов наголошує, що вони не відповідають реальній ситуації. За його оцінкою, передові російські позиції залишаються приблизно за десять кілометрів від Святогірська.

"Однак важливішим є сам напрямок російського руху. РФ не відмовилася від тактики, яку вже використовувала під час боїв за Бахмут: замість прямого штурму міста противник намагається спочатку встановити контроль над шляхами постачання, а потім створити загрозу оперативного оточення українського угруповання", — продовжує експерт.

Саме тому тиск одночасно ведеться у напрямку Лимана та Святогірська.

"Основне завдання наразі — взяти під контроль логістику Сил оборони України", — пояснює Снєгирьов.

Додаткову проблему створює район Олександрівки, де, за словами експерта, російські сили контролюють панівні висоти. Це розширює для них радіогоризонт і дає більше можливостей для застосування FPV-дронів, зокрема на оптоволокні. Поки противник утримує ці висоти, ситуація на Лиманському напрямку залишатиметься складною.

Водночас результати українських дій уже дозволили, за оцінкою Снєгирьова, суттєво знизити безпосередню загрозу прориву до Святогірська та встановлення контролю над Лиманом. Проте навколо самого Лимана росіяни продовжують використовувати інфільтрацію малих штурмових груп.

Не Лиман як кінцева ціль: навіщо РФ потрібні Слов'янськ і Краматорськ

Лиманський напрямок для російського командування, за словами Снєгирьова, важливий передусім як один зі шляхів до значно більшої стратегічної мети — Слов'янська та Краматорська.

"На Слов'янському напрямку російські війська намагаються рухатися одразу кількома маршрутами. Один із них проходить через район Кривої Луки, інший — у напрямку Миколаївки. Таким чином противник намагається створити флангову загрозу і поступово охоплювати українську оборону, а не пробивати її в одному місці", — каже Снєгирьов.

Окремою ціллю, за словами експерта, є Слов'янська ТЕС. Її значення полягає не лише в самому об'єкті, а в енергозабезпеченні значної частини підконтрольної Україні території Донеччини. Саме тому на цьому напрямку російські війська продовжують концентрувати штурмову піхоту й активно застосовують керовані авіабомби.

Ще одна небезпечна ділянка — траса Бахмут — Слов'янськ і район каналу Сіверський Донець — Донбас. Російські війська, за словами Снєгирьова, намагаються закріпитися поблизу водної перешкоди та створити передумови для подальшого просування до Сіверського Донця.

Таким чином, мова знову йде про спробу тиснути з кількох напрямків одночасно, створюючи загрозу флангового охоплення Слов'янська.

Безпосередніх боїв за місто наразі немає. Відстань від передових російських позицій до Слов'янська, за різними оцінками експерта, становить приблизно 12–15 кілометрів. Проте негативною тенденцією він називає поступове просування вздовж Бахмутської траси, а також активність противника в районах Кривої Луки та Закітного.

Куп'янськ як відволікання: де може бути справжня ціль росіян

Ще одним напрямком, де російські війська активно застосовують тактику інфільтрації, залишається Куп'янський. Однак, за словами Дмитра Снєгирьова, тут важливо дивитися не лише на бої безпосередньо за місто.

На правому березі Осколу Сили оборони мають певні тактичні успіхи. Зокрема, українським військам вдалося покращити положення між Дворічною та Западним, що ускладнило росіянам спробу об'єднати окремі ділянки фронту та використовувати найкоротший маршрут для накопичення штурмових груп.

Натомість складнішою залишається ситуація на лівому березі, де російські війська намагаються просуватися в напрямку Курилівки та далі розширювати зону присутності.

При цьому Снєгирьов вважає, що сам Куп'янськ для російського командування має значною мірою політичне та інформаційне значення. Значно важливішою військовою ціллю він називає Куп'янськ-Вузловий.

"Куп'янськ як районний центр їм потрібен передусім як символ. А стратегічна мета — Куп'янськ-Вузловий", — пояснює експерт.

Причина — його логістичне значення. Це великий залізничний і автомобільний вузол, контроль над яким потенційно дозволив би росіянам формувати ударне угруповання для подальших дій уздовж Осколу.

"Кінцевим задумом у такому випадку знову може бути вихід у напрямку Слов'янсько-Краматорської агломерації. Тут можна провести паралель із 2022 роком, коли російське Ізюмське угруповання намагалося створити загрозу оточення українських сил у районі Слов'янська та Краматорська", — каже Снєгирьов.

Експерт звертає увагу й на інформаційний аспект: у російських повідомленнях значно більше говорять про Куп'янськ, тоді як Куп'янськ-Вузловий згадується набагато рідше. На його думку, це може бути спробою не демонструвати справжній напрямок зосередження зусиль.

По двоє-троє: як змінилася російська тактика

Саме Куп'янський напрямок, за словами Снєгирьова, добре демонструє зміну російської тактики.

Після попередніх невдалих спроб концентрованих штурмів росіяни дедалі частіше заводять у зону української оборони мінімальні групи — іноді лише по двоє-троє військових.

Вони не намагаються одразу захопити велику ділянку або населений пункт. Завдання таких груп — пройти непоміченими, закріпитися в забудові, посадках чи інших укриттях, дочекатися наступних груп і лише після цього поступово збільшувати присутність.

У районі Куп'янська, зазначає експерт, такі групи заходять одразу з кількох напрямків.

Ця модель принципово відрізняється від великих механізованих атак, які Росія активно застосовувала на попередніх етапах війни. Тепер противник намагається уникати великих скупчень техніки та людей, які швидко стають цілями для українських дронів і артилерії.

Натомість фронт фактично "промацують" десятками невеликих груп.

"Вони не намагаються бити концентровано в одному напрямку, а фактично щупають нашу оборону. Де трісне — там і підуть", — пояснює Снєгирьов.

"Тисяча порізів": навіщо Росія розтягує фронт

Подібну тактику російські війська використовують і на прикордонні Харківської області, зокрема в районі Мілового.

"Сенс таких дій не обов'язково полягає у швидкому захопленні значної території. Російське командування намагається створювати одночасно багато невеликих загроз, змушуючи Сили оборони реагувати на кожну з них та перекидати резерви", — зазначає Снєгирьов.

Експерт називає це тактикою "тисячі порізів": замість одного великого удару противник створює десятки локальних точок напруження.

Одна з цілей — змусити українське командування відтягувати оперативні резерви з Куп'янського напрямку на прикордоння. У перспективі росіяни, за оцінкою Снєгирьова, можуть намагатися пов'язати між собою угруповання в районах Мілового, Куп'янська та Вовчанська і таким чином сформувати ширшу зону тиску вздовж кордону.

Саме тому локальне проникнення кількох російських військових не варто автоматично трактувати як прорив фронту. Однак небезпека виникає тоді, коли таких груп стає багато і хоча б частині з них вдається закріпитися.

У такому випадку противник може підтягувати наступні підрозділи, розширювати "сіру зону" і поступово перетворювати тактичне проникнення на повноцінну ділянку наступу.

Де зараз найбільша загроза: Лиман, Слов'янськ, Куп'янськ і Костянтинівка

Попри тактичні успіхи Сил оборони, Снєгирьов закликає не сприймати ситуацію на фронті як перелом на користь України. Росія зберігає можливість перекидати оперативні резерви між ділянками і продовжує тиснути там, де бачить перспективу подальшого просування.

Найбільш небезпечними експерт наразі називає Лиманський, Слов'янський і Куп'янський напрямки. Саме там противник поєднує інфільтрацію малих штурмових груп із тиском на українську логістику та спробами зайняти вигідні рубежі.

Окремо загострюється ситуація біля Костянтинівки. За словами Снєгирьова, російські війська активізувалися в районах Червоного та Іванопілля, причому оцінки контролю над окремими ділянками відрізняються: російська сторона заявляє про захоплення територій, тоді як з українського боку вони позначаються як "сіра зона".

Додатковий тиск створює активізація противника в районі Часового Яру. Тривалий час утримання українськими військами окремих позицій там не дозволяло росіянам створити сприятливі умови для оперативного охоплення угруповання Сил оборони біля Костянтинівки. Тепер противник намагається посилити тиск і на цьому фланзі.

Тобто російська логіка на різних ділянках фронту залишається схожою: не обов'язково проривати оборону одним потужним ударом. Достатньо створити кілька одночасних точок напруження, змусити Україну вводити резерви, знайти слабку ділянку — і вже там нарощувати присутність.

Саме тому, наголошує експерт, нинішні успіхи Сил оборони варто оцінювати стримано.

"Є тактичні успіхи, ми посилили позиції, зняли можливість прориву до Святогірська і Лимана. Але говорити, що противника відкинули і він відступає, не можна", — каже Снєгирьов.

КАБи прокладають шлях піхоті: що дозволяє РФ просуватися далі

Ще одним фактором, який значно посилює можливості російських штурмових груп, залишається авіація.

За словами Снєгирьова, перед спробами просування російські війська активно застосовують авіаційні удари, фактично руйнуючи українські позиції та забудову на обраних ділянках. Після цього в розбиту оборону вже намагаються заходити невеликі піхотні групи.

"Тобто інфільтрація по двоє-троє військових працює не сама по собі. Їй передують удари КАБами та іншими засобами ураження, які повинні знизити можливості української піхоти тримати позиції.

Саме масоване використання фронтової авіації є одним із ключових ризиків для подальшого розвитку російського наступу. Зменшити цей тиск можна передусім ударами по місцях базування авіації, оскільки безпосередньо протидіяти великій кількості керованих авіабомб засобами ППО надзвичайно складно", — каже Снєгирьов.

Втім, у російської моделі наступу є й очевидне слабке місце — висока ціна в людях.

За даними, які наводить Снєгирьов, лише за серпень втрати російської армії становили близько 42 тисяч військових. Це приблизно на шість тисяч більше, ніж можливості РФ компенсувати втрати за рахунок поточного поповнення.

Тобто російська армія поступово витрачає особовий склад швидше, ніж здатна його відновлювати. Але поки що цього недостатньо, щоб зупинити наступ: Москва все ще має резерви та можливість перекидати їх між різними ділянками фронту.

Саме в цьому й полягає головна особливість нинішнього етапу бойових дій. Росія дедалі рідше намагається прорвати фронт великою ударною групою. Натомість вона створює багато локальних загроз, заводить у проміжки оборони мінімальні піхотні групи, підтримує їх авіацією та чекає, де українська оборона виявиться найслабшою.

Операція "Вівальді" показала, що такі проникнення можна ліквідовувати й повертати втрачені позиції. Однак поки Росія має резерви, авіаційну підтримку та можливість одночасно тиснути на кількох напрямках, загроза нових інфільтрацій і спроб перетворити їх на повноцінний прорив зберігатиметься.

Нагадаємо, заступник керівника Офісу президента Павло Паліса розповідав про терміни, які Кремль визначив російським військам для окупації Донбасу.